Закарпаття онлайн » Блоги » Ярослав Орос

Напередодні різдвяного Сонця

Отже, допоки у Ватикані закарпатську смереку ще не віддали на високоякісні італійські меблі, гадаю, варто нагадати про те, що незабаром настане Святий Вечір і 7 січня світ розділиться навпіл та розпочне свою чергову ходу різдвяне Сонце. Звичайно, мої вельми побожні хитровзуті краяни з Богом у п’ятах трепетно готуються до одного з трьох найважливіших празн(а)ків у році. Відпускають одне одному прогріхи, а заодно й ціни, твердо моляться по церквах і ввічливі як ніколи в стосунках. Що то за радість!

Напередодні різдвяного Сонця

А мені наразі горе. Ще з Покрови. Відколи моє любе сонечко стрімко віддаляється, і відчуваю на душі страшну тугу за ним. Я прокидаюся ще до того, поки (нині) обрій залитий густим чорнилом, а у вікні яскраво виблискує на площі неонове світло. Штучно!
Та минає деякий час і ми нарівні з Сонцем вітаємо одне одного з правдивою днинкою. Бог і Сонце... Я щиро промовляю до Них... І з нетерпінням чекаю Святого Вечора... Коли сонечко стрімко рушить угору та Бог усміхнеться зблизька до мене.

На Святий Вечір моя дружина готує дванадцять пісних страв з головним атрибутом – корочуном. Бо так робила моя баба Горішня. Тільки корочун у нас плетений, а в баби у світлиці на світлій скатертині викрашався хлібець, прикрашений вічнозеленим розмаєм. І той плетений корочун як те Сонце – посередині багатого столу, а довкола в мисках і те і се. Обов’язково має бути узвар (вар). На кутиках столу зубці часнику, а під столом холодне лезо справжньої опришківської бартки (подарованої мені директором музею Олекси Довбуша). Кожен з присутніх роззувається і торкається п’ятою студеної криці, щоб був здоровий на цілий рік. Навіть моя мала онучка неохоче скидає на те шкарпетку...

Я на правах ґазди осідку накидаю в миску дрібок кожної страви, наливаю в кухлик узвар і кладу на лутку вікна. То – навам, душам померлих пращурів. І виголошую слово:

– Сонце в крузі...

Отже, допоки у Ватикані закарпатську смереку ще не віддали на високоякісні меблі, раджу вельми побожним краянам повернутися до Бога обличчям!..

Ярослав Орос, Закарпаття онлайн.Блоги
12 грудня 2011р.

Теги:

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

Словянин 2011-12-13 / 20:03:59
Поклоніння рідним, природним силам, а не заморським месіям, робить людину здоровішою та адекватнішою: любити можна те, що можна любити - і аж ніяк не ворогів, ненавидіти потрібно те, що необхідно ненавидіти. Свято Різдва зявилося, коли в проекті не було ні Моісея, ні Христа... Таким чином, СОНЦЕ В КРУЗІ

KK 2011-12-12 / 20:58:23
Слaвко - та я і не думав тут про Ісуса Христа. Ще багато сонце-поклоники і 'старо-вірники' можна знайти по джунґлях в еквоторії. Навіть у великих містах, можна знайти наших русинів. Але вам напевно не цікаво подивитися як в Бразилії, наші ще гордо являють своє українське коріння: 'Бразилійська Україна. Як галичани і волиняни джунглі освоювали' http://www.istpravda.com.ua/research/2011/06/13/42464/. Обовязково подивіться на короткий документальний фільм в якому розміщенні у цій статті, де гордо ще ці бразилійці світові виявляють свою любов до рідного танцю.

Faust 2011-12-12 / 20:28:38
У вас "корочун", а у нас - "карачунь" (майже від мадярського -karacsony-різдво, трба спитати у професора П.Чучки). От вам і "русинська мова" в натурі!

ярослав орос 2011-12-12 / 20:06:12
кк, я не педераст, аби ісус христос возив мене за собою по екваторах, а сторожовий пес...

KK 2011-12-12 / 18:00:51
Славку - не мусити безпокоїтись! Високоякосні меблі ніколи не виробляють із смереки. А якщо справді вам така нудьга без сонця (і у мене ця хвораба буває), то їдьте десь близько екватора. Був я в минулому році у цей час у Коста Ріці, і купався у теплому, теплому океані...і після двох днів засмалився як буковинський медівник. Світ великий! :-)