Реконструкція свідомості

Здавалося б, похороню своїх батьків на цвинтарі села Широкий Луг, і забуду про те, щиросердне широколужанське, закину його на все, як мовиться, на світі та житиму супокійно в Кийові. З три роки по смерті моєї матері я туди не навідувався, навідався недавно – до своїх дідів, бабів і батьків на їхні могили. Заспокоїло? Ні. Старий цвинтар – запущений. Новий – добігає кінця… Де ж далі хоронитимуть усопших? Земельку на те ніхто з православних у селі не віддасть! Заковика. Кірілл з Москви, мукачівський митрополит Федько, Ванько Паканич з Чумальова, себто дрьоний митрополит кацапський Антоній і безумовно гуцул буковинський Онуфрій, він бо ж – Березовський, засрали сі попи з їхніми вірними Західну Україну й усі цвинтарі так, що наша Велика ненька не знає, що з сими «западенцями» робити! А мої ж то пращури там, на Західній Україні, спочивають вічним сном та зневажають: і Федька, митрополита Мукачівського, і Ванька (Падла) Паканича з Чумальова і безумовно гуцула буковинського о. Онуфрія (за***у кацапського).

Та менше з тим. Я народився та виріс у сім’ї закарпатських верховинських аристократів, які зневажали будь-яку владу у краї та її продажних попів. Їм, і вам усім европезійованим закарпатцям, невеличкий уривок з моєї майбутньої книжки пропоную безкоштовно ознайомитись. Якщо, буду вдячний, прочитаєте. Щиро дякую на те!

«Згадавши про своє дитинство й колядників, я нарешті збагнув, чому власне козенятко з’явилося переді мною: місяшником і сонцепоклонником, який не перший рік сповідує арійство та заперечує християнство як світогляд українського народу. Й тут таки пригадалася казка про козу-дерезу, що її ніхто не міг перемогти – від зайчика до хижих звірів, крім рака-неборака. Не де-небудь, а в казках зачаєно зберігся код прадавніх українських вірувань. Узяти б хоча сю ж таки казку про козу-дерезу та інші похідні назви й розташування небесних світил. Адже той, хто зирить і лине думками вгору, той бачить і чує справжнього Бога. Так ось, узяти б, наприклад, сузір’я Візничий. Саме наприкінці осені – грудні у північній півкулі зоряного неба проглядається найяскравіша з зірок сього сузір’я – Коза (За рахунком шоста з усіх зірок на небокраї, що найясніше сяє). Чому, як мовиться, сам Бог велів поклонятися на Різдво не кому-небудь, а Козі-зорі. Саме ж Різдво (різати надвоє) натоді так само розділяє минуле з майбутнім і розпочинається ярґа (з санскриту) – шлях до весняного Сонця. Сонце ж, за людським уявленням, після зимової сплячки простує поволеньки вгору.

Отже нашвидкуруч розібравшись з сузір’ям Візничий, що здавна всілякі народи називали – то «зіркою кози», то «маленькою кізочкою» а шумери, які відкрили, нарекли його «окремою колісницею», аби не плутати з двома неподалік розміщеними «колісницями» біля північного бігуна, ідеться про сузір’я – Віз і Малий Віз, якраз доречно перейти до весняного, несталого, хисткого рівнодення: настає від залежності, коли Сонце перетне небесний aequator (рівник, рівноденник). Слід зазначити, що не тільки на Землі відбуваються тектонічні зрушення, зоряне небо й віддалені ген там небеса також переміщаються, блукають, не застрягли ж повік на одному місці (Нині весняне сонцестояння усталилося, припадає на 20 березня). Знаємо, що відтак по весняному – настає літнє сонцестояння. Тож, перше ніж перейдемо від одного сузір’я до іншого, заглянемо трішечки в прадавнє минуле, років так на дві тисячі тому, коли в сузір’ї Рак розміщалася точка літнього сонцестояння.

Та насамперед нагадаємо казку, точніше її закінчення про козу-дерезу півбока луплену та рака-неборака, що, як укусить, буде знак. Пригадуєте: «Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:

– Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

– Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?

А рак:

– От я його вижену!

– Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!

– Побачиш, вижену!

От поліз рак у хатку та й питається:

– А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі:

– Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету, –

Тут тобі й смерть!

А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:

– А я, рак-неборак,

Як ущипну, – буде знак!

Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекекає, та з печі, та з хати – побігла, тільки й видно!

От тоді зайчик зрадів, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці».

Сузір’я Рак найменш помітне неозброєним оком з дванадцяти зодіакальних сузір’їв, хоч розташоване найближче до Землі. Найкраще його видно, зверніть увагу, в січні – лютому, після того, як тьмяніє на небокраї сузір’я Візничий з найяскравішою там-то й усьому небосхилі з зірок – Козою. Здається, поволеньки стає зрозуміло, чому власне рак-неборак, як ущипне, буде знак, а ніхто інший з хижаків, спромігся вигнати з хати зайчика козу-дерезу півбока луплену. Нагадаю, що з дві тисячі років тому в сузір’ї Рак розміщалася точка літнього сонцестояння, через що дотепер на мапах Світу одну з п’яти важливих паралелей (північний тропік) називають зворотник Рака, проте точка літнього сонцестояння відтоді змістилася й нині перебуває в сузір’ї Близнята. Отже з дві тисячі років тому скудне на зоряні скупчення сузір’я Рак було знакове. З його блідуватих зоряних скупчень хіба що найбільш вирізняються два – Вулик, воно ж Ясла, та Віслюки. Тьху! Ось воно де собака заритий. Самоіронізую:

– Хто-хто в яслах народився?

Правильно: «Христос».

– Хто-хто в’їхав до Єрусалима на віслюкові?

Правильно: «Христос».

Та сього мало. Копнемо ще глибше. За античності вважалося, що п’яний розпутник бог Діоніс якось на похмілля помістив на небо зірки γ і δ в сузір’я Рак, відповідно Віслюків і Ясла, чиїми священними тваринами вважалися осли. Тож не дивно, стало нарешті мені втямки, чому з дві тисячі років полохливий і настраханий зайчик з української казки дотепер живе в своїй хатинці й горя не знає та уклінно вдячний ракові-неборакові за те, що позбувся з рідної домівки зухвалої кози-дерези. Тепер усе стало на свої місця – звідки ж то ноги ростуть у християнства. Бліда, отруйна поганка на ймення сузір’я Рак і породила його, невпевненого в собі, мутного, розіп’ятого на хресті Ісуса. Бридко. З дві тисячі років суцільного життя у напівтемному хліві на прив’язі в ясел скопом з ослами».

Теги: Коза, сузір'я

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати