Хто такий Василь Марущинець, я й гадки не мав, допоки на московському сайті Лента.ру не ознайомився з вельми цікавим дописом про свого закарпатського земляка, дописом, що має офіґєнно стрьомну назву «Консул высшей расы». Виявляється, що там ідеться про мого земляка з Іршавщини, себто В.Марущинця, українського консула у Гамбурзі, який днями став небезпечним для майже всього світу, а особливо – для постійного представника України в ООН Володимира Єльченка. Звісно, що будь-який білий горват, перше ніж засудити свого кровного, має розібратись, а хто ж його, у даному разі В. Марущинця, найлютіший ворог.
Про проросійського блогера Анатолія Шарія, безумовно, «щиросердного українця», який дивним чином проник на сторінку тільки для друзів В Марущинця на Фейсбуці, наразі не йдеться. Позаяк там-то, в Фейсбуці, нині шарить будь-хто. (Крім мене). Білі горвати, відповідно, по Facebook’у не лазять. Хіба що… У даному разі обійдемось від певного їхнього переліку!
Тут, як не крути, а я один з перших українських арійців розібрався, хто такий Адольф Гітлер і його оточення. Сперечатися нині про те вже немає сенсу. На поличках у коморі, там-то, розставлені мною всі слоїки, порожні й повні. А Гітлер у павутинні – поміж них!
Мене у даному разі зацікавили висловлювання Володимира Єльченка, які викладені на сайті Лента.ру, бо він, В. Єльченко, єдиний з українського дипломатичного корпусу накинувся на свого нині колегу-бідолаху з такими, принаймні, там-то пасажами:
«По словам постоянного представителя Украины в ООН Владимира Ельченко, звезд с неба на дипломатическом поприще Марущинец не хватал и его должны были уволить еще в 2004 году. Тогда он не прошел профессиональную аттестацию, но непостижимым образом смог удержаться в МИДе. Ельченко связывает это с происходившим тогда [первым] Майданом. На фоне тех событий кадровая рутина отошла на второй план, и Марущинец отсиделся. Последующий переход на консульскую работу и переезд в Германию, очевидно, вдохновили его на новые, более яркие идеи».
Або ж: «Скандал, связанный с консулом, вызвал довольно жесткую реакцию постпреда Украины в ООН. В своем блоге в Twitter Владимир Ельченко рассказал, что знал Марущинца раньше, назвал его настоящим ничтожеством и призвал не судить Украину по таким, как он.
Однако резкое заявление украинского постпреда дипломатический корпус Украины встретил глухим молчанием: другие дипломаты не осудили коллегу. Молчание можно было бы списать на корпоративную этику и нежелание выносить сор из избы, однако есть основания полагать, что украинскими дипломатами движет нечто большее, чем профессиональная солидарность. В друзьях у консула-арийца — два десятка профилей сотрудников МИДа, которые не только читали и лайкали, но и комментировали его скандальные посты».
Звісно, що будь-який білий горват у даному разі стає на бік СВІТЛА. Й пригадалося: за моєї пам’яті був такий собі затятий українофоб, секретар ЦК КПУ Юрій Никифорович Єльченко, який за Щербицького так ненавидів і зневажав усе українське, що дотепер воно дриґоче, українське, в Україні, в судомах. Нині перешивані, а вже щирі патріоти пам’ятають про сього чолов’ягу, уродженця Кагарлика. Скотина була ще та, той Юрій Никифорович, ох, та що там казати, не раз згадають у спогадах його ті, які не лукавили тоді, лихої години, з собою! Той старий Єльченко різав за Щербицького геть усе українське під корінь.
Якось у тяжкі дев’яності зустрів я Юрія Никифоровича випадково на Хрещатику з його ж охоронцем і кинув україноненависнику, ба навіть хотів плюнути у вічі: «Ну, що ж, Єльченко, програли!..» Юрій Никифорович криво посміхнувся, а його ж охоронець легесенько мене відштовхнув. М-да…
Хто тоді знав, що його синаш, мій одноліток, відтак після Відня очолить у Москві напередодні війни з Росією посольство України, а тепер з ООНу один-єдиний з українського дипломатичного корпусу так ганебно й поки що безпідставно звинуватить свого екс-колегу Василя Марущинця.
Хвалити Бога, що особисто я не сповідую Facebook. А то – ще запишуть і мене до щирих християн. Юрій Єльченко, син та іже з ними! Комуно-християни…