На те є кілька разючих причин. Насамперед – від запровадження нинішнього календаря у жовтні 1585 року буллою Папи Григорія ХІІІ минає 434 рік. Зрозуміло, за той час сталося безліч зрушень не тільки на Землі, а й, безумовно, в Соняшній системі. Не вдаватимуся наразі в їхній тривалий перелік, хіба що нагадаю про твердих християнських ортодоксів, які на великі релігійні празники тримаються, мов воша кожуха, ще «юліанського» календаря. Сих вірнопідданих імператора Цезаря найбільше числиться на теренах-осколках Золотої Орди з її нинішнім православ’ям, а також у покаліченому з усіх боків закутку Середньої Европи – Закарпатті. Тута, на Сріберній землі, християни всіх мастей празникують по кілька разів у році Різдво, Великдень, Святу неділю (Зелені свята). Обов’язково, коли з шойтом, коли з шовдарьом, поножовщиною після церковної служби та «смачними» з відрижкою золотоординськими лайками. На кшталт… Ну, не заглиблюватимуся зараз в постмодерністський екскурс!
Одначе і я не пасу задніх, а 6 січня ц.р. за святковим столом з дванадцять пісних страв та узваром зустрічатиму з усією моєю ріднею Різдво. Хоч усвідомлюю, що шлях до весняного Сонця – ярґа – вже другий тиждень торує доріжку до Великодня. День поволеньки збільшується, проте в моїх мізках (ніяк не вивітриться) прищепилося змалку додержуватися усталених попами звичаїв. Ба навіть Епіфаній, предстоятель Православної церкви України, значно молодший за мене, начебто не проти святкувати Різдво за григоріанським календарем, але остерігається: «Якщо церква побачить, що більшість православних християн в Україні готові сприйняти це, хочуть святкувати саме за новим стилем, тоді не виникне жодних проблем», – наголошує. Себто, тепер усе залежить від народу! Поступ значний відбувся в українському суспільстві. Не пастир, гляди, визначає отарі пашу, а маржинка сама вказує що і як їй споживати.
Тож, видається мені, невзабарі настануть такі часи, коли отара вказуватиме вівчареві, як їй бути на вигоні та в кошарі. Хоч, безумовно, молоко і вовну з них пантруватиме той таки завбачливий пастир. Попри те мовчання ягнят закінчилося. Просунуті вівці з айфонами й без потребують до себе людської уваги. ХХІ сторіччя ж надворі… Світлі часи настали!
З чим вас усіх і вітаю.
– Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь, –
Свого не цурайтесь:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люде цураються,
В хату не пускають,
Свої діти – як чужиї,
І немає злому
На всій землі безконешній
Веселого дому.