Славень вітрів

Життя на полонині не мед, а солодке. Вважає Затворник. Одначе, кажу ж йому на те: на самій пройнятій шпаркими, гулкими вітрами вершині не пробув би він і дня у своїх розмислах, а тут, під її вдатно захищеним дашком, порівняно затишно, можна жити. Ще й зокола гінкий праліс – надійне забрало, стишує подув біполярних вітрів. Мов вправний музика, кладе їх на ноти. Слухати пісню полонинських вітрів можна годинами, поринувши разом із нею увись. Покинувши тіло, душа свобідна в польоті. Життя на полонині придатне тільки для вільних людей. Усі земні блага тут нічого не варті. «Тьмяніє ушитко» – сказав би, забравшись сюди, зманіжений скнарим помірним життям хазяйновитий гендляр-долішняк. Тут зовсім інший штиб ґаздівства й відсутні будь-які накрутки на пачкарський товар. Усе тут не так, як онде тьмяніє в оманою вкритій долині. Тут справжнє дихає вільно й задуха терзає брехню. Не позаздриш наразі вівчарським собакам, що мусять раз по раз брехати! Та приручена відданість, хочеш-не-хочеш, примусить і вовка обернутися в старанного пса. Літуванням на полонині можна на ділі спізнати хоча б один з параграфів «Законів Ману». До слова, «Закони Ману» нам не чужі, походять з річища «Ріґведи» (санскр. ऋग्वेद, ṛg – славень, вірш, ректи, речення; vedа – відати, знати, знання).

Затворник щиро зізнався, що не знайомий з найдавнішими літературними пам’ятками, зате знає й дещо читав про походження «Велесової книги» та «Слова о полку Ігоревім» і не зовсім йому ясно кому вірити щодо їхньої автентичності. Рукописи і там, і там не збереглися, а самі твори надруковано значно пізніше. Підробка вони, чи достовірність – що думаю я в даному разі?

Загнав мене на слизьке. Не був я ж ніколи у ролі експерта, та наразі видається мені, що названі Затворником твори гідні тих авторів, що їх написали. Інша справа – ким власне написані й коли! Тут полягає й уся заковика. Зламано на те безліч припущень-списів, а віз і нині там. Історія дуже заманлива для детективів. Але ж – фахових, відважних детективів катма. Нишпорки хіба що сплітаються під ногами. Філістери з почуттям плагіат-графоманів. Ох, і розплодилося їх по всенькій Русі. Проте ж, поява «на люде» названих Затворником творів карколомна, й водночас – дещо прояснюється з того, що лежить на поверхні.

Отже візьмемо, наприклад, «Слово о полку Ігоревім». Сей артефакт потрапив невідомо яким чином (але ж безсумнівно: нечесним шляхом) до рук одного з найбільш впливових прихвоснів Катерини ІІ – Алексія Мусіна-Пушкіна, обер-прокурора Священного синоду Російської православної церкви. По суті А. Мусін-Пушкін як світська особа й очолював державну контору – Православну російську церкву, обіймав найвищу посаду в ієрархії тодішньої РПЦ. Був він безпосередньо причетний і до засекреченої імператрицею «Комиссии для составления записок о древней истории, преимущественно России, под начальством и наблюдением графа А.П. Шувалова».

Власне перераховані мною дві інституції й зліпили з гівна кулю: за підтримки братів-малоросів на кшталт Миколи Бантиша-Каменського інсинуювали історію московитів. Як тут не крути, але ж «Слово о полку Ігоревім» написано давньоукраїнською мовою, ніде не докопаєшся, що його написав хтось з фіно-татарських автохтонів. Запопадливі брати-малороси, продавшись Москві, не лишень душу свою продали з потрухами, а й усеньку розтерзану чварами Русь.

Що стосується «Велесової книги», то вона також потребує уважного слідства (Тільки без сопель, чи то пак розмазаних мислей по древу та розірваних у пориві любові до неньки Вкраїни на грудях вишиванок). Ідеться ж про безсумнівний артефакт, історичну пам’ятку – ступінь поглиблення знань, опару свідомості, що й формує з місива хліб: ощипок, пічкар, корж, та зрештою пухкий, замашний коровай. «Велесова книга» з неба ж не впала. Так само з трудом, як свого часу «Слово о полку Ігоревім», пробиває й вона собі дорогу до вдумливого читача. Має своїх яко зловтішників, так і покровителів. А втім, щоб там не казали, «Велесова книга» на свої сторінках береже первовічне здорове начало.

– Воно то так, – кинув у глибокій задумі Затворник. – Позбавлені думати – приречені на вічну погибель.

Теги: Велесова книга, Рігведа

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати