Реваш

Вівці останнім часом неначе перекотились. Їхня благувата креативність поволі щезає, взялися й вони, сумирні, виявляти норов перед вівчарями. Чабани занепокоєні – отара вже не та, що була вчора. Маржина, гляди, захопилася перелицюванням. Поголовно скидає з себе овечу шкуру, набуває непевного чудернацького виду, подобає не то на вівцю, не то на лисицю. Десь, бува, й вищиритися з оскалом загнаного у пастку тертого вовка. Непереливки тепер вівчарям. А мусять стерегти отару, бо инак – не матимуть з чого жити. Таке непередбачуване дійство відбувається ниньки всуціль, як у степу, так на полонині, де пошесть на перелицювання стала нормою. Пастирі мало-помалу призвичаюються до Овідієвих «Метаморфоз». У такий спосіб ще вчорашня традиція набуває ознак пережитків минулого. Хоч-не-хоч, а вівчарі догоджають отарі. Курйоз та й годі! Трапунок тисячоріччя.

Я слухаю Затворника та не йму віри, що таке може бути неподалік, за кілька верств од межі вітрів, на полонині Менчул. Адже тут донедавна ще зберігалися як слід устояні звичаї, береглися, мов виварені у лою збляшанілі сорочка й ногавиці опришків. Здавалося, що тут антисептик просяк раз і назавжди у самісіньку душу й уже ніяка зараза ні до чого не візьметься. Так – ні! Хапонуло. Кіз і овець, цапів з баранами. Стая тепер заодно з вівчарями. На короткій нозі. Ба навіть Затворник засумнівався у віками устояному календарі й завів свій – реваш.

– Реваш… Уперше чую. Що за штука?

Затворник не забарився, сходив та виніс з хатинки кілька в’язок яворових брусочків завдовжки з чоловічу долоню, що як один точнісінько сягає врівень зап’ястя: навкіс усі вони збоку до третини надрізані й згори нанесено позначки тільки відомі самому Затворнику. Зарубки, цятки у формі промінчиків сонця та молодого місяця.

– Дощечки Ізенбека… – пожартував я.

– Облиште, – насупився. – Се – мій реваш, а по-вашому – календар (calendae), що перекладається з латині як «боргова книжка». Я ж нікому нічого не винен, аби жити за чужим розумом і відколи тут оселився, поклав, що вестиму лік дням, тижням і місяцям у році на свій особистий розсуд, звісно, споглядаючи й беручи до уваги тутешні біологічні, кліматичні та фазові властивості місяця-сонця. Слід мати на увазі, що з найдавніших часів реваш був надійним помічником і хранителем пам’яті будь-якого народу, який твердо беріг і береже ж свою самобутність від посягань ззовні. Візьміть, наприклад, Японію з її фантастичними розробками та впровадженням найновіших сучасних технологій, а яка ж там нерозривно-модерна поезія, і там же – ревниве дотримання істотних, притаманних тільки японцям традицій.

– Згоден. Але ж – звідки взявся реваш?

Виявляється, що реваш Затворник запозичив у вівчарів, трішечки осучаснив на свій лад і надав йому значно ширшого – сакрального значення. Колись у давнину чабани на реваші позначали кількість овець, що брали в ґазди на випас у полонину. Надрізаний до третини брусок вівчар під час мішання овець карбував, аби знати скільки яка вівця дає молока, й беріг стесану колодочку біля себе, а сам реваш так само точнісінько карбований віддавав ґазді. Се був між ними такий собі своєрідний договір, угода, документ.

Про те, що Григоріанський календар застарів і потребує докорінних змін, ідеться не перший рік, а що вже казати про Юліанський, з яким значна частина православного люду носиться дотепер, як з писаною торбою. Бздури прибитих мішком не піддаються фільтрації. Мусить же одна половина мозку поступатися другій, аби догодити повноважному тім’ячку. На те ж воно й тім’ячко, щоб панувати над мозком. Але ж – Затворник, чи справиться він з вельми надмірним об’ємом небесних і земних узагальнень? Хоч, усяке буває, й перегодом виявиться, що доведений у процесі тривалих досліджень реваш набуде логічного сумарного завершення. Межа вітрів змістить середину світу й вовки нарешті вщент позбудуться овечої шкури. Біле стане чорним, а чорне побіліє. Звісно, те станеться не за моєї пам’яті, зате – вельми цікаво споглядати й за самим началом тектонічних зрушень, що розпочалося й ондечки триває поспіль: упевнено й твердо іде до своєї мети.

Реваш, можливо, стане різдвяним поділом Сонця, без додатків, звісно, побічних пасхалій з безглуздими обрахунками чисел умертвіння й воскресіння Христа. Чин чином, як слід, відбувається ж керований безлад і справляється з тим усесильний Сварог.

Теги: Сварог, отара, чабан, Менчул

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати