Страх за школу

Як там у Дмитра Вакарова:

– На село по два жандарми,

А читалень – нуль з хвостом.

Замість школи – в селах церква

З позолоченим хрестом.

Сі рядки, довільно мною перекладені, написані російськомовним закарпатським поетом, уродженцем села Іза, ще в першій половині минулого століття (Точна дата їх написання, на жаль, мені не відома. Десь наприкінці 30-их – перші роки 40-их). Двадцятип‘ятирічного Д. Вакарова за його ж полум‘яні бронебійні вірші та активну участь в антифашистському русі опору закатовано у німецькій в‘язниці. Та мова наразі ітиметься про школу. Широколужанську. Позаяк сьогодні-завтра у селі може статися, м‘яко кажучи, неприємна новина. 

Історія Широколужанської школи береться ще з позаминулого століття, з церковноприходської. Відтоді нічого не залишилося від неї. Сьогоднішня Широколужанська школа має три корпуси + два надвірні туалети. Туалети – холодні, непривітні, корпуси – теплі, рідні, мені до болю знайомі. 

Найдавніший корпус (на фото) ще розпочали зводити за чехів для сільського уряду, будівництво потому відклали, й аж 1942 року, вже за мадярів, доведене до ладу приміщення було передане під школу. Нині «чехо-мадярський» корпус перебуває в аварійному стані. Та все через тих невгамовних школярів, які на перервах гасають, як і ведеться у будь-якій школі. Кілька їх, учнів, тими роками «десантувалося», попросту кажучи провалилися крізь стелю з другого поверху. Через що другий поверх узятий на колодку, закритий, а перший ще функціонує. Та, чує моє серце, що невзабарі другий аварійний поверх може накрити перший мідним лавором. І тоді настане гаплик і «чехо-мадярському» корпусу, і, не приведи Боже, тим, хто натоді буде всередині. 

Важко сказати, що другий корпус Широколужанської школи молодший за перший, бо з приходом на Закарпаття братів наших менших 1944 року, себто кацапів, стареньку дерев‘яну православну церкву розібрали й з неї «вимудрували» другий корпус школи. Слід наголосити, що тодішня влада гурьмою переселила православний приход до добротного, мурованого з цегли та каменю уніатського храму, який нині втратив свій первісний суворий готичний стиль і викрашається, сяє в міжгір‘ї золоченими банями, мов добре виполощені бичачі яйця. 

Третій корпус Широколужанської школи побудовано вже за радянської влади, десь у шістдесятих роках, як гуртожиток для школярів з присілків (Нині тут розміщено класи). Двоповерхове приміщення має файну пивницю, в якій – ген-ген коли – моя невгамовна та з родзинками верховинської норовливої іронії однокласниця Анничка Дьолог закрила була на ключ на кілька годин осоружну вчительку Пашу Гермагенівну. Проте, вже й третій корпус школи потребує якісного ремонту.

Не вдаватимуся до моралі, а тільки констатую. Широкий Луг ні чим не гірший за інші села, щоб мати новозбудовану сучасну школу! Церков уже достатньо в селі  (Аж – три розплодилося, а скільки сект на рахунку!) 

Про те, здається, відомо всім, хто на людних перехрестях так палко торочить про свою приязнь і любов‘ю до Широкого Лугу. Та сього ще мало. Потрібно бити на сполох! Допоки не пізно. 

Теги: школа, страх

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати