"Я не знав, як я звідти виберусь, але завжди знав, що виберусь", – історія прикордонника на псевдо Кум (ФОТО)

Василь вирішив стати прикордонником. Він обрав мобільний бойовий загін Держприкордонслужби, але через захворювання його згодом визнали обмежено придатним та перемістили на Закарпаття – у Чопський прикордонний загін.

Однак Кум бачив своє завдання в іншому й одразу подав рапорт про переведення у бойовий підрозділ. Відтоді він брав участь у трьох виїздах на схід – на Донецький, Харківський та Сумський напрямки. Василь став на посаду гранатометника.

Перше поранення прикордонник дістав у першому ж виїзді. Тоді вони обороняли Андріївку на Донеччині. Автомобіль, яким бійців вивозили з позиції, наїхав на міну. Від вибуху та полум’я прогоріла стінка, вогонь вдарив прямо в обличчя. Обпалило шкіру, брови та бороду, посікло осколками. «То ж треба: у перший же виїзд – і горів я, буквально горів! З того часу бороду не ношу, зголюю», - сміється пригадуючи Кум.

У боях під Вовчанськом Василеві разом з побратимами довелося виходити з ворожого оточення. Росіяни оточили позицію з усіх боків. Прикордонникам дали наказ відходити на іншу точку. За майже добу в оточенні Кум та його побратими відбили п’ятнадцять ворожих штурмів, а потім він вивів усю свою групу, разом з пораненим.

Найважчі бої, пригадує Василь, були на Сумському напрямку. Небо було постійно вкрите ворожими дронами. Це практично унеможливлювало переміщення з позицій. Дійти можна було лише пішки, відстані часто сягали семи кілометрів – під постійним вогнем та камерами ворожих дронів. На одній з позицій військовослужбовцеві довелося пробути 34 дні. Коли він врешті вийшов на зв’язок з рідними, ті уже майже не вірили, що він живий.

Одного разу, розповідає Кум, його життя врятували звичайнісінькі льодяники. Він з побратимом був на позиції. Василь згадав, що у них залишалися дві цукерки і встав за ними. У цей момент у місце, на якому він сидів, влучив міномет. Василя засипало землею по груди.

«Я прийшов до тями, відкриваю очі, вгорі дірка, а над нею висить дрон. Я відштовхнув побратима. Кричу: біжи, бо обоє тут залишимося! Але він не втік, відкопав мене і ми встигли врятуватися. Ми потім ще багато з ним разом усього пройшли», – розповідає Кум.

Найголовніше, що не можна втрачати на війні, вважає Кум, це оптимізм та відчуття гумору. Він зізнається, що часто траплялися ситуації, з яких вибратися живим було майже дивом. Втім, каже Василь, він ніколи не здавався: «Я не знав, як я звідти виберусь, але завжди знав, що виберусь».

Наразі Кум разом зі своїм підрозділом перебуває на ротації на Закарпатті. За цей час пройшов навчання на оператора безпілотних авіаційних комплексів. У війні дронів, каже він, потрібно йти в ногу з технологіями і максимально ефективно використовувати їх проти ворога. Готується до нового виїзду та рішуче, цілеспрямовано відпрацьовує нові навички – усе заради того, аби якнайшвидше звільнити Україну від російської навали та повернутися до своєї сім’ї.