Молозиво Молочного Каменю

Гуцул, лемок і бойко зійшлися вчора на полонині Менчул та й подалися недалечко до печери Молочний Камінь, а як дісталися надвечір у буковому пралісі вапнякового війстя на самому ґруни, – розпалили багаття, заходилися коло ватри думати-гадати, як же їм облаштувати Фракійщину.Бо після недавніх мукачівських подій – у краї вчинився переполох. Нáрод упав у смуту.Такого тут ще не було з часів донедавніх його, нáрода, прапращурів-фракійців. Хоч, як подейкують злі язики, що й фракійці тут – зайшляки. Ніяк чолаті мужі в краї не дійдуть згоди – хто ж їхній ріднесенький Адам, бо мамка, виявилося, – ще та падка на передок Євбуся, – наплодила йовбаків невідь від кого, що тепер неборята ніяк не второпають, чому за українським правописом їхнє теплесеньке кубельце Мукачево слід писати – Мукачеве. Й уся та шура-буря здійнялася власне через здавалося б невинний український правопис. А все решта в краї – діло на мазі. Клеїться, мов кляк в овечому сирі. 

Перший узяв слово гуцул і, як годиться гідним нащадкам фракійців, уклінно подякував новопризначеному правителю краю Геннадію Москалю за те, що той процитував його в недавньому інтерв‘ю: «Як казав один гуцул: «Я на морду дурний, але соображаю дуже добре».Тут лемок і бойко схвально заплескали в долоні: «Наш чоловік». 

– Але ж, – провадить мову гуцул, – він – Москаль, а ми, – кигикнув, аби добрати потрібне визначення, й замешкався.

Зненацька прохопився словом неврівноважений лемко:

– Лупаки.

Переглянулися невтямки ті двоє:

– Чому – лупаки?

– Не знаю, – стенув невинно плечима ошелешений лемак. – Так написано в словнику Грінченка. 

Позаяк у печері Молочного Каменю з віку ніхто не бачив хоча б який-небудь засмальцьований патерик, повірили йому на слово.

Похопився кмітливий бойко:

– Точно, ми – лупаки. 

Тут уже й лемок вирячився, мовляв, уточнюй.

А бойко й каже:

– Колись на Тячівщині тривалий час першим секретарем райкому партії був Андрій Лупак, родом з Іршавщини. Тих Лупаків у нашому краї, як китайської гречки в Робера Бровді. 

Коли вже втрьох зійшлися на тому, що славні нащадки фракійців мають повне право називатися лупаками, постало питання з правописом: якого ж правопису гуцульська, бойківська та лемківська говірки в краї мають дотримуватися. Адже у Фракійщині що не село – то свій правопис, а щоб хтось тут дотримувався  з а к о н у, то й поготів. У Фракійщині до закону не звикли. Позаяк, як подейкують злі язики, ще їхні прапращури, фракійці, були фальшивомонетниками хоч куди, що законослухняні римляни не могли їхні підробки відрізнити від своїх грошей. І пригадалося з «Реставратора» Станіслава Вишенського:

– Жовто-жовто цвіте люцерка:

адже справжнє – завжди бур’ян;

жовте-жовте підніжжя церкви

або злущене золото бань.

Про культуру наразі не йдеться! Вважає Молочний Камінь, давніший за Мукачев[о] з іншою дрібнотою-містечками на теренах українського краю. 

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати