Армія. Закарпатські фатьови

Гай-гай, давно то було, коли в Тячівському райвійськкоматі вручили мені, після закінчення лісового технікуму, посвідку, що 9 травня маю відбути на службу до лав Радянської Армії. Тоді, пригадую, з похнюпленою головою плівся я провесняним містом, байдужий до всіх і вся, не зважав навіть на перехожих вродливиць, до автобусної станції, щоб повернутися в село й повідомити про те батьків.

Армія. Закарпатські фатьови

Потому була відправка. Над ранок мої цімбори, поклавши один одному руки на плечі, шерегою на всю вулицю, проводжали мене селом рекрутською співанкою:

  –  Ой, возьмут ня у армію,
      У армію руську.
      А я собі із армії
      Приведу Маруську… 

Сусід «Москвичем» доправив мене з батьками рано-вранці до Тячева. Щоправда, перед в‘їздом у Біловарці, під колеса автівки потрапив чорний схарапуджений пес, де й сконав. А вже в Тячеві нас, осіб десять з району рекрутів, вишикували та посадили під наглядом охвіцера в пошарпаний «ПАЗик». Лишень від‘їхали, десь перед Буштином, наздогнало автобус триколісне «Дніпро» з коляскою, звідки «десантувався» довготелесий хлоп. Як потім виявилося, то Степан Пап з Нижньої Апші в такий спосіб домігся був наздогнати згаяний час… (Після, звичайно, гучної відправки).

І привезли нас до Сваляви, де тоді був обласний «розподільник». І повели нас, братву неотесану, як військовополонених, до міської лазні. Тут я, плетучись містом, уперше побачив вивіску «Крамниця». Щó мене було вразило, позаяк такі вивіски бачив тільки в кіно про німців на окупованих українських теренах.

Днів зо три пробув я на нарах у «розподільнику», очікуючи на «покупця» з Самарканда, звідки він мав прибути, щоб забрати «команду» до авіаційної «учебки». Та, знаємо ж, тоді в Радянській Армії траплялися розгардіяші, як тепер вони поголовно в Українському війську! Нарешті, на четверту добу, вишикували нас у невеличкому дворику, тридцять осіб, і розподілили: п‘ятнадцятеро направляються до «учебки» собаководів під Москвою, а п‘ятнадцятеро до «учебки» пожежників у Київ. Я потрапив до другої «команди»…

Спершу нас привезли до Хмельницького, де проходили «карантин» на території піхотної дивізії неподалік залізничного вокзалу. Тут нас під нулик обчухрали й переодягнули у військовий стрій. А невзабарі прийняли присягу. Степан Пап і тут проявив свій хист мастака з Нижньої Апші. Його румунські цибаті ноги ніяк не могли були призвичаїтися до цупких «совецьких» онуч, і неборака в тапочках-папучах з автоматом на грудях заприсягався на вірність СРСР.

Київ. Тоді я й гадки не мав, що тут мені доведеться скоштувати солоної сьорбанки на гауптвахті, й усе через сержанта Володимира Ковача, уродженця Боронява. Бо, те запопадливе стерво, донесло було командирові взводу, що курсант Орос знівечив військове майно, на статуті написав: «Мужчины не плачут, мужчины огортаються». Через що довелося мені відмахати три доби гауптвахти неподалік лаври. (Мешкаючи вже в Києві, водив свого сина показати, де відбував покарання його батько). Та від приміщення гауптвахти й сліду не залишилося. А пригадую, там відбував покарання не тільки я, а й, наприклад, Григорій Котовський…

Сержант Ковач своїм єзуїтським збиткуванням насолив був не тільки мені, а й іншим своїм підлеглим, особливо любив познущатися над земляками. Й надумали ми з Василем Токарем, уродженцем Міжгір‘я, в останню ніч перебування в «учебці», добряче поколотити боронявського хлопа. Та, звісно, хтось із запопадливих землячків доніс сержанту, й тої ночі Володимир Ковач не спав у казармі!

Відтак, звільнившись у запас, кумив я на весіллі в Бороняві, й вирішив був поцікавитися у Володьки про його здоров‘я. З кількома боронявцями пішли до обійстя Ковача. Та не застали його вдома. Подався був на заробітки. Шкода, звичайно…

А ще служив я в одній з військових частин з своїм однофамільцем – сержантом Михайлом Оросом, уродженцем Сокирниці. То був що треба хлоп. Справжній солдатський цімбор. Ох, і вишивали ми з ним як на службі, так і першої весни після демобілізації. Пів-Марамороша був наш! Од Хуста до Широкого Лугу…

28 січня 2013р.

Теги:

Коментарі

вовк 2021-05-22 / 02:14:17
А учебка в Самарканде яка -65528 (автобат ВВС) або 21816 ( 334 ВАШМ )

Земляк 2013-04-04 / 22:11:18
У Широкому Лузі,Славіку була і "Голярня",чи вже забув?Ми,учні,страшно сміялися тоді, бо по русинськы то звучало як пудголятися,бігати без гатий.Чомусь Перукарня не написали.

Слов’янин 2013-01-29 / 23:04:51
Після такої статті на нас з цімборами нахлинули спогади, адже мільйони людей пройшли цю школу. Просто останні не здатні так характерно це все описати - свій призив до радянського війська, нюанси служби, самоволки до дівчат та інші "нарушения беспорядков". Все це слугувало тому, що ми ми перехили по пув-деці і навіть більше. Дякую, Ярославе за гарний милий матеріал.

Оглядач 2013-01-29 / 12:42:39
А таки справді на рівнинному Закарпатті (в Мукачеві, Ужгороді) не було вивісок "Крамниця". Сам пам'ятаю ту вивіску у Сваляві - десь на вулиці, якщо від вокзалу йти в бік гір.

Vânzătoare-шефтарька 2013-01-29 / 10:12:57
У Сваляві уперше побачив вивіску «Крамниця»? Крамниці були і на Міжгірщині, і на Волівеччині.
У Вас на Тячівщині Мagazinul чи Аlimentară було написано?

Ужгород 2013-01-29 / 09:53:31
Файно написано! Пишіть ще спогади :)