Київ іде під землю

О, диво!..

Лущиться позолота з бань
На щойно зведених церквах.
Спотиньга Київ, без вагань,
Іде під землю в саркофаг.

Немов горить прадавній град:
Щезають вулиці, квартали,
Тріщить розпечений асфальт
І осідає в грузькі ями.

А люд на те: ні «бе» ні «ме»,
Обходить вирви, мов ті лави,
Гляди, задивиться, й піде
Ловити ґав в небесні трави.

Не чутно окриків, ні глас
В закамуфльованому місті
Від сірих буднів та окрас,
Що гріли бані золотисті…

Байдужо править онде лінь,
Як сита муха після гною,
Й дзижчить раз по раз в далечінь
Від ошелешеного болю. 
 
Потому знову нічичирк:
Іде під землю непохитно
Бундючний Київ, хоч би крик
Протяжно видушив єхидно…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати