Ван Вей під Менчелом

Ван Вей

                                                                                                              МѢСТНОМУ

Бува, як мені тоскно, беру до рук збірочку віршів Ван Вея, й на якусь хвилю враз забуваю про щоденну надокучливу марноту сірих буднів та силуетів.

І, здавалося б, коли ж то жив той китайський поет, за національністю – хань, з провінції – Шаньсі, який народився ще ген 701 року, щоб нині, в добу Інтернету, тут, у межиріччі Дунаю й Дніпра, я так захоплювався його творчістю, можна сказати, обожнював.

Відповідь – на поверхні. Адже він – не хто-небудь, а – Поет-будда, автор понад 400 віршів, тлумач філософії... Виходить, що буддизм мені не чужий. Як знаємо, що зародився він, буддизм, на берегах Інду, в середовищі аріїв, сліди яких, (твердить же історія), збереглися в Північному Причорномор’ю...

Звичайно, завдяки Геннадію Туркову, випускникові київського педінституту, який, хочеться вірити, ще живий і мешкає в Хабаровську (працював тривалий час ліфтером), маємо й українські переклади віршів Ван Вея. Читаєш їх, і дуже чітко чуєш і бачиш, як в дану мить... перебуваєш під полониною Менчул, опліч з Поетом-буддою!

ПИШУ СЕРЕД ПОЛІВ І САДІВ
САМЕ В РОЗПОВНІ ВЕСНИ

Зі стріхи линуть
          весняних горлиць пісні.
Село втонуло
           у білому кипні квітів.

Відтинаю сокирою
            надто довгі гілки.
Шукаю мотикою
            шлях струмка під землею.

Пташина, вернувшись,
           знаходить колишнє гніздо.
Людина, старіючи,
           все в календар поглядає.

Підношу келих –
           і раптом завмерла рука.
Згадався друг,
           що від мене далеко-далеко.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати