Смерть некрофілам

"Хлопці, підемо, боротися будемо..."

На моїх очах повернулися були – ще недавно – з чужини на Батьківщину два головні національні болі: «бандерівці» та «мельниківці», відповідно в особах – Слава Стецько й Микола Плав’юк. І обидвоє вже небіжчики. Прикметно те, що й пані Слава, й пан Микола (днями) померли не тут, а власне там, де провели більшу часину свого життя. На чужині. Хоч, Ярослава Стецько похована в Києві, проте Микола Плав’юк аж у Торонто. Ворогуючі сторони ОУН так і не подали – вже за вимріяної Незалежності – одне одному руки для примирення, не довели на вірність полковнику Коновальцю... Гай-гай, а часу мали небіжчики достатньо!

І сáме тут лягають тяжкі та правдиві думки Юрія Шухевича: «Нинішні націоналісти прикриваються іменами і Бандери, і Шухевича, і Бог знає кого, при цьому з націоналізмом не маючи нічого спільного. Націоналізм – тяжка, жертовна і навіть кривава праця. Вона не поєднується з наживою.

Як співають, «не треба нам ні плати, ні заплати». А у нас націоналізм став ще одним політичним брендом. Модно бути націоналістом – вони націоналісти, модно бути демократом – вони демократи. Модним стане анархізм чи монархізм – вони підуть і туди, лишень би на тому погріти руки. Будуть анархістами і монархістами водночас.

Колись були модні штани кльош, а потім пішли вузенькі – дудочкою. І носили ці сподні, навіть не задумуючись, мають криві ноги чи ні. Штани, може, й не пасували, але їх носили, бо модно.

Усі вони використовували – і надалі використовуватимуть – імена Бандери та Шухевича. І роти їм не заткнеш. Вчора з тим самим успіхом вони послуговувались іменами Маркса і Леніна. Серед нинішніх націоналістів є й свідомі провокатори, які прикриваються націоналізмом – і їм однаково, чим прикриватися.

Про одного з українських політиків було сказано: «Йому байдуже, чиє древко від прапора тримати і чий прапор на ньому майорить». Вони готові вивісити будь-яку вивіску для своїх приватних корисливих цілей.

Чимало так званих «націоналістів» боротимуться з корупцією, але лише на словах – у них самих рильце в пушку. Вони не скажуть конкретно, що «от той-то взяв стільки-то за те і те», бо знають – якщо вони назвуть Івана, то Іван відповість, що «ти сам взяв за то і то».

Людям, котрі своїм життєвим досвідом довели щирість власних переконань, досі не вдається переконати громаду, бо для сучасного суспільства мірилом цінності стали долари. Особи успішні на цьому виграють. Візьмімо феномен Юлі Тимошенко – людям голова закрутилася. Натовп дивиться некритично, ще й вона вміла гарно говорити… У неї коса і вишивана сорочка – а що ще треба? Всім було байдуже, що в Луганську чи в Донецьку вона виступала з іншим – казала, що є людиною російської культури.

Якби Бандера чи Шухевич були живі, їм не закрутили б голову за допомогою підлабузництва чи демагогії. Але інша річ із посполитими, котрі не знають, що таке націоналізм. Це нагадує теперішнє християнство: є чимало людей, котрі наголошують, що вони – християни, але чинять те, що з християнством несумісне. Вони б’ють поклони і ходять регулярно до церкви, але що ж роблять поза храмом? Священики вихваляють, скажімо, братів Дубневичів, бо ті дають гроші. Але ж подібне – неподобство. Невже для християнства мірилом залишаються гроші?!

Мені справді прикро, що в Україні не вдалося реалізувати національної ідеї. Кажуть, мовляв, винен український народ. Але мушу зізнатися – погано і недостатньо попрацювали всі ми» (Кінець цитати).

А мені пригадалося, як готуючи до друку в серії «Мемуари» foliant Володимира Винниченка, я з страшенним подивом звернув увагу в його “Заповіті борцям за визволення» на те, що Дмитро Донцов – стовп-ідеолог українського націоналізму – був ще тим... націоналістом.

Авжеж, скидається на правду, коли ознайомитеся з «Заповітом...» Винниченка, що Д. Донцов таки був до 1917 року аґентом царської охранки, відтак достеменно відомо, що в проросійському уряді генерала Скоропадського обіймав високу посаду, й уже в екзилі розмовляв у сім’ї лише російською мовою, через що багато хто з українців розірвали з ним будь-які стосунки...

Хто б мені що не казав про політичні переконання Володимира Винниченка, та попри те я йому – вірю! Бо він – талант і будівничий «Соняшної машини»...

На противагу кон’юнктурним ідеологам і чоловим українського націоналізму!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати