ДУША ПТАШКИ З ШИРОКОГО ЛУГУ

Ірина Олексій

Широкий Луг – виняткове село. Звідси, з-під полонин хребта Красна, бере початок дорога всіх доріг, звідси одна з приток річки Тересви Лужанка дарує – через Тису й Дунай – Чорному морю фрішну (прохолодну, міцну Я.О.) водицю. То скажіть, хіба не велено самим Богом, аби Широкий Луг вважався столицею верховинських поетів...

Тішить мене й те, що уродженки сього села Оля Олексій та Оленка Русин, які тут повиростали й уже вийшли заміж і виїхали звідси на інші села, видали по збірочці, а мо' вже й по кілька, своїх віршів. (Звісно, без піару). Та й затятий русинський поет (нині мешкає в Ужгороді) Володимир Танчинець з переяславським корінням уперше тут побачив світ і закінчив восьмирічку...
А ось недавно, побувавши в Широкому Лузі, я відкрив для себе ще одне юне поетичне обдарування. Іринку Олексій!

Не вважаю себе маститим поетом, але як видавничий працівник – видав поетичних – і не тільки – збірок (книжок) чималенько. То, скажемо так, від Данте до Сосюри трохи тямлю у тих віршованих "разках намиста". Поетом, як і алмазом, спершу, безумовно, потрібно народитися, щоб стати відтак штучно ограненим діамантом. Але, безперечно, се коштує чимало зусиль. Та, попри те, поет без вразливої щирої душі та чіткого споглядання снайпера нічого не вартий. А без кебети, й поготів...Ось через що я й захопився юними, можна сказати, ще не дуже вправними віршами, (з безліччю поки що дієслівних рим), Іринки Олексій, написані нею впродовж минулого року, в шостому класі. Нині Іринка – семикласниця.

Що не кажіть, а діткам з містечок, міст і просунутих батьків набагато легше "записатися" в тусовки відомих (але не дуже) поетів. Панночку Іринку в даному разі нічого з переліченого не гріє. Тільки, хист юної пташки. Пригадуєте з Лесі Українки: "На шлях я вийшла ранньою весною. // І тихий спів несмілий заспівала..."

Ага... Трохи не забув. Здається, 15 жовтня, незабаром, у Києві відбудеться черговий з'їзд членів-письмаків, на якому вкотре рятуватимуть шкуру, чи то пак посаду свого очільника Ваву-нардепа його ж колеги з областей. Неодмінно там буде й достойник Петро Ходанич як голова правління Закарпатської організації НСПУ. Приїде, може, й не сам... І кошти у Вави-нардепа на те утримання знайдуться.

Добре б було, щоб П. Ходанич перед поїздкою на той з'їзд десантувався у Широкому Лузі, як років сорок тому його попередники, та й відкрив з колегами-правлінцями ще хоч би одного поета. Адже, то – їхній прямий обов'язок.

Усього вдосталь має край вище дупи Європи: від попів, ментів до злодюг і бізнесовці; а з поетами, на жаль, тута не густо. Тож, столиця верховинських поетів – Широкий Луг завше радий знаним гостям з долини...

Ірина ОЛЕКСІЙ

МОЯ СТАРЕНЬКА ШКОЛА

Холодно, зима...
Сніг лежить довкола,
В класі стільки в нас тепла,
Скільки і надворі.

А коли прийде весна
І сніг вже розтане,
Нічого не зміниться,
Краще вже не стане.

Бо шкільне подвір'я
Усе у болоті,
Кожний день повно води
У моїх чоботях.

Ходити в школу треба
В чоботях ґумових, –
Так ми і вчимося
У таких умовах.

Коли надворі дощ іде,
Мені на зошит капає,
А на голову зі стелі
Штукатурка падає.

Сама будівля вже стара,
Вся перекосилась,
Тут не тільки батько мій,
Ще й баба учились...

Хоч би доки закінчу школу,
Вона простояла,
Щоб на голову не впала,
І не придавила.

Можливо, щось не так зробила,
Не так написала,
Може треба було щось хороше –
Гарно написати.

Але вибачте, не можу,
Не вмію брехати!

КЛІЄНТ

Багато наших людей важко працює за кордоном, зокрема, у Чехії. Крім того, що вони тяжко працюють, їх ще й обдирають усякі ділки, яких у народі прозвали "клієнтами". Від них нічого не залежить, вони просто обдирають бідних заробітчан. Про них, і про таких, як вони

Взагалі, ти хто такий...
Морду жирну ти від'їв
І живіт великий.
Це – усе, що ти зумів
У житті зробити.

Це у тебе від природи –
Бути паразитом,
Розжирівся, бо лінивий,
Уже ледве ходиш.

На людину не похожий –
Помилка природи...

Коли такі паразити
На світ появляються,
То напевне і природа
Також помиляється.

Бо одна мета у тебе,
Щоб усе й одразу мав,
І береш звідти, –
Де нічого ти не клав.

І не буде такого,
Щоб тобі хватало,
Скільки будеш з людей дерти –
Усе тобі мало.

Якщо гроші маєш,
То собі вважаєш,
Що такий розумний,
Якийсь особливий.

Ні, не думай, навпаки –
Тупий, дурний і лінивий...

Але, нічого не вічне,
Навіть і для тебе,
Смерть з косою на плечі
Прийде і по тебе.

Скаже: "Досить жирувати,
За тобою я прийшла,
Щоб звідси забрати".

І поставить тебе поруч
Із злодієм й ґанґстером,
Станеш ти не перед Богом,
А перед Люцифером.

І згадає він тобі,
Усе, що ти накоїв
Та принесуть чорти гроші,
Всі, що ти з людей здирав.

Примусять тебе чорти
Ці гроші жувати,
Не дадуть тобі й води,
Щоб їх запивати.

І ніколи тобі їх не пережувати,
Бо чорти будуть
Все нові підкидати.

І коли у пеклі будеш
У смолі кипіти,
Твої гроші під котлом
Будуть чорти палити.

І можливо, лише тут
Зможеш зрозуміти,
Що не треба було так
Людей обдирати.

І такою жахливою
Буде твоя вічність,
Прислухайся до цих слів,
Бо у них містичність...

СТАРА ЦИГАНКА

У циганський табір
Я приходила,
Стара циганка
У таборі жила.
Була гадалкою
Та й ворожила.

Біля шатра
Ватра горіла,
Стара сиділа,
Люльку курила.

Сережка в вусі
І сиві коси,
Циганські свити
Та й ноги босі.

Погадати я попросила
І свою руку
Їй протягнула.
На мою долоню
Довго дивилась,
В руці у неї
Люлька димілась.

"Можу я
Тобі сказати,
Чомусь тебе
Всі будуть знати.
Можливо, ще –
Будеш багата".

"А можна вас
Ще запитати:
– Чи щастя-долю
Я буду мати?
Скажіть, будь ласка,
Я вам заплачу" –
Дістаю гроші.

"Сховай...
Мені не треба, –
Не бачу я
Його у тебе.
Прийдеш узавтра,
Ще поворожу...
Чогось стомилась,
Більше не можу..."

Вранці циганів
Уже не було,
Табір поїхав,
Циганка також...
І вже нічого
Мені не скаже...

Де був той табір –
Довго ходила,
Циганська ватра
Ледве диміла...

І так хотілось –
На мокрій глині
Слід від підкови
Хоча б лишила...

Не стріну більше
Її ніколи.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати