ЯКІСЬ ДИВНІ ТІ ОПРИШКИ

Мовляв, в окрузі Воловця завелися недавно опришки. Порядкують по два боки перевалу. Під ніч наїжджають на своїх дорогих автівках і мотоциклах до Жденієва, там на обійсті в одного дуже заможного дідича залишають круті засоби пересування, переодягаються в чорні вишиванки, сірі полотняні ногавиці, взувають постоли й, день-два наводять жах на тамтешніх лісників, лісничих. І непомітно враз щезають: хто до Ужгорода, Мукачева, хто до Стрия, Львова... Скільки їх загалом, мій співрозмовник з плацкартного купе точно назвати не зміг: "Десь семеро-восьмеро..."

Виявляється, що тії (назвемо їх) модифіковані опришки походять з бойківських родів, які тепер мешкають по містах Закарпаття та Галичини, й раптом відчули потребу в збереженні прабатьківщини. Через світову павутину вийшли поміж собою на контакт і раз-два на місяць наїжджають в округу Воловця, лупцюють лісників і лісничих за їхнє сприяння самовільним рубкам, що захаращеними струпами вкрили два боки Карпат.

Не знаю, правда се, чи ні, але мій співрозмовник, який, до слова, їхав з двома своїми синами до Росії на заробітки, натякнув, що тії опришки готуються з Воловеччини робити рейди на його рідну Міжгірщину, а там, безумовно, сягнуть Хустщини, й доберуться до Тячівщини та й самої – на Рахівщині – Говерли...
Ой, страшно, як уявлю собі: чия ж візьме – модифікованих опришків з бойківських родів, або чинуш з репресивним апаратом регіональної влади!.. Буде – війна. І знову – громадянська... Брат на брата ітиме за шмат гнилої шкварки... Та високі посади...

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати