ОХ, ТОЙ МАЛАНЮК

«Що ж таке малорос? Це – тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а – в наслідках, часом – і расово». Років п’ятнадцять тому за такі слова я отримав по шапці. Хоч, зрозуміло, вони належать не мені, а кадровому офіцеру, перфектному поету, есеїсту, літературознавцю віщому Євгенові Маланюкові.

Євген Маланюк
Євген Маланюк

Вів тоді я на Українському радіо авторську передачу "Четвертий універсал", і запросив до розмови одного з професорів розглянути працю "Малоросійство" Є. Маланюка. Як потім чув від тих, хто слухав нашу бесіду, що передача вийшла слабка, низькопробна, позаяк професор, видно, або не читав "Малоросійство", або, мо', й сам залишився на рівні не вище русина-малороса. З горя на те я тільки розвів руками, прикро мовив: "А де ж візьму тута інших науковців?" Тоді ще професори з двома "ф" лише продзьобувалися з івано-франківського яйця, що валить з ніг навіть загартованих зеків. І, відповідно, з радянськими (пострадянськими) професорами в незалежній Україні так-сяк рахувалися. Ідеться про гуманітаріїв-учених...

А по шапці я отримав від керівництва радіокомпанії через те, що, мовляв, чи не всіх українців під час передачі записав у малороси. Безумовно, про Хоружівку та крилатий вислів з Майдану: "Ці руки – нічого не крали" ще ніхто тоді не чув, та й про те, що кожний п'ятий українець "сидить" або "сидів" і після месії з сумського Назарета вибере собі на управителя держави face на подобу свою.
Потім я працював у кількох видавництвах і мав намір видати в повному обсязі "Книгу спостережень" Є. Маланюка. Бо в нас уже так заведено, що якщо й видається щось вартісне, то обов'язково в обчухраному вигляді. Що й сталося з "Книгою спостережень", і не лише з нею. Так само вийшло, напевне, через вічно-хронічний переляк, і коли вперше в Україні львівський "Меморіал" видав "Армію без держави" Тараса Бульби-Боровця. А в перших роках 90-тих, не пригадую, що за видавництво, через свою надмірну цнотливість, викинуло з "Казок Покуття" Оскара Кольберґа кілька сороміцьких родзинок і в такий спосіб подало світові Гарнюнь і Спритків у пристойному вигляді. (До слова, має рацію віце-прем'єр уряду Борис Колєсніков на предмет зображення Гарнюні й Спритка, що се – прояви ветеранів третього Рейху, позаяк, спробуй гаркавому вимовити імена сих милих українських дебілів). Та менше з тим...

З перелічених видань я таки спромігся видати в повному обсязі "Армію без держави" Т. Бульби-Боровця, й наче, чую, блимнула надія, що може побачити світ хоч би перший том у повному обсязі "Книги спостережень" Є. Маланюка. А там, зрозуміло, і другий – вихлюпне з водою...
Знаємо, що Євген Маланюк у двадцятих роках побував на Срібній Землі, й написав навіть вірш

ЗАКАРПАТТЯ

Хати мої, хати, низенькі, бідні й рідні
В тонкім мереживі зазеленілих віт!
Тут ще чорніш кількастолітні злидні
Підкреслює карпатський краєвид.

Корчма й нотар. А хліба – ні кавалка,
І світить ребрами замурзана марга.
Під мовчанку села балака тільки балка –
То Турія – по ріні – наріка.

Сини ростуть – неплодні самосії,
Доньки, як цвіт – на наймички роздай,
Бо над ім'ям – гнила мара "Росії",
Щоб ти не був землі своїй ґазда.

с. Порошково, 1927 рік

 Але повернемося до його "Книги спостережень". Мене як уродженця Закарпаття не могли зацікавити у першу чергу з "Книги..." дві есеї, присвячені поетам Срібної Землі: "З закарпатського Парнасу" та "Молоді поети Закарпаття". В одній з них автор, зокрема, завважив: "Перш за все т. зв. Прикарпатська Русь є ще й досі країною м а д я р с ь к о ї культури. Носіями і аґентами цієї культури є – місцева "русинська" півінтелеґенція і жиди, що складають в той же час соціально-пануючу верству з усіма специфічними наслідками такого панування. Досить сказати, що ще донедавна найяскравішим знаряддям цієї верстви були одночасно: 1) горілка (корчми) і 2) комунізм (дух Бела Куна ніде так не відчувається, як по місцевих резерватах). Горілка плила з чисельних корчем і деґрадувала населення фізично, белакунівський "комунізм" (теоретично – Москва, фактично – Будапешт) утворювали з місцевого населення такий моторошно-чорний хаос, що похопити його й оцінити можна було лишень на місці. Слова – безсилі".

Євген Маланюк, розглядаючи, зокрема, творчість Василя Ґренджі-Донського, наводить такі слова про сього поета: "Шкода цитувати автобіографію, – в її мелодію треба вслухатися, а уривки нічого не дадуть. Під час читання її в пам'яті бринить неповторно-прекрасна "Автобіографія" Черемшини. Лише одно наведу: "Ми зісталися на тому шляху, де були перед п ' я т ь с т о роками". Це може найстисліша характеристика Закарпаття.

Панування "корчмарської аристократії", дійсно, робить з нього шматок українського ХVІ-ХVІІ ст., дивно законсервованого в культурнім оточенні Середньої Европи ХХ ст.".

Ох, той Маланюк, як у воду дивився!.. Нині в Закарпатті попи сидори та світські старости-корчмарі одурманюють і споюють автохтонів на догоду (й за її рахунок) тій же Москві... Вошиві поводирі русинів!

08 квітня 2011р.

Теги:

Коментарі

Сергій Київ 2011-05-12 / 19:34:00
Браво пане Ярославе!
"Малоросійство" Є. Маланюка стло особливо актуальним і чітко висвітлило природу подій у Львові 9 травня 2011р.

Но, рассматривая феномен малороссийства, продолжая линию Е. Маланюка, С. Грабовский пишет: "... малороссийство – это бегство... от собственного национального (при оставлении не опасных элементов этнографического). Если вспомнить выражение Эриха Фромма, обнаружится, что малороссийство есть специфической разновидностью "бегства от свободы", присущим определенному типу украинского человека... с желанием стать под сень "организующего" хозяина, который заставил бы не думать самостоятельно и следовательно жить счастливо и "аркадично"... такая позиция есть достаточно типичной для малороссийства как... для тотальной капитуляции пред бытием"

На почве малороссийства и проявилась Партия Регионов и их мессия Янукович.

Когда малоросы с про-росийскими крымчанинами перестанут делить нацию, и дестабилизировать обстановку внутри страны - сразу все пойдет на лад.

Ужгород 2011-04-08 / 20:12:00
Блискуча репліка! Браво, пане Орос!

ярослав орос 2011-04-08 / 13:23:00
Видавництво "Карпати", 1991 г - у меня на полке стоит :) В "примiтках" указано (цитирую дословно): "У деяких текстах наявнi релiгiйнi мотиви (№2), соромiцькi уривки (№49), що не дає змоги публiкувати їх". .. Ну и "купюры" в других местах, обозначенные "трьома крапками, взятими у квадратнi дужки". Упорядник и автор примечаний - весьма ныне известный человек, не буду его "нагинать" и "ставить в неудобное положение" :)))))))
это было 20 лет назад...

пане местний, добре, що нагадали назву видавництва, тепер у своїй книгозбірні спробую розшукати згадане видання, та... а може й удасться видати "казки покуття" в повному обсязі... дякую за підказ...

местный 2011-04-08 / 13:04:00
Маланюк - Личность.

А насчет "панування "корчмарської аристократії" - и сейчас более чем актуально, к сожалению...

з.ы. ("А в перших роках 90-тих, не пригадую, що за видавництво, через свою надмірну цнотливість, викинуло з "Казок Покуття" Оскара Кольберґа кілька сороміцьких родзинок і в такий спосіб подало світові Гарнюнь і Спритків у пристойному вигляді") -
Видавництво "Карпати", 1991 г - у меня на полке стоит :) В "примiтках" указано (цитирую дословно): "У деяких текстах наявнi релiгiйнi мотиви (№2), соромiцькi уривки (№49), що не дає змоги публiкувати їх". .. Ну и "купюры" в других местах, обозначенные "трьома крапками, взятими у квадратнi дужки". Упорядник и автор примечаний - весьма ныне известный человек, не буду его "нагинать" и "ставить в неудобное положение" :)))))))
это было 20 лет назад...