Майстренко

Моїй пристойній пані

Я народився і виріс на недорослому мадяронами сонячно-радянському Закарпатті, а став таки чоловіком на повік вільній у генах пострадянській Великій Україні. Ох, аж страшко, коли ’м уповів про се. Закарпатські ліліпути зневажають свого, що взяв і вибився сам собі в українські Гуллівери. Ох, аж страшно, коли пишу про се жінці, «чужинці», не русинці, яка одна-єдина захищає се місто, Ужгород, Ung-місто, що просякнутий наскрізь тетками й вуйками з довколишній сіл. Як кажуть бадіки-гуцули по два боки Карпат, люби се – місто, бо там зібрався ввесь наш непотріб.

Ужгород, звичайно, не гори, гуцули таки не всі пачкарі, але в краї, точніше в столиці краю з’явилася лишень одна жінка – чоловік, як ген-ген коли І. Франко сказав про Лесю Українку. То – маємо в Ужгороді нарешті Наталію Майстренко. Любімо її. Чоловіки драні! Ужгородці насамперед.

Я захоплений сьою жінкою, яка кілька днів тому на телеканалі «Тиса 1», здається, у розмові з кількома сито-вгодованими тамтешніми вуйками на одній з передач про збереження ужгородсько-угорської пам’ятки «Коруна» засунула фахово їх, сих кількох майже недогодованих-ситих вуйків у їхню ж, даруйте, пустопорожню матню. Фу… Сказав би настоятель одного із закарпатських монастирів і письменник Анатоль Кралицький.

Люблю я Ужгород в особі Наталі Майстренко. Позаяк жінка понад усе! 

(Щиро дякую тобі, красуне).

Тримайся…

Теги: Майстренко

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати