Місто приручених зайців

Пам‘яті Тібора Вашша

Після того, як улітку побував я на високогір‘ї та півосені в горах, навідався днями до найближчого Великого міста. Виявив охоту порівняти місто з селом, а долину з горами. Перше, що кинулося в очі, коли ступив на бруківку старого напівосучасненого кварталу, вкмітив: гори мають коріння, а в місті не залишилося й сліду від хоча б розсохлих погнилих пеньків. Світлофор онде моргає безвідповідально на перехресті, а перехожі і транспорт на те не зважають – сунуть одне проти одного. В місті, гляди, відсутні правила гри. 

Місто приваблює шиком і пшиком, а гори – любов‘ю. Бо до вершин прагнеш, мов до ятристих манюньких жаринок, що заокруглюють форми налитих грудей коханої, прагнеш, аби ж доторкнутися та жагуче припасти до них. Місто ж – розніжує хіть і, якщо маєш гроші, надасть будь-яке задоволення клієнту. Відповідно: місто – будинок розпусти, bordel.

Природно хоч раз відвідати будинок розпусти годному чоловікові. На те він і годний, аби знати, кому слід заплатити за отримане задоволення, а кого ж покохав за безцінь раз на життя. Любов і кохання поруч ідуть. 

Хтивість – одна-самісінька хизується онде на хідничку, милується собою, заглядає в люстерко. Причепурена, нарум‘янена, мов скоморох. Ой, яка ж я лялечка! Каже ж до себе, але так, аби всі чули: «Я люблю своє місто». Насправді – причепурена бреше, бо любить насамперед себе. Та слід полюбити се місто від краю до краю, беручи до уваги й міське сміттєзвалище. Аж потім – умийся, причепурись і поглянь на себе. Еге ж, зовсім не те відображення!

Ті, що насамперед люблять себе, ніколи не полюблять се місто. Щоб полюбити Його, потрібно щиросердно зректися себе: з думкою про прийдешнє пустити власне коріння в асфальт і бруківку, відчути grund під ногами. Але ж, се – не всім відчайдухам до снаги. 

На те ідуть лише sur-одиниці. Стовідсотковим достатньо того, що є. Розвели в захаращеному ними ж місті – кролятник і плодяться, мов приручені зайці. Неначе на заріз! 

Ех, пора мені повертатися високо в гори, до кришталевих джерел. Нудно, печально та затхло у найближчому до високогір‘я Великому місті. Стривай-стривай, як там у римлян: «Аd fontes». Тож, гайда: «До джерел». 

Злегка паморозь впала на гори.

Теги: Тібор Вашш

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати