Овідія «Метаморфози» якраз на часі

Овідія «Метаморфози» якраз на часі

Я знаю, що сьогодні-завтра помре моя мама. На Богородицю їй виповнилося – 86. Тижнів зо два я був з нею, розмовляв. Їй – тяжко. Вона відходить, як і моя вчорашня Україна. Згорьована, вимучена, але не продажна. Шмарклі та сльози, звичайно, наразі не доречні. Пам‘ятаємо ж «Цвіт яблуні» Коцюбинського. Шкода, що тільки пам‘ятаємо. Начебто.

А я на те взяв Овідія «Метаморфози» та й по гекзаметру читаю. Дозую, мов краплі Гофмана, що їх колись вживали жони в Широкому Лузі на гостинах. Як то давно було. Здається, безліч років. А було ж.

Я вдячний Україні та моїй мамі за те, що прищепили мені любов до романтизму, вселили ненависть до фальші та брехні й заклали віру в сутність Бога. Виявляється, що він, той Бог, не такий уже й великий, він – світлячок, нейрон, зачаєний десь там, у потрухах трухлявого єства. Та менше з тим. Я про Овідія хотів би проректи. Читаймо Публія Овідія Назона. Якраз на часі його ж «Метаморфози». Він провістив потоп і пекло світу, та вклав у Дарвіна думки. Він «Біблії» не знав, а «Біблія» й Ньютон відтак його розтяли на шматки. Й подали за своє!

Поет – се сила. Материнський гріх. Овідію, я пам‘ятаю – звідки моя мама. Твоя – Констанца, Київ – батько мій.

12 вересня 2015р.

Теги: мама, Овідій

Коментарі

Анцька 2015-09-12 / 18:35:54
Файно, но я се десь уже чула! А фото - да - бесцинне.