Непрощенні

Волхв ядуче подивився мені у вічі, значливо стиха прорік: «Вони ніколи не побачать ирій, як своїх вух. Хіба що, – з передихом злегка хмикнув. – У розмитому на воді відображені», – кивнув у задумі на брудні хвилі Дінапра. Відтак неквапом підвівся, рушив звивистим вузьким пішником до непомітного війстя печери, де без угаву, щодень, обертається з повітря у плоть уже не один вік. Я познайомився з ним, можна сказати, доля звела нас після кривавого братовбивства на Майдані. Тоді у Києві відбувалося щось неймовірне, незрівнянне ні з чим по «хрещенні хробаків у Дніпрі», як виразився він сам про днедавні події – непримиренний у своїх судженнях арій. І повідав про зловісні йому «дари волхвів». Золото, ладан і миро.  Виявляється, що волхв од волхва різниться. Через що від почутого перехопило дух.  

Севастополь (Херсонес), або ж Корсун, як його в Києві називали з давніх-давен, нині кацапи іменують «духовнимі скрєпамі». Плюнув спересердя волхв. І власне у сьому місті вигулькнув уперше напередодні Майдану з-під патріаршої ризи Кирила такий собі «білогвардієць», театрал-імпровізатор Ігор Гіркін у супроводі московських скоробагатьків і доморослих попів, як і тоді, тільки в інших шатах, – напередодні «хрещенні хробаків у Дніпрі».

Стовідсотковий русин-українець, свідомість якого, мов опара для гоїв, замішана впродовж тисячоріччя на християнських сцяках, одразу й не в‘їде, про що мовить наразі волхв: Херсонес… Гіркін… Кирило… Майдан... Стовідсотковий русин-українець надто довірливий, тупий і ледачий, аби вникати в суть  т о г о, що ж відбувається насправді довкруж, не вникатиме в суть аж доти, доки не відчує на собі нівелювання ідентичності та централізацію влади варягами, немилосердний тягар Золотої орди, розпорошеність  власного  р о д у  межи чужинцями-завойовниками, громадянську війну, розруху та зрештою, в підсумку – cannibalism (аж страшно се запозичене слово перекладати українською, нехай уже буде голодомор).

Стовідсотковий русин-українець нині в Мережі вар‘ята грає, допався до комп‘ютера, мов голодний до окрушин з чужого столу та й жене пургу навперейми один перед одним, аж верби гнуться. Ще й фотки тулить на додачу. Захворів на selfie, мов самозакоханий Наркіс. А відтак в урочищі Кіреші поблизу Хуста розростеться відома Долина втричі, а мо‘ й більше. Кепкує сумно старезний, невдоволений з блазнювання тутешняків арієць.

– Гаразд, – запитую. – А хто ж тоді за неньку нині щиросердно дбає?

Обвів він тужно ще вчора кривавий та ще у сум‘ятті Майдан, спроквола мовив:

– Варяги… 

Теги: волхв, русин, варяги, Майдан

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати