Переінакшення абсурдних величин

Фрідріх Ніцше як дружинник князя Святослава (Завойовника)

Невгодний Ніцше
Невгодний Ніцше

Якщо нічого не вигадувати й нікого не боятися, а послідовно розвивати слушну думку польського вченого Михайла Красуського, що українська мова давніша за „санскритську, грецьку, латинську й інші арійські”, й добре знати походження Росії як пасербиці Руси­-України, то зрештою визнаймо землю від Дону до Дунаю праматір’ю людства. Адже звідси покотилося оте арійське колесо на південь і вщент згоріло в семітському пеклі. А вже відтак, за нашими куцими знаннями, постала цивілізація. Десь, колись, в якійсь країні, тільки не в Україні, панував лад, і сей нар(і)д пишався своїм йменням. Навіть Шевченкове „було колись” нині не переконує пересічного українця, що козаки – славні лицарі, якщо продалися ні за цапову душу кацапам. А що вже казати про княжу добу, вік сколотів й арійське дитинство українців. Чужинці геть споганили наше минуле, а наших пращурів обізвали „поганими”. Зайшле навіювання одібрало від нас власну думку, а натомість маємо євнухів. „Розуміється, можна говорити про Сковороду, Гоголя або Юркевича як про типових представників національного українського характеру”. Але щойно процитований Дмитро Чижевський однак не зважується поставити їхні імена поряд з філософами світового рівня. Бо ж „вони більше належать до тих, хто ставить проблеми, ніж до тих, хто їм дає остаточну формульовку”. Пан Чижевський, безумовно, має рацію. Звище названі особи вибудовували свій світ переважно на запозичених підрядниках. Опісля був Дмитро Донцов, але його праці тяжіють до політології, літературознавства. А міркування В’ячеслава Липинського спрямовані в русло творення українського державоустрою. Про наші власні душі й світогляд дбали чужинці!

Звісно, плач Ярославни тепер недоречний. Маємо те, що соромно мати. Калюжі сліз і розбиту дорогу в тумані. А тим сірим шляхом волочиться поневолений люд. Десь видніється погонич верхи на коні, жене бранців до вушка голки, що її пантрує Кощій Безсмертний. Це ми, покірні, залюбки простуємо в тьму. Гейби й не люди, а якісь примари місять кривавий глей.

Тужливі пісні, голосіння бринять над степом, поліссям, поділлям, горами впродовж  тисячоліття. Ось де, люди, наша ганьба, ганьба України. (Звісно, народ веселився й в неволі). Вкотре повторюю, що 988 року за новим стилем ми втратили національну гідність і водночас позбулися найсуттєвішого – Особи-Духа. Тонка робота отих зайд далася взнаки. Замість духа (душі) чужинці поволі вкачували й накачали в зречених зайшлий дурман. Від отих занесених випарів сущі українці „балдєють”, як затяті наркомани. Ніяк не позбудуться клятого зілля. Жуйку жують, ще й кульки надувають. Мавпують сердешні. Русь умерла, Україна ще не вмерла, але ондечки тіпається… Може й добре, доконані переставляться, а їхнє місце займуть нові загони князя Святослава. Того самого, що не зганьбив арійство й жодного разу не осоромився перед чужинцями. А відтак, по його смерті, брат на брата пішов. Русь упала під ноги ординців.

У скрутну годину будь-яка людина, як і будь-яка нація, звертаються по допомогу до особисто пережитого. Власне, там прагнуть врятуватися од їм незнаного переставлення. Духа. (Душі). Куди діваємося?.. Що буде?.. Згодом!..

Рухаємося колом. Доба відповідає року, рік вікові, мимоволі доба настигає вічності. Колесо історії знову рушає в путь. Укотре спочатку. Й Арійський Простір приведе на світ немовля, що його доношує в утробі. Його земне тіло замішане на росах і водах, а лишень рота роззявить, як вдихне дух (душу) істинну. Котрогось з осібних. Мені важко назвати попередника, звідки переставиться дух (душа), й ще бродить в повітрі, щоби вселитися в спадкоємця арійських скарбів. Радше, се пращур Фрідріха Ніцше. Моя чутливість бездоганна в судженнях. Будьте впевнені. Докази вивершуються над догматичною схоластикою. Спробуймо, тямущі, розв’язати запропоновану головоломку, й наш загальний успіх принесе обопільне задоволення. Вибух прогримить неодмінно!

20 вересня 2013р.

Теги: арій

Коментарі

дурак 2013-09-22 / 19:55:26
Украина - не только родина ариев. Украина - родина слонов!
Виват, Орос Ариевич!

МѢСТНЫЙ 2013-09-20 / 18:55:36
2 Я.О.: дай Бог чтобы Ваши мудрые и сильные слова сбылись в пророчестве!

Обманули нас много лет назад лукавые "пастыри", прельстились мы на золото византийских куполов и сбились с пути, заблудились в веках и дорогах, предавая друг друга и служа чужакам... но всё когда-то начинается и всё когда-то заканчивается.

Перефразируя классика: "Арiйское учѢнiе вѢчно, потому что оно вѢрно" :)
Следуя ему, следуя за Солнцем, мы выйдем из мрака на наш исконный и светлый путь.

Корятович 2013-09-20 / 18:12:11
А чому зупинятися тільки над Нітшеєм? Та будьте уже повноважним і проводьте ваших читачів далі до самої істини вашої філософії у візіях і у науки його учнів (як і ви) Алфреда Бюмлура, Алфреда Розенбурга, Мартіна Гайдеґера, Карл Шмідта ітд; А то даремно тут час всім тратите!