Хуст, вулиця Колгоспна

Здавалося б, Хуст ототожнюється з Красним Полем, Авґустином Волошином, руїнами замку й національною свідомістю тамтешніх міщуків, донедавна гадав я. Ат, ні. Виявляється, Хуст нині – суцільна торговиця з резиденцією єпископа Марка. Тут нині настирно торгують ширвжитком, перепродують зношені душі й уклінно моляться за скоєні гріхи. Хуст нині такий собі мікросвіт української периферійної дійсності. Нічим не ліпший, і не гірший, скажімо, за донбасівську Горлівку.

Іван Чендей
Іван Чендей

Та недавно мене найбільше вразило у місті інше. Простуючи начебто ще вчора вулицею Івана Чендея, я ошелешено побачив, як опинився на старій (перейменованій) вулиці Колгоспній. Овва! Що за напасть, подумав, і звернувся за роз’ясненням до Хустської міськради. Справді, так, почув у відповідь: «Минулого року, на численні звернення громадян, сесія міськради дала згоду на перейменування частини вул. Івана Чендея до об’їзної дороги (в районі ТОВ «Атлант») на вул. Колгоспну (стара назва) і вул. Івана Чендея від об’їзної дороги (в районі урочища «Дуброва») на вул. Дуброва, а вул. Івана Чендея у с. Кіреші залишили без змін».

Що тут скажеш – «численні звернення громадян» обговоренню не підлягають, добре, що хоч у Кірешах, селі, що підпорядковане Хустській міськраді, вулицю Івана Чендея не перейменували, скажімо, на барона Мюнхгаузена. Закарпатці ж чи не єдині в Україні з патологічною разючою заповзятливістю своїх діток нарікають чудернацькими іменами. Центр ж географічної Европи – нічого не вдієш! А ще – назва вулиці Колгоспна, напевно, хустянам навіває недавні солодкі спогади про совкові колгоспи, де можна було майже нічого не робити і, красти, красти, красти… Й, ні за що не відповідати.

З Іваном Чендеєм складніше. Він же – письменник, який, до слова, навчався ще за чехів у хустській гімназії. І хоч розпочинав як російськомовний прозаїк, але радянська влада спрямувала його в правильне українське русло. Й нині можна сміливо зараховувати, наприклад, ранній твір І. Чендея «Терен цвіте» до скарбнички вітчизняного красного письменства. А відтак – він і поплатився був за свої твори перед комуняками: «Березневий сніг» та «Іван». Власне в повісті «Іван» письменник за совдепії, лишень уявіть собі, виводить яко позитивного героя сільського священика. Гадаю, єпископу Марку з усією його попівською Хустсько-Виноградівською братією варто б про се пам’ятати й роз’яснювати «стаду Христовому» в Хусті, що Іван Чендей не той чоловік, аби вулицю, названу його іменем, слід було знову перейменовувати на Колгоспну… (Й брати ж приклад з Чендеєвих героїв). Але ж, куди там – попи нині перейняті іншим. «Русскім міром» і своїм нетривким бездомним кишечником…

Ну, а чого ж юно-молоді й уже добряче підтоптані колеги по цеху І. Чендея промовчали на те, не кажучи вже про нац.-патр. сили в краї… Та їм усім однаковісінько: і творчість Івана Михайловича, і суспільні болячки! Їм – лише б про себе заявити з польоту надокучливого горобця.

Хоч, видається мені, Іван Чендей уже не переймається справами земними там, у потойбіччі… Нехай-то в Хусті вулицю його імені перейменували на Колгоспну, або в Кірешах на якогось з циганських баронів!

– Та не однаково мені,
   Як Україну злії люде
   Присплять, лукаві, і в огні
    Її, окраденую, збудять…
   Ох, не однаково мені.

10 серпня 2013р.

Теги:

Коментарі

фома 2013-08-10 / 18:12:18
Отожбо, що братія мовчить, бо чекає крихт з корита... А Чендей колись по-справжньому, щиро переймався і створенням музею Манайла,Коцки і писав листи-звернення Ільницькому щодо необхідності мати в Ужгороді музей Ерделі... А для теперішніх -усі ці імена - тільки "скіко грошей мож урвати за картину, намальовану ними". Мізеріємо, колгоспів нема, менталітет лишився. А все ж цікаво б побачити ті "звернення" трудящих і почути реакцію не тільки з Києва від людини, яку Чендей не дуже прихильно стрів у літературі, а й від тих, кому щось таки та допоміг за свого життя.