Замовляння

Нíде й з Богом погомоніти. Церква – блефує, попи – жирують. Дніпро – забруднений, аби освіжитись. А глянеш на понівечені кручі, й одразу постають перед очима залисини від суцільних рубок Карпат. І сям і там (по два боки хребта) невситимий Донбас поглинає реальність. «Хто був ніким, той став усім».

У кошарі сторожові пси пантрують овець і кіз, а в колибі старшук із шоблом стриже бабло. Сорока на те витьохкує солов’єм, а ворон раз-у-раз захлинається: ку-ку...

Біле стало чорним, а чорне побіліло. (Пригадався наразі «Київ – традиція» Миколи Зерова).

Боротьба за Київ триває не перше сторіччя, але тепер набрала стрімкої рішучості. Козачки у вишиванках витанцьовують á la гопака, а їхні антагоністи вдають із себе просунутих балерунів. Кін історії заряхтів аматорами псевдо-новітніх навіювань з окрушинами нафталінового етноцентризму. 

Той, хто втратив (запродав) душу, щасливий. Решта – зневірені. Снують містом. Набурмосені, збайдужілі, безмозкі. Й загиджують місто балабушками. (Гляди, щоб не спотикнутись).

Київ позбувся напряму...

Згинь, омано! Раз і назавжди.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати