Ung

Ужгород. Ung

Недавно побував я в Ужгороді, й був прикро вражений од побаченого, й потішений спогадами, що навіяли кінець вісімдесятих-початок дев‘яностих. Тоді (див. «Корзо») «водив я козу з незабутнім і перфектним поетом у повному розумінні сього слова Петром Скунцем і наслухався багато цікавого про місто моєї мрії, що не збулася. А ще тута мав зустрічі з Іваном Долгошем, який також відкрив мені багато що невідомого про рідний край. І, безумовно, пам'ятаю, як професор Михайло Тиводар, один з кандидатів на посаду представника президента в Закарпатській області, в разі його призначення, запропонував був мені очолити редакцію газети "Новини Закарпаття».

«Тепер тут не те…
             Тепер тут…»

Одне слово, порядкує гаплик. Місто у бронзових клаптях. Якщо не миколайчики з свободками визирають блішками над Ужем, то якийсь гномик на «бобику» біля ректорату вправно кермує. Та найбільше мене вразив на Театральній площі помпезний пан з сигарою та квачиком перед мольбертом. Смалить і малює. Ліпше, гадаю, він би бовванів у бронзі в Калинах на Тячівщині, де розмальовував церкву, й так у сьому селі бракує пам‘ятників, ніж ні сіло ні впало мерзне помпезний сарака на березі русинської річки.

Хотів було я піти й з‘ясувати в крайову «Просвіту», що ж то за пошесть у місті порядкує, коли один з перехожих увічливо перепитав: «А в нас дві «Просвіти»… Прошу, вам до якої?» – «Тьху!» – вилаявся я. Дві в Ужгороді «Просвіти», й нема жодного громадського осередку, де хоч би жевріло освітньо-культурологічне життя.

Гай-гай, думаю, коли нема до кого звернутися у сьому місті, звернуся я до свого знайомого – головного редактора сайту Мукачево.nет. Дмитра Тужанського. (Що не кажіть, Munkács і собі претендував на столицю краю). Бацнув я по «клаві», а мені звідти кацапською: «Здравствуйте…» Дмитре, Дмитре, що ти коїш?!.

Позаяк квапився я на потяг, не встиг деінде побувати, й уже в плацкартному вагоні розгорнув «Прошлое Ужгорода» Петра Сови: «Въ начале января 1919 года чехословацкія военныя власти потребовали передачи Ужгорода. Оставшіеся еще въ городе войска во избежаніе осложненный ушли по направленію къ Чопу.

Передача города была назначена на 12 января. Местныя власти во главе со старостой выехали навстречу приближавшимся чехословацкимъ войскамъ, и передъ местечком Собранцами передали имъ символически ключи города. После этой церемоніи чехословацкія войска, въ составе 31-го пехотного полка, артиллеріи и техническихъ частей, итальянскихъ легіонеровъ, во главе съ итальянскимъ полковником Чаффи (Ciaffy) и полковымъ врачемъ Д-ром Іосифомъ Новаковъ, вошли въ 3 часа пополудни, по улице Собранецкой походнымъ порядкомъ въ городъ, занявъ безъ малейшаго сопротивленія древню столицу князя Лаборца.

Стоялъ хмурый январскій день. Въ его сумеркахъ безповоротно кануло въ вечность целое тысячелететіе…

                                                              Конецъ.»

Теги: Ужгород

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати