Кілька слів до братів гладкоросів

Мав я необережність (укотре) найматися на роботу до, здавалося, свого за духом і помислами працедавця. Ет, не вийшло! А все через тії гроші, точніше не гроші, а яскраве стале вираження ПАНА СТАНОВИЩА. Безумовно, дану подію тлумачу на свій лад. Той добродій, певне ж, має свою думку. Словом, як усе відбувалося.

Ілюстрація до оповідання "Як Шевченко шукав роботи" Осипа Маковея
Ілюстрація до оповідання "Як Шевченко шукав роботи" Осипа Маковея

Про те, що – Україна в небезпеці й, у тому ж винні жиди з москалями, теревенять заповзятливі плугатарі не перший вік. Почасти, воно, мо‘, й так, а мо‘, – й ні. Ліпше в даному разі самому відчути те на власній шкурі, ніж рвати на грудях вишиванку. 

З ким я тільки не працював, од уже покійного Миколи Плав‘юка до ще живого Павла Мовчана.  Й усюди, що стосувалося української справи, з самого початку ішло нанівець. Через що й змушений був шукати нову роботу, аби не брати гріх на душу! (Поводирі спонукали до того). В підсумку й маємо закон про мови Ківалова-Колісниченка та безліч тушок у Верховній Раді. Безпосередня вина у тому й «уміркованих» і «щирих» (За оповіданням Володимира Винниченка). 

Отже, втративши роботу через (як виявилося) непотрібність вивчати у середній школі класиків вітчизняної та зарубіжної літератури, позаяк їхні книжки державною мовою вельми скупо продаються, ніхто їх майже не купує, подався я у найми до інших працедавців. І виявив через Інтернет, що там-то продаються: мої «Заповіти білих горватів» й книжки з ініційованою мною серією «Мемуари» у видавництві «Книга роду». 

Там-то, зрадів, неодмінно згоджуся…

Зателефонував. Чоловічний голос призначив зустріч, і не де-небудь, а в самому дитинці Києва, неподалік Андріївського узвозу. В приміщенні з кав‘ярнею, ресторацією в трипільському стилі та невеличкою книгарнею. На дверях, перше ніж увійти до «три в одному», викрашається наліпка: «Тут розмовляють українською мовою». Та-а-а! Той, що зустрів мене, виявися не моїм однодумцем, а радше шинкарем, хоч й з оселедцем на ще молодій поголеній голові. Цинічно, на калькуляторі, ведучи зі мною розмову, почав заповзятливо рахувати кожну хвилину, за яку мав би мені заплатити у разі, коли погоджуся на його ж умови… 

Е-е-е, ні!.. Підвівся я, та подався перечитувати оповідання «Як Шевченко шукав роботи» Осипа Маковея. 

Робота ж – не вовк, у ліс не втече!

30 вересня 2012р.

Теги:

Коментарі