Моя зима

Я маю свою зиму. Вчора, сьогодні – і дасть Бог, завтра – я спостерігав її, милувався і відпочивав у ній серцем. Саме для цього я створив її у своєму дворі, з котрого мав необережність не так давно виткнутися у світ, що вирує за його огорожею. Виткнувся, аби, просто роблячи свою справу, здобувати ворогів і втрачати друзів.

Мої дерева, на відміну від "моїх" людей, резонують в одному зі мною ритмі. І нема жодної потреби пояснювати їм, чому я зробив так, а не інакше. Тим більше, їм не потрібно догоджати в їх звичках, смаках, заблуканостях, стереотипах і комплексах. У моїх дерев і трав, у мого снігу і рівного дзеркала мого замерзлого озера їх немає – цих заблуканостей, комплексів і стереотипів. Вони такі, як є – без фальші і без обману. І саме так - без фальші і обману - вони сприймають мене. З моїми власними смаками, пристрастями і заблуканостями...

Моя зима – це продовження мого літа. Колись я її не любив. Бо люблю свої дерева і трави, і в'янув разом з їх пожухлим осіннім листям. З часом приходить мудрість. І мій двір, що його я творив під себе, підказав мені, що в світі немає нелюбові. Вона є тільки в людях. І тоді я побачив свою зиму такою, якою вона є.

"Найголовнішого очам не видно. Добре бачить тільки серце.."

Правда?..

P.S. Фото зроблені вчора. І я не мав наміру їх публікувати – зима ж моя )). Однак "плани" змінилися під впливом гарного фотоетюду Ігора Барана (звідси – і акцентована подібність заголовку. Просто Ігор фотографував зиму рідного міста, а я – свою) і вчинків близьких мені людей – сьогоднішнім і трохи віддаленішими в часі. Дехто з цих людей і не здогадуються, що вони мені близькі (це ж "мої" люди )), інші – знають, але не цінують. Це їх право. З деревами і бамбуками (саме останні є, здебільшого, "героями" цих фото) в цьому сенсі простіше: вони – мої, а я – їх. І про це не потрібно заздалегідь домовлятися)).

Фото зроблені звичайною "мильницею" – тому втрачають в якості, але, сподіваюся, не в суті. Чимало з них майже повторюються. Просто шкода було втрачати нюанси. Зрештою, мій блог – що хочу, те й роблю. Іншими словами, "моє варення – хочу – їм, хочу – по асфальту розмащую"...))

Принаймні, сподіваюся, кожен, за бажання, зможе вибрати щось собі довподоби...))