Ужгородський капкан для Москаля

Тобто, йдеться про те, що Г.Москаль може сам втрапити в пастки, що їх розставляв для своїх опонентів.

І чимало з них уже працюють проти «Блоку Петра Порошенка «Солідарність», від якої Г.Москаль кандидує першим номером до облради.

Найнебезпечнішим в цьому контексті є застосування Г.Москалем у не обмежених логікою здорового глузду масштабах гасла «Ворог мого ворога – мій друг». Закарпаття чуло публічні заклики «губернатора» з оприлюдненням прізвищ «злочинців» від «Єдиного Центру», що, начебто, планували масштабні технології підкупу. Підтверджень їм міліція Князєва не знайшла, однак вони й не були розраховані на правду – це була груба політтехнологія, тупо розрахована на передвиборчу дискредитацію основних політичних опонентів. Власне – ворогів, якщо йти за логікою фактів і вищенаведеного прислів’я. Але в цьому сенсі все очевидно: відданий слуга всіх попередніх режимів, Москаль був приведений воєводити на Закарпатті за допомогою технології мукачівських подій 11 липня саме з завданням політичної ліквідації ЄЦ і Балоги. І вже цілком очевидно, що він з ним не справився. Причому, вже вдруге в своїй кар’єрі.

Власне, у запалі цієї боротьби найпроблемнішим місцем чинної влади стала її співпраця з криміналітетом. Передусім – в особі Михайла Ланя-«Блюка». Йдучи на співпрацю з цим «ворогом свого ворога», влада мала би хоча б нашвидкуруч прорахувати всі плюси і мінуси, що їх потягне за собою така співпраця. Але логіка не належить до сильних місць «мента» до мозку кісток Г.Москаля, котрий ніколи не заморочувався відслідковуванням об’єктивних факторів, що визначають поточний стан суспільства, віддаючи перевагу грубому адмініструванню в рамках Системи, плоттю від плоті якої є сам. А проте, вже нині можна сказати, що співпраця з кримінальним Блюком, якому інкримінуються контрабанда, наркоторгівля і організація незаконних збройних формувань, принесла чинній владі більше електоральних втрат, аніж здобутків у боротьбі з Балогою. Бо суспільство чітко фіксує і кришування владою злочинців, і відсутність заяв про підкуп ними виборців, що раніше відбувався під партійним брендом Партії регіонів, а нині проходить під купленим М.Ланьом брендом «Відродження».

І, власне, йдеться не тільки про трансформовані у недоотримані відсотки іміджеві втрати партії влади. А й цілком можливі прямі. Бо, запускаючи і благословляючи технологію підкупу на підконтрольних М.Ланю-Блюку територіях, Г.Москаль не врахував ексклюзивні реалії Ужгорода, де, по факту, в силу обставин стикнулися два провладні кандидати – Михайло Качур («БПП «Солідарність»), як основний,  і  Богдан Андріїв (партія «Відродження»), як ситуативний, від партійного сателіта.

Амбіції Б.Андріїва не дають йому можливості задовільнитися формальним другим місцем. І разом зі своєю командою, що має в своєму арсеналі весь набір виборчих технологій, апробованих при попередньому режимі, він налаштований на перемогу.

Як засвідчує соціологія, що її озвучив днями директор Закарпатського інституту політичних досліджень Віктор Пащенко, електоральний розрив між двома суперниками є вкрай незначним – 12,6% у М.Качура і 9,2 – у Б.Андріїва. І, за бажання, може бути легко підкоригований виборчими технологіями, зокрема технологією підкупу виборців, що їх Г.Москаль і Ко, в запалі боротьби проти В.Балоги і «Єдиного Центру», дозволили застосовувати М.Ланю-Блюку з його «Відродженням», від якого кандидує Б.Андріїв. І публічно дорікнути ужгородському підрозділу партії «Блюка» тим, що дозволено цій «політсилі» в інших регіонах, навряд чи вийде. І вибірково застосовувати в цьому контексті правоохоронну систему – також...

Це – клей. В якому керівна верхівка закарпатського «Блоку Петра Порошенка» зав’язла через власні недалекоглядність і безпринципність.

Те ж саме – і у випадках інших «джинів», що їх випустили з «антибалогівської» пляшки Г.Москаль і В.Пацкан. Бо за останні тижні найбільшої шкоди партії влади в Ужгороді завдав фінансовий і політичний аферист Іван Волошин, від якого відмовилися всі, і якого вкотре підняла із дна влада, запустивши на вибори як примітивного балогофоба. У кінцевому підсумку цей персонаж, позбавлений будь-яких моральних принципів і підштовхуваний виключно інстинктом самовиживання, зробив В.Балогу і «Єдиний Центр» об’єктами лише частини своїх брудних технологій, віддавшись сповна боротьбі з усіма тими, кого вважав своїми конкуретами. Зокрема і партії влади. І, зрештою, зриваючи на вулицях агітаційну продукцію «Солідарності» і поливаючи її брудом, таки забрав у неї та персонально в М.Качура важливі відсотки. Ті самі, яких може не вистачити у вирішальний момент.

Так само і щодо іншого технічного кандидата від влади – С.Ратушняка. І.Волошин, який є постаттю тієї ж кримінальної якості, своєю передвиборчою діяльністю суттєво знівелював важливий для влади вплив С.Ратушняка як антибалогівця, поділивши його досі сталий 10-відсотковий рейтинг і опустивши його до власних мізерних 6 відсотків.

Власне, саме у контексті С.Ратушняка можна відслідкувати і те, як Г.Москаль з компанією в ужгородському контексті потрапили і в іншу, власноруч налаштовану (як мислилося – для В.Балоги та його команди) пастку. Бо, дозволивши Блюковому «Відродженнню» реєструвати клонів А.Балоги у Мукачеві, чи С.Бобика в Іршаві, влада, у підсумку, неочікувано отримала в Ужгороді масштабний «парад двійників» у виконанні давнього прихильника цієї політтехнології С.Ратушняка. І кожен з них забиратиме хай і незначну, але в підсумку – дуже важливу кількість голосів не тільки у свого однофамільця, але й від того ж М.Качура (якому, до того ж, забезпечено його власного клона). Бо, до прикладу, саме в М.Качура, а не у справжнього Віктора Щадея, який, в підсумку, так і не висунувся на мера, за логікою електоральних вподобань відкусять шматочок рейтингу два клони-Щадеї.

Ці вибори, чим би вони не завершилися в Ужгороді (а дуже хочеться вірити – що шансом для розграбованого і понівеченого міста), є яскравим свідченням того, що і так не було секретом у вузькому колі тих, хто хоча б трохи розбирається у виборчих реаліях Закарпаття – Г.Москаль не є творцем. Він є руйнатором. Причому – не якісним, інтелектуальним і ефективим, а примітивним, недалекогладним. Все, що він може, це певною мірою, достатньо примітивно використовувати адміністративну Систему. І в цьому сенсі він не руйнує той варіант державного устрою, від якого Україна відмовилася на Майдані, а, навпаки, продовжує йому життя. І це стає не лише особистою трагедією тих, хто підпав під магію його популізму, але й проблемою Закарпаття загалом, яке в контексті постреволюційних очікувань українців сподівалося від постмайданної київської влади чітких і швидких реформ у виконанні управлінців нового формату, а не реанімації привидів з минулого, що прислуговували ще демонам Медведчука і Кучми...

Теги: Геннадій Москаль, Михайло Качур, Богдан Андріїв, вибори

12 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати