Поп-артівський шабаш і кров на зірці Давида

Насамперед, аби уникнути кривотлумачень, чітко констатую, що я різко не підтримую поливання червоною фарбою єврейського пам’ятника біля філармонії. Хоча він, якщо йти за вже озвученими аргументами, справді незаконний, як і все інше, що наваяли в Ужгороді Шандор з Колодком. Крім відповідної “картинки” для “братніх” ЗМІ в контексті нагнітання антиукраїнської істерії — і не тільки в Росії, але й в сусідній Угорщині, загалом Європі, це нічого не дало.

І я не є побутовим антисемітом.

Однак...

Дія викликає протидію. І після поп-артового шабашу на кістках мільйонів українців у “Емігранді” Ровта-Мошака за участі найвищого високопосадовця області Москаля це було абсолютно очікувано.

Нація — це живий організм. Цілісне тіло, яке так само, як окремі індивідууми, реагує на подразнення і загрози. Прикладів — безліч. І в тій самій благополучній Європі — зокрема. Бо абсолютно очевидне намагання розбавити національну цілісність європейських народів і націй багатомільйонними мігрантськими “квотами”, аби потім якісніше використовувати принцип “розділяй і володій”, очікувано викликало у відповідь абсолютно природній сплеск націоналізму. І замість запланованого результату “режисери” того театру абсурду отримали цілком реальну перспективу втрати влади загалом. В Австрії, Франції, Угорщині. Можливо навіть в Німеччині. Ба навіть “антиєвропейські” (а по факту - проросійські) настрої в Болгарії тощо. І ще невідомо, чим ця замішана гримуча суміш вибухне у майбутньому. І хто від неї постраждає...

Це тільки Шандор з Колодком думають, що ужгородці не бачать, що за іноземні гроші на перилах ужгородських набережних осіли, майже без винятків, лише фігурки "позаукраїнських" персонажів. В середовищі активного українства це викликало нерозуміння і певний внутрішній опір, але не критичний. Баланс зрушило моментальне спорудження вказаного монументу біля синагоги на тлі роками не погоджуваного місця для монумента жертвам Голодомору. Але й це було не фатальним.

Значно гірше, що єврейська громада Ужгорода, за окремими індивідуальними винятками “проковтнула” кричущу зневагу над національними почуттями українців, що мали місце в “Емігранді”. Не засудила вчасно. Натомість, очікує на адекватну реакцію українства на дії невідомих у балаклавах.

Але хіба ці акції — не взаємопов’язані?

Мусимо розуміти, що навіть якщо певні речі не виговорюються вслух, зовсім не означає, що вони не звучать на кухнях. Тим більше, що антисемітизм в Україні з часів Ющенка є кримінально караним. На відміну нічим і ніким не обмеженого антиукраїнства в країні, яка є єдиним прихистком українства.

Національні образи мають здатність накопичуватися. І тільки глухий нині не чує всенаростаючого гулу незадоволення, що все гучніше долинає з українських кухонь. Бо аналогії між діями чинної влади України з Веймарською республікою в Німеччині, коли урядовці-євреї випили всі соки з нації і країни, і, в підсумку, цим самим привели до влади Гітлера, — прямі.

Вони важко лягають на проблемну участь представників єврейства в російській революції 1917 року і виразній єврейській складовій у організації Голодомору 1932-33 років.

І на народну пам’ять про причини вбивства Едмунда Еґана на Лазькому березі біля Ужгорода...

І загалом на багато інших речей, що додатково обростають міфами і за певних обставин набувають гіпертрофованого вигляду...

У національній свідомості єврейського народу всі ці речі мають свої "дзеркальні" образи і образи.

І на всьому цьому дуже легко спекулювати. А в умовах тотального пограбунку держави чинною владою і розв'язаної путінським режимом "гібридної" війни проти України тих, хто бажає досипати солі в ятріючі рани, більш аніж достатньо.

Дія викликає протидію. А бездіяльність — це так само дія. І ми можемо нехтувати розумінням цієї суті і прямувати до спільної прірви, а можемо на її основі зберегти і розвинути той напрацьований століттями констуктив, що існував у взаєминах українців і євреїв Ужгорода, Закарпаття загалом.

Вибір за нами...

Першими жертвами антисемітської акції в Ужгороді стали ті, хто вже і так постраждав від німецького та угорського антисемітизму в часі останньої війни. Мертві взяли на себе удар, загалом адресований живим. Бо можновладні власники мільйонних статків з ізраїльськими паспортами щезнуть першими. В “этой” (не “нашій”) країні їх не тримає нічого, крім необмежених можливостей пограбунку.

У вирі Другої світової війни згоріли життя передусім простих євреїв. Тоді як підприємства єврейських магнатів справно працювали на вермахт і райх в цілому. Нині, коли прості українці та євреї часом з останнього жертвують на армію, аналогічний бізнес справно працює в  російському Липецьку і на окупованих територіях.

І це — серйозний привід замислитися...

І не  шукати, тим більше — не створювати проблеми в наших спільних низах, де на побутовому рівні — все абсолютно благополучно.

Але все це має бути усвідомлено, осмислено і, головне, конструктивно перепрацьовано нині сущими. Жертва не має бути марною. Бо (не дай Бог) інакше, рано чи пізно, вона таки спроектується на живих. Насамперед — простих і вкорінених у цю землю. Як це вже не раз було в єврейській (та й українській) історії...

Єврейський Ужгород існував і існує. Так само, як, безумовно, і угорський. Але вони не можуть існувати і самостверджуватися через нехтування, чи, тим більше, заперечення Ужгорода українського. І навпаки. Бо ні до чого доброго це у підсумку не приведе...

І нині "генерал-губернаторові" Геннадію Москалю як першій особі в області треба було починати не з засудження дій невідомих у балаклавах біля колишньої синагоги, а з вибачень перед українською громадою області, загалом перед усім українством, перед мільйонами жертв Великого Геноциду за свою участь в “еміграндському” обжировиську в День пам’яті жертв Голодомору. Бо є причина, а є наслідки. А його власні дії "закривають Україні шлях до цивілізованої Європи" не менше, аніж вчинок тих, кого він назвав "дикунами". І тоді друга заява би була логічнішою і прийнятою з більшим розумінням...

А більш доречним об’єктом творчості “художників” у балаклавах мав би стати конкретний об’єкт біля ПАДІЮНу і конкретно ті, хто в скорботний день влаштували там танці на кістках. А не узагальнений символ єврейства і єврейських жертв у минулій війні...

Це складна розмова. І мені вона далася так само нелегко. Попри те, що зважувалося кожне слово, сказано не все і в цьому тексті кожен може знайти потрібні зачіпки, аби полити мене брудом. Але я розраховую на порозуміння. Бо в цих обставинах злочином є не слова, а мовчання. Тільки озвучуючи, обговорююючи і виговорюючи спільні проблеми, а значить — осмислюючи загрози і взаємостримуючись від непоправних кроків, ми зможемо зберегти мир і взаємопорозуміння в нашому крихкому закарпатському світикові. Що складаться з окремих, але взаємопроникних українського, єврейського, угорського та інших локальних світців.

Будьмо мудрими і відповідальними...

Теги: Емігранд, антисемітизм,

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати