Спілка імені Маргітича звернулася до владики Мілана і Папи Бенедикта ХVІ

Правлячому

єпископу Мукачівської греко-католицької єпархії

Мілану Шашіку

 

Копія: Святійшому Отцю Бенедикту ХVІ,

Папі Римському

 

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

ЗАКАРПАТСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ СПІЛКИ ІМЕНІ

ВЛАДИКИ ІВАНА МАРГІТИЧА

Преосвященний владико!

Як стало відомо, утворення навесні минулого року Закарпатської греко-католицької спілки імені владики Івана Маргітича у керівництві Мукачівської греко-католицької єпархії було сприйнято вкрай неприхильно, хоча із самих початків ми були налаштовані на порозуміння та співпрацю з керівництвом єпархії, адже таке, на наш погляд, йшло би на користь нашої Церкви.

Особливе незадоволення викликала наша ініціатива «Щоб усі були одно», направлена на поступове об’єднання всіх греко-католиків нашої держави, об’єднання Мукачівської єпархії та УГКЦ, а також ідея поширення практики богослужінь на живій, зрозумілій, а не «мертвій» церковнослов’янській (за суттю – староболгарській) мові.

Категорично у вас не сприйнято й ідею, яка, натомість була дуже прихильно зустрінута людьми, – дозволити священикам згадувати під час богослужінь, а не переслідувати за таке – тих, хто, виконуючи прохання парафіян це робить, – Верховного Архієпископа Святослава як главу Греко-Католицької Церкви в Україні.

Дивно, але чомусь у заснуванні нашої спілки звинуватили священиків, котрі є «української орієнтації». Хочемо наголосити, що це абсолютно не відповідає дійсності, позаяк її ініціювала українська греко-католицька інтелігенція краю. Незважаючи на це, керівництво єпархії почало «сторонитися» тих священиків, вся вина котрих у тому, що вони стоять на боці своїх вірних, а їх вірні, дозволимо собі Вам нагадати, – в абсолютній більшості українці, і котрі, на прохання вірників-українців, служать українською мовою. Деякі із них зазнають із єпархії неприхованого тиску.

Це їх карають за любов до своїх вірних і свого народу та прагнення до єдності?

Зазначене наводить на гадку, що у керівництві єпархією відбувається повернення до практики тих часів, коли нею керував відвертий сепаратист, та що там приховувати – українофоб і мадярон Іван Семедій, за якого патріоти нашого народу, зокрема і священики, разом із б. п. єпископом Іваном Маргітичем, несправедливо дискримінувалися у консисторії єпархії, а все українське сприймалося надзвичайно вороже. Це є дуже заскорузла та непрогресивна тенденція, котра, на наш погляд, суперечить розвиткові єпархії, тому щоб відбувалося її осучаснення, відповідно до вимог ХХІ століття.

Аргументи, які лунають із консисторії – мовляв, не маєте права ініційовувати зміни, бо таке суперечить «традиції» єпархії.

Для того, щоб з’ясувати, чи мають підстави зазначені закиди, ми звернулися до фахівців із історії Церкви та Канонічного Права із наступними запитаннями:

  1. Які Церковні закони порушили вірники–греко-католики, створюючи громадську організацію – Закарпатську греко-католицьку спілку імені владики Івана Маргітича?
  2. Чи існувала у Мукачівській єпархії традиція і практика згадування глави УГКЦ за часів репресій Церкви та у роки її відродження у незалежній Україні?
  3. Які канони Церковного права порушують духовні отці Мукачівської греко-католицької єпархії, згадуючи Верховного Архієпископа  Греко-Католицької Церкви в Україні?
  4. Чому відмовляють вірникам-українцям звертатися до Господа Бога на їх рідній українській мові, постійно нав’язуючи «мертву» – церковнослов’янську, хоч вірникам-угорцям, румунам тощо дозволено молитися на їх рідних мовах?
  5. Чи відповідає дійсності твердження проводу Мукачівської греко-католицької єпархії (єпископа та членів консисторії), що практикування української мови у богослужіннях є «порушенням» як Церковного Права, так і  «традиції», яку ні у якому разі не можна порушувати, єпархії?
  6. На якій підставі і чи з дотриманням Церковного законодавства було отримано у 1992 р. єпископом І. Семедієм та його найближчим оточенням статусу «sui juris» («свого права») для Мукачівської греко-католицької єпархії?
  7. Зазначений вище статус визначався як «тимчасовий». Що означає «тимчасовість»? Може 20 років для «тимчасовості» уже достатньо?
  8. Чи може, згідно із Церковним Правом Католицької Церкви, існувати у європейській державі кілька (більше однієї) Помісних Греко-Католицьких Церков? І чи не є це казусом для Вселенської Церкви?
  9. А може настав час реалізувати проект Ватикану від 1994 р. про утворення в Закарпатті Греко-Католицької митрополії, яка б стала частиною Греко-Католицької Церкви в Україні і яка (УГКЦ) нині вже має сім митрополій?     

Відповіді на питання були знайдені у Кодексі Канонів Східних Церков (ККСЦ) (видання 1993 р.) та Катехизмі Католицької Церкви (ККЦ) (видання 2001р).  Позаяк поліграфічні видання зазначених книг не є доступними всім, користуючись тим, що вони, водночас, є у вільному доступі в інтернеті,  при їх цитуванні, будемо посилатися на інтернет-адреси.

Тож, згідно із каноном 18 ККСЦ: «Вірні мають повне право засновувати товариства і керувати ними для цілей любові або побожності або плекання християнського покликання у світі, а також скликати збори для спільного осягнення цих цілей» [http://old.ugcc.org.ua/CCEC/1.html]. Таким чином, з’ясовано, що ми таки мали повне право засновувати нашу спілку імені владики Івана Маргітича!

Відповіді на питання, чи маємо право висловлювати свої пропозиції та побажання від імені спілки дає § 2 та § 3, канону 15.

        «§ 2.: «Вірні свобідно можуть виявляти Пастирям Церкви свої потреби, особливо духовні, а також свої побажання»;

         § 3.: « Відповідно до своїх знань, компетенцій і здібностей, якими відзначаються, вони мають право, а іноді навіть обов'язок, виявляти Пастирям Церкви свою думку в справах, які стосуються добра Церкви, і, зберігаючи непорушність віри і звичаїв та пошану до Пастирів, а також, зважаючи на спільну користь і гідність осіб, ознайомлювати з нею інших вірних» [http://old.ugcc.org.ua/CCEC/1.html].

Тож, виявляється, маємо не лише право, а, при потребі: «ще й обов’язок» на таке. Тому заперечення таких наших прав (і навіть обов’язку), недоброзичливе ставлення до них з боку керівництва МГКЄ – суперечить Кодексу Канонів Східних Церков.

Стосується це і наших пропозицій, щодо прагнення єдності Греко-Католицької Церкви в Україні. Бо, як може кваліфікуватися прагнення до єдності греко-католиків у нашій державі – якимось мало не єретизмом?

Відповідаючи на наступне питання, зазначимо, що порядок згадування ієрархії у богослужінні регламентується канонами 161, 162 ККСУ. Цитуємо їх обидва повністю. «Кан. 161: «Митрополита повинні згадувати після Римського Архієрея всі Єпископи та інші священнослужителі в Божественній Літургії та церковному правилі, відповідно до приписів літургічних книг», Кан. 162: «Митрополит повинен згадувати Римського Архієрея на знак повної єдності з ним у Божественній Літургії і церковному правилі, відповідно до приписів літургічних книг, і дбати, щоб усі Єпископи та інші священнослужителі очолюваної ним митрополичої Церкви сумлінно це чинили» [http://old.ugcc.org.ua/CCEC/6.html#c155].

Як бачимо, у цих канонах нема жодного натяку на ЗАБОРОНУ згадування Глави Греко-Католицької Церкви держави. Тож згадування Верховного Архієпископа Греко-Католицької Церкви України, тобто держави в якій ми живемо, жодним чином не може бути порушенням. Отож декрети та вказівки єпископа Мілана, спрямовані на заборону згадування Верховного Архієпископа Святослава як глави Греко-Католицької Церкви в Україні, не мають опертя у Канонічному Праві і є безпідставними, тому просимо його їх відкликати.

Третє. На Закарпатті живе і донині ще чимало вірників, котрі пам’ятають важкі часи підпілля Греко-Католицької Церкви. Вони підтвердять, що тоді існувала єдність всіх греко-католиків України, незалежно від області, в якій вони мешкали.

Загалом, мабуть не буде перебільшенням сказати, що саме завдяки цій єдності закарпатці змогли зберегти свою віру. Вони чудово пам’ятають, що священики, у т. ч. – і б. п. владика Іван Маргітич, завжди згадували у богослужінні Верховного Архиєпископа України. Продовжувалося це і після виходу нашої Церкви із підпілля. І навіть єпископ-ординарій Іван Семедій, враховуючи зазначене, виголошував многоліття Верховному Архієпископу України.

Таким чином, згадування його є традиційним для служб греко-католиків Мукачівської єпархії. І ця традиція склалася у дуже тяжкий для нашої Церкви час, проіснувала вона понад сорок років. Відмовлятися від неї є недобрим!

Тож заборона священикам згадувати Главу Греко-Католицької Церкви, яка виходить від керівництва МГКЦ в останні роки, йде, як вважають вірники, не від Любові, а від Гордині.

Четверте. Одним із принципово доленосних рішень Другого Ватиканського Собору став дозвіл всім вірним Католицької Церкви молитися рідною, національною мовою.

Що ж до звичаїв («традиції») Мукачівської єпархії на моління церковнослов’янською мовою, то від неї треба відмовитися (ми згідні, що процес цей має бути поступовим і добровільним – реалізовуватися там, де цього просять вірники, однак ні в якому разі не повинен штучно гальмуватися і заборонятися), як це зробили у інших греко-католицьких церквах, де перейшли на рідні мови.

Бо, по-перше, змінювати такі звичаї та традиції дає право Катехизм Католицької Церкви, котрий Святійший Отець Іван Павло ІІ назвав «Конституцією Церкви». Його ст. 83 чітко роз’яснює різницю між Апостольською Традицією та церковними традиціями. У ній зазначено, що на відміну від Апостольської Традиції, «традиції» богословських, дисциплінарних, літургійних чи духовних, народжених упродовж віків у помісних Церквах… є особливими формами, за допомогою яких велика Традиція виражається так, як це властиво прийнято для цього місця та цієї епохи… вони можуть зберігатися, змінюватися або ж скасовуватися»

[http://catechismus.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=10&Itemid=36].

А ст. 1204 зазначає: «Відправа літургії повинна відповідати духові і культурі різних народів (Пор. П Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 37-40.). Щоб містерія Христа була «розголошена для всіх народів, щоб вони повинувалися вірі» (Рим. 16,26), вона повинна проповідуватись, відправлятись і переживатись в усіх культурах так, щоб містерія Христова не усувала їх, а служила їх освяченню і доповненню (Пор. Іван-Павло II, Апост. зверн.  « Catechesi tradendae »,  53.). Якраз зі своєю власною людською культурою (і через неї), прийнятою і перетвореною Христом, безліч Божих дітей мають доступ до Отця, щоб Його прославляти в одному Дусі.» [http://catechismus.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=59&Itemid=39].

На продовження, у ст. 1206 читаємо: ««… Пристосування до культур вимагає навернення серця і навіть, якщо це потрібно, розриву з прадідівськими звичаями, якщо вони є несумісними з католицькою вірою» (Іван-Павло II, Апост. посл. «Vicesimus quintus annus », 16.  [http://catechismus.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=59&Itemid=39] (виділення жирним – наше – Авт.).

Тож дана стаття переконливо свідчить про те, що від віджилих звичаїв та «традицій» (зокрема у Мукачівської єпархії про обов’язковий церковнослов’янськомовний характер богослужінь, від якого, як стверджують у керівництві єпархії «нема права» відмовитися) насправді не тільки можна, але і треба відмовлятися.

Переходу на українську мову заважають ще два чинники, штучно спричинені «політикою» єпархіального керівництва:

  1. відсутність відповідних навиків у священиків, котрих у семінарії зумисне готують так, аби вони могли служити лише на церковнослов’янській (староболгарській) мові, яка є незрозумілою, або малозрозумілою народові. Не володіючи навиками служіння на українській, молоді отці відмовляють проханням вірників вести службу українською. Стосується це катехично-дяківських шкіл;
  2. затягування видання на українській мові «Великого Ізборника» та «Ірмологіону Мукачівської єпархії».

Тож бажаємо владиці Мілану – якнайшвидшого  «навернення серця» до українців, які складають абсолютну більшість вірних єпархії, їх культури та їх духовних прав! А не нехтувати ними.    

Свідченням такого навернення став би курс на престижне впровадження у богослужіння української мови, як рідної мови абсолютної більшості населення Закарпаття та вірників Мукачівської греко-католицької єпархії (з цією метою також – і запровадження навчання з підготовки майбутніх пастирів до богослужінь українською у семінарії, переклад і видання українською мовою вищезазначених книг) та сприяння процесу єдності Греко-Католицької Церкви в Українській державі (розпочати цей процес можна хоча б із повсякчасним згадувань під час богослужінь її Верховного Архиєпископа).

Щодо «статусу «sui juris» («свого права») Мукачівської єпархії.     

Науковцями Інституту історії Церкви (Львів)  ще у 90-і роки минулого століття було проведено дослідження історії «sui juris» у Мукачівській єпархії. Зокрема, ними, на основі фактів, було констатовано, що у 1991 р., тобто тоді, коли комуністичною номенклатурою та КДБ було організовано спалах сепаратизму на Закарпатті (що наводить на гадку, чи не було намагання отримати для Мукачівської єпархії особливий статус однією із його ланок?), владикою І. Семедієм та його найближчим оточенням було зфальсифіковано документ про бажання, начебто, «більшості» священиків про необхідність «особливого» статусу для Мукачівської єпархії.   

Обмотивовувалася ця «потреба» тим, що, начебто, більшість вірників греко-католиків на Закарпатті складають не українці, а якісь «русини».  Насправді, це була явна фальсифікація – «більшість» священиків абсолютно ніхто не питався: все було зроблене негласно, кулуарно, таємно, невеликою купкою найближчого оточення владики.

Повторюємо, що це відбувалося у ракурсі спалаху сепаратизму, організованого під час розпаду СРСР кадебістською агентурою та комуністичною номенклатурою, метою якого було організувати політичну диверсію проти становлення Української держави. У результаті – Апостольська Столиця була введена в оману, бо вона, на підставі цього вкрай сфальшованого подання, затвердила тимчасовий статус «sui juris» для Мукачівської єпархії. Це було помилкове рішення ще й тому, що згідно із даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001 р), у Закарпатті мешкає понад один мільйон українців та всього близько десяти тисяч осіб, котрі назвали себе «русинами» (скільки із них греко-католиків – неясно).

Коли про таку сфальсифіковану «більшість» стало відомо владиці Івану Маргітичу, за його ініціативою, було проведено відкритий, гласний плебісцит, щодо позиції парафіяльних громад єпархії. Абсолютна їх більшість висловилася за єдність із УГКЦ. Для перевірки достовірності цього, Апостольською Столицею у 1993 р. було направлено до Закарпаття префекта Східної Конгрегації Аккіле Сільвестріні, котрий переконався у прагненні закарпатців до єдності з УГКЦ.

Реалізуючи результати волевиявлення греко-католиків єпархії, у 1994 р., Апостольська Столиця розробила проект створення Закарпатської митрополії (про яку ми вище згадували) у єдності із Верховним Архієпископом Греко-Католицької Церкви України, котрий був узгоджений (та підписаний) із всіма тодішніми єпископами Мукачівської єпархії – Іваном Семедієм, Іваном Маргітичем та Йосипом  Головачем. Лише через якийсь час, двоє із них (І. Семедій та Й. Головач), незрозуміло чому, заявили про «зняття» своїх підписів під погодженням. Таким чином ця ідея була ними заблокована.

Тож, Преосвященний владико Мілане, просимо Вас ініціювати розблокування цієї  ідеї Ватикану щодо створення Закарпатської митрополії у єдності із УГКЦ. Тим паче, що статус «sui juris» був наданий як тимчасовий, тобто короткотривалий. Безумовно, що вічно «тимчасовість» тривати не може. На таке, мабуть, цілком достатньо (хоча і це забагато) і двадцяти років. Треба припинити гальмування абсолютно природного процесу прагнення греко-католиків Закарпаття до єдності із усіма греко-католиками України у єдиній Помісній Греко-Католицькій Церкві. Альтернативи цьому процесові нема. Адже абсолютна більшість греко-католицьких вірників Закарпаття є українцями, а Закарпаття є і завжди буде складовою частиною Української держави.

Звернення ухвалено учасниками зборів громадськості Закарпаття, які відбулися в 4 лютого 2012 р., з нагоди річниці від Дня народження визначного церковного та громадського діяча Закарпаття б. п. владики Івана Маргітича.

Ужгород, 4 лютого 2012 р.

Закарпатська греко-католицька спілка імені Івана Маргітича, Закарпаття онлайн.Громадські організації
16 лютого 2012р.

Теги: греко-католицький, УГКЦ, єпархія

Коментарі

Віталій 2013-04-07 / 23:10:46


З рекламою русинства - на тупиковий сайт до Старости (Жаливи). Адмін


євген 2013-01-25 / 21:09:55
Шон,повністю підтримую твій коментар.

шон 2012-11-19 / 23:37:48
А може я хочу молитися так, як молилися мої предки, як мене навчили мої батьки і то є моє право, і неяка якась там спілка не має мені навязувати інше,а вобще вам хтось заборняє молитися на українській мові??? Перестаньте займатися дурницями ідіть служіть своїм вірникам та проповідуйте Євангеліє. Спілка!!!

петро 2012-10-09 / 21:16:21
Будь ласка,дайте реквізити /сайт або телефон/,як вийти на спілку. Дуже треба.

міша 2012-06-27 / 20:01:25
неприкривайте святими цитатами грішні вчинки

інж.-Будівельник 2012-03-27 / 13:40:29
Ніяких русинів у нас на Закарпатті немає, це звичайнісінький сеператизм. Ми такі самі українці як і всі українці,нетреба нічого вигадувати!
Я греко-католик, також прошу владику Мілана, прислухатись до цього листа і почати діяти у напрямку обєднання церкви! Це буде дуже вірне рішення на користь церкви і держави!
Щоб було "одне стадо і один пастирь"

Вірник 2012-03-03 / 13:47:28
о. Даниїл Бендас з роду єпископів Фірцака та Бачинського багато зробив і робить, як викладач семінарії в вихованні молодих священників та дослідженні історії нашої церкви А хворі на голову політики хай не лізуть у Нашу церкву. Побійтеся Бога панове. Більшовицькими методами нічого не добєтесь. І памятайте Бог палицею бити не ходить!!! Не прикривайтесь іменем єпископа Маргітича.

Духнович 2012-02-29 / 17:01:54
Что,галичане!Обнаглели со своей мувой,не вам решать,в противном случае уйдем к римо-католикам.В пост чем занимаетесь!!

Іван Васильович 2012-02-19 / 14:54:29
тут модератор заангажований чиєюсь "партією"

ІВАН 2012-02-19 / 11:34:49
"Annuario Pontificio" відносить Мукачівську єпархію до русинського обряду ("Rito Ruteno"), у той час як УГКЦ віднесено до обряду українського ("Rito Ucraino").
http://zakarpattya.net.ua/News/63492-Papskyi-shchorichnyk-Annuario-Pontificio-vidnosyt-Mukachivsku-ieparkhiiu-do-rusynskoho-obriadu

ІВАН 2012-02-19 / 11:33:43
"Отже, існують три русино-католицькі юрисдикції: 1) Русинська Візантійсько-Католицька митрополія в США, митропольська Церква sui juris, 2) Мукачевська єпархія на Україні, безпосередньо підпорядкована Риму, 3) Апостоличний Екзархат у Чеській Республіці. Відносини між ними ще не прояснилися. ....При цьому Мукачевський єпископ дав ясно зрозуміти, що він - противник злиття своєї Церкви з Українською і бажає зберегти етнічні і релігійні особливості русинського народу." http://pidruchniki.ws/11090324/religiyeznavstvo/rusinska_katolitska_tserkva

ІВАН 2012-02-19 / 11:15:50
У Румунії українські греко-католики Мараморощини поминають Главу УГКЦ -
"У Румунії, де, за різними даними, проживає від 60 до 200 тис. українців, три деканати Українського греко-католицького вікаріяту підлягають єрархам Марамуреша і Лугожа — двох з п’яти єпархій Румунської ГКЦ , що веде свій початок від Унії 1698—1700 років, діяла в підпіллі у 1948—89 роках, а 16 грудня 2005 року набула статус «верховно-архиєпископської». У 1989 році до греко-католицтва повернулися українські парохії Південної Буковини, з 1993 — частина вірних Мараморощини і Банату, що раніше належали до Мукачівської єпархії. За законом, ГКЦ мала отримати усі свої колишні храми, але цього не сталося, оскільки більшість місцевих вірних залишилася у православ’ї. Нині під орудою Генерального вікарія о. Івана Волощука з Радівців є 19 парохій з 4 філіями (близько 1350 родин). На загал, вірні вважають себе частиною УГКЦ, поминають її Главу під час богослужінь та бажають мати власного єрарха". http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/themes/article;482/

Михайло 2012-02-17 / 22:13:26
Заява добре продумана і побудована, а головне - абсолютно аргументована. Тому в коментарях недругів України йдеться не про заперечення очевидних фактів, а несеться флуд про все і ні про що.
Повністю погоджуюсь із заявою і солідарний зі Спілкою ім.І.Маргітича.

Гість 2012-02-17 / 21:28:12
Час би Владиці Мілану накінець якось ся визначити чи він Владика греко-католиків Закарпаття між якими українці складають більшість, чи він єпарх кучки сепаратистів русинів і будує не Церкву Христа, а виконує чиюсь недобру волю. Якщо так то нам українцям прийдеться шукати Церву де нам є раді і де ми чуємося Божими дітьми. З закарпаття ми не підемо бо ми тут живемо з діда прадіда, а маємо право звертатися, до Верховного Архиєпископа УГКЦ, який згідно Права має право щодо своїх вірників і поза межами УГКЦ, щоб Він нас взяв під свою руку. А Владика Мілан устанеся в історії Мукачівської Єпархії не в дуже приємному світлі. А всяким учителям-коментаторам, я би порадив най ся навчат раз говорити по так, як туй говорят, а тим своим видуманим "русинським язиком" най на маргу гойкат, а не з Отченаша сміха робит.

Костянтин 2012-02-17 / 14:06:27
Гуцулу (Піпашу?)На акціях по святкуванню Дня Соборності та ін. дуже помітно,"націонал-патріотів на Закарпатті дуже багато". До речі, якщо Ви такий націонал-патріот і любите свою батьківщину, то чому пишите "на Закарпатті" а не "у Закарпатті"? На острові живете? Чи страждаєте комплексом меншовартості?

Гуцул 2012-02-17 / 13:26:27
Не закінчив.
Тому Констянтине, насправді націонал-патріотів на Закарпатті дуже багато. І спілка має велику підтримку, бо виявляє їх стремлінння. Водночас, просимо владико Мілане: не навязуйте силою нам, а мабуть і в інших районах Закарпаття, ще одну службу, паралельну на церковнословянській мові. Вона нам не потрібна. Для чого Ви це чините? Чи то дійсно із політичних причин, аби була "русинська" церква? Та аби менше було патріотів-українців? Але це тоді Ви працюєте "на закордон", а не для нашого народу!

Гуцул 2012-02-17 / 13:06:44
Щодо націонал-патріотів... Націонал-патріот - це той, хто любить свій народ, свою батьківщину, свою мову, культуру, у т. ч. прагне звертатися до Бога на рідній мові.
У ВСІХ греко-католицьких церквах Рахівщини служба йде українською мовою (у літургії, присутні молитви, звичайно, і на церковнословянській)., Моляться так і навіть старші люди - на це вони перейшли, хоч їх ніхто не заставляв, із повним розумінням.
Однак погано, коли владика Мілан "рекомендує" ввести ще одну службу - на церковнословянській. А вона нам не потрібна. Для чого такі нам посилені рекомендації.
Погано також, що у скмінарії не вчать української мови (це спеціально?) - тож кому буде потрібен такий священик? Нам точно, що ні! Таких неграмотних, недоучених "отців" (хоч це не їхня вина, а вина Мілана та Ловски). хай нам владика не присилає.

Корятович 2012-02-17 / 13:06:04
Підгрунтовано пояснено:

'Обмотивовувалася ця «потреба» тим, що, начебто, більшість вірників греко-католиків на Закарпатті складають не українці, а якісь «русини». Насправді, це була явна фальсифікація – «більшість» священиків абсолютно ніхто не питався: все було зроблене негласно, кулуарно, таємно, невеликою купкою найближчого оточення владики.

Повторюємо, що це відбувалося у ракурсі спалаху сепаратизму, організованого під час розпаду СРСР кадебістською агентурою та комуністичною номенклатурою, метою якого було організувати політичну диверсію проти становлення Української держави. У результаті – Апостольська Столиця була введена в оману, бо вона, на підставі цього вкрай сфальшованого подання, затвердила тимчасовий статус «sui juris» для Мукачівської єпархії. Це було помилкове рішення ще й тому, що згідно із даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001 р), у Закарпатті мешкає понад один мільйон українців та всього близько десяти тисяч осіб, котрі назвали себе «русинами» (скільки із них греко-католиків – неясно).'

І логічно поставлена прозьба до головного владики краю:

'Тож, Преосвященний владико Мілане, просимо Вас ініціювати розблокування цієї ідеї Ватикану щодо створення Закарпатської митрополії у єдності із УГКЦ. Тим паче, що статус «sui juris» був наданий як тимчасовий, тобто короткотривалий. Безумовно, що вічно «тимчасовість» тривати не може. На таке, мабуть, цілком достатньо (хоча і це забагато) і двадцяти років. Треба припинити гальмування абсолютно природного процесу прагнення греко-католиків Закарпаття до єдності із усіма греко-католиками України у єдиній Помісній Греко-Католицькій Церкві. Альтернативи цьому процесові нема. Адже абсолютна більшість греко-католицьких вірників Закарпаття є українцями, а Закарпаття є і завжди буде складовою частиною Української держави.'

Результат повинен бути тільки один: з'єднувачий.







Эльза 2012-02-17 / 12:04:27

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Костянтин 2012-02-17 / 11:13:15
Не хизуйтеся, бо націонал-патріотів у Закарпатті ще менше ніж політичних русинів

/ 8Чи оправдане "наше" русинство?
/ 35За лаштунками урочистостей хіротонії владики Ніла
/ 38Як хрестили Русь-Україну?
/ 7Мудрий душпастир
/ 4Пам’яті о.Йосипа Штилихи
/ 3Владика Ніл – єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії
/ 2Промова Глави УГКЦ на могилі Вла­­дики Івана Маргітича
/ 8Деміфологізація чи незграбна міфотворчість?
/ 21Олександр Духнович – подвижник нацiонально-визвольної боротьби українцiв Закарпаття
/ 8о. А. Пекар, ЧСВВ. Греко-католицька церква під час мадярської окупації Закарпаття (1939-1944)*
/ 3Ще раз про хрещення Русі-України
/ 73Sui iuris Мукачівської греко-католицької єпархії: примара чи надбання колоніального минулого?
/ 6Чому вдома по-чужому?
/ 56Мiфи i реальнiсть про перебування св. Кирила на теренах сучасної України
/ 4Канадський парламент оцінив діяльність митрополита Андрея Шептицького
/ 2Схиляємо голови в тихій молитві. Слово про о. Монс. Авґустина Волошина
/ 1Книжкові новинки: В Ужгороді видали Великопісний молитовник
/ 38SUI IURIS Мукачівської греко-католицької єпархії,
/ 5Лист
/ 4Світлій пам'яті пастиря
/ 4Хто ініціював непристойну бійку за місце глави УПЦ МП?
/ 27Інцидент, що межує із вандалізмом. І не тільки…
/ 242В Ужгороді вшанували пам’ять владики Маргітича та прийняли звернення проти «русинської церкви»
/ 4В Ужгороді вшанують пам’ять єпископа Івана Маргітича
/ 4УГКЦ: від митрополії до патріархату
» Всі записи