SUI IURIS Мукачівської греко-католицької єпархії,

або Чому розділені греко-католики України

SUI IURIS Мукачівської греко-католицької єпархії,

Особам, невтаємниченим у церковне право чи історію церкви в Україні, латинський правничий термін sui іuris, тобто «свого права» скаже небагато. Проте саме за цим латинським терміном криється причина того, що і нині, на 21 році незалежності України, Мукачівська греко-католицька єпархія, розташована в Україні та абсолютну більшість вірників якої складають українці, є цілком автономною від Української греко-католицької церкви. Тобто це означає, що не лише православні, а й греко-католики України виявляються розділеними між незалежними церквами. Однак факт існування в Україні двох помісних греко-католицьких церков маловідомий, про нього воліють мовчати. Насправді збереження статусу sui іuris за Мукачівською греко-католицькою єпархією є прикрим анахронізмом, породженим бездержавним статусом українців, і ніяк не узгоджується з сучасними церковно-релігійними та суспільно-політичними реаліями. Щоб наш читач міг і сам пересвідчитися у безглуздості чинного статусу Мукачівської греко-католицької єпархії, стисло оглянемо його історію.

Від часу свого заснування чи визнання у кін. ХІV ст. Мукачівська греко-католицька єпархія перебула під безпосередньою юрисдикцією угорських єпископів та архієпископів, що оберталося для місцевого українського духовенства та звичайних вірних нещадним гнітом. Тому провідні церковні діячі Закарпаття завжди прагнули усамостійнити свою єпархію, але не від своїх братів по вірі по той бік Карпат, а від негативних угорських впливів -  церковних і державних. Однак попри величезні зусилля, статус sui іuris Мукачівська греко-католицька єпархія здобула  аж у період Чехословацької Республіки, у 1937 р., коли вона була остаточно виведена з-під залежності угорського Остригомського архієпископа та безпосередньо підпорядкована Ватикану. Однак у чужих державах закарпатські греко-католики користувалися автономією своєї церкви лише два роки, бо після окупації Карпатської України військами хортистської Угорщини Мукачівська греко-католицька єпархія втрачає статус sui іuris і її негайно (через чотири місяці!!!) було повернуто під контроль Остригомського архієпископа. У своїй державі греко-католиків Закарпаття відокремлюють від своїх співвітчизників уже 21 рік.

Українська давня і новіша історія знає тисячі яскравих прикладів, які засвідчують не лиш прагнення усіх греко-католиків-українців до життя в єдиній церкві, а й промовисті факти спільного служіння Христовій Церкві та українському народу. Так, уже саме укладення Ужгородської унії 24 квітня 1646 р. відбулося значною мірою завдяки ініціативі єпископа-василіянина В.Тарасовича, родом галичанина.  Натомість у 1773 р.  уже видатного закарпатського українця Андрея Бачинського вважали найдостойнішим кандидатом на сан митрополита Київського з осідком у Львові, якому мали бути підпорядковані усі  українські греко-католицькі єпархії Габсбурзької імперії, проте угорські церковні та державні кола не допустили створення єдиної руської митрополії. 7 квітня 1707 р. папа Климент ХІ призначив єпископа із галицького Перемишля - Ю.Винницького апостольським адміністратором Мукачівської єпархії. 9 грудня 1716 р. уже Київський митрополит Л.Кішка висвятив на єпископа Ю.Бізанція, якого папа Климент ХІ іменував „апостольським вікарієм в Мукачівській єпархії. 18 березня 1838 р. львівський митрополит М.Левицький у співслужінні з єпископом І. Снігурським висвятив майбутнього Мукачівського єпископа Василя Поповича. На честь цієї події у Галичині опубліковано два панегірики.

Не треба забувати, зразу після укладення Ужгородської унії ніхто навіть не сумнівався в потребі об’єднати усіх греко-католиків-українців в єдиній церкві. Ще у 1663 р. на синоді в Жировицях визначено умови, на яких Мукачівська єпархія може бути об’єднана з Київською митрополією. Однак через категоричний спротив вдови Ференца Ракоція ІІ – княгині Софії, Мукачівська єпархія підпадає під юристдикцію угорського Ягерського римо-католицького єпископа. У 1888 р. – папа Лев ХІІІ оприлюднює новий план об’єднання Мукачівської та Пряшівської єпархій з Галицькою митрополією. Угорський примас, карданал Я.Сімор, оголосив, що здійснення такого плану було б великою образою національних почувань угорців.

Панівні кола тогочасної Угорщини не жарт перелякалися можливості об’єднання греко-католиків українців, тому активізували розкольницьку діяльність. У 1898 р. у Будапешті засновано „Краєвий комітет греко-католиків-мадярів”, який за підтримки держави поставив перед собою витерти з церковних обрядів та народної пам’яті всякі натяки на церковну єдність українців-греко-католиків, зокрема планувалося перевести богослужіння на угорську мову, заборонити юліанський календар, а також викреслити із церковного календаря імена св. Параскеви, св. Бориса, св. Гліба, св. Володимира, св. Теодосія та Антонія Печерських, бо вони, мовляв, не мають нічого спільного із Закарпаттям, а замість них ввести св. Іштвана, св.Емерика та ін.  Противників діяльності Комітету оголошували панславістами та ворогами вітчизни.

Ситуація докорінно змінилася, коли Закарпаття було приєднано до СССР, а Мукачівська греко-католицька єпархія була оголошена поза законом. Саме в часи більшовицького лихоліття греко-католики Закарпаття та Галичини неофіційно, але дуже тісно об’єдналися в гнаній та переслідуваній, проте єдиній і неподільній Українській греко-католицькій церкві. Завдяки такому фактичному об’єднанню греко-католиків України наша церква в катакомбних умовах змогла пережити десятиліття немилосердних переслідувань. Тоді, під пильним оком  кадебістських сексотів, нікому навіть не спадала божевільна думка відокремлювати вірних Мукачівської  єпархії канонами «свого права». Тоді на Закарпатті ніхто не вимагав дотримуватися «традицій» та не забороняв згадувати на підпільних літургіях главу Української греко-католицької церкви. Тоді ніхто не оголошував українські богослужіння та українську християнську літературу «не нашою». Тоді закарпатців та галичан зараховували до підпільних семінарій, не питаючи про його місце їх народження, а між священнослужителями Галичини та Закарпаття склалися тісні та дружні відносини. То чому зі здобуттям Україною незалежності, коли нарешті була легалізована греко-католицька церква, раптом заговорили про «своє право» та «докорінні» відмінності між греко-католиками Закарпаття та інших земель України? Зрозуміло, що причина збереження статусу sui iuris – суто політична: всіма силами перешкоджати об’єднанню українців-греко-католиків в надії на їх подальшу асиміляцію. Такий сценарій вже нині реалізовано у Словаччині та Угорщині.

Збереження статусу sui іuris у власній державі стало щонайменше безглуздим анахронізмом, однак на початку 90-р. саме антиукраїнське крило духовенства Мукачівської греко-католицької церкви за активної підтримки неорусинів безкомпромісно стали на захист незалежності Мукачівської греко-католицької єпархії. Ватикан, перебуваючи тоді під шаленим тиском частини місцевого духовенства проугорського або тутешняцького спрямування, а також численних та впливових їх зарубіжних покровителів, погоджується тимчасово зберегти статус sui іuris за Мукачівською греко-католицькою єпархією. Однак збереження незалежного статусу Мукачівської греко-католицької єпархії від Української греко-католицької церкви на території Україні суперечить усталеній позиції Ватикану визначати територіальні межі окремих церков чи єпархій зважаючи на чинні та визнані міжнародним співтовариством кордони тих держав, на території яких діє та чи інша помісна церква. Тому на середину 1995 р. завдяки активності тогочасного Апостольського нунція в Україні – архієпископа Антоніо Франко Конгрегація східних церков підготувала проект „Декрету про утворення Ужгородської (або Мукачівської) Митрополії у складі Верховної Архієпископської церкви”. З ухваленням цього декрету Ватикан готовий був визнати юристдикцію Глави Української греко-католицької церкви над всією територією України та покласти край спробам втягувати себе у різні політичні ігрища довкола існування в Україні двох помісних греко-католицьких церков. Однак через шалений спротив частини місцевого духовенства цей проект декрету не був ухвалений, тому Мукачівська греко-католицька єпархія досі має абсурдний статус незалежної від Української греко-католицької церкви. Збереження статусу sui iuris, хай і тимчасово, влаштовує певні впливові сили у Ватикані, зокрема ті, що пов’язані із сусідніми до Закарпаття теренами Угорщини та Словаччини. Цей тимчасовий статус вони прагнуть використати для створення окремої русинської церкви, кістяком якої мала б стати незалежна Мукачівська греко-католицька єпархія. У кожному разі такі намагання помітно активізувалися від середини минулого року.

Зрозуміло, світським особам зовсім недоречно розглядати  теологічні аспекти незалежного статусу Мукачівської греко-католицької єпархії, проте ця проблема має дуже важливий національно-культурний вимір, який, на нашу думку, вартий на якнайпильнішу увагу загальноукраїнської громадськості. Адже під личиною дотримання суто церковної своєрідності криється звичайна політика, спрямована на дезінтеграцію української нації, деформацію її духовної культури. Боротьба за ліквідацію статусу sui iuris – це один із тих випадків, коли основні християнські канони щодо збереження церковної єдності цілком збігаються з нашими національними інтересами  - найтіснішої інтеграції українців різних земель та збереження їх регіональної культурної самобутності. Адже подвижництво закарпатських українців на тернистому шляху до України варте захоплення, однак ніяк не може бути підставою для їх автономізації, зокрема в церковній сфері. Ні юридичний статус sui іuris, ні облудні заклики до збереження старовини, ні погано приховані марення за великоугорськими чи міжвоєнними чехословацькими реаліями не можуть змінити того факту, що Закарпаття – невід’ємна частина незалежної України, а близько 80% населення області – українці. Тому нині як ніколи актуальними є слова видатного закарпатця - уродженця Пряшівщини, греко-католицького отця-василиянина та українського поета С.Сабола (Зореслава), виголошені у далекому 1935 р.: „перед закарпатським духовенством стоїть дилема: або станути одверто при свойому українському народі, шануючи його мову й національну свідомість, або самим пропасти, лишаючи Богом повірений нам народ на поталу ворогам Церкви”.

Любомир Белей

Закарпатська греко-католицька спілка імені Івана Маргітича, Закарпаття онлайн.Громадські організації
10 квітня 2012р.

Теги: греко-католицька, sui іuris, єпархія

Коментарі

ПАТРІОТ 2012-11-29 / 21:46:35
НЕ зовсім погджуюся з автором статті. Як можна писати маніпулюючи історичними фактами. Маючи статус " свого права" церква на закарпатті зовсім не відірвана від ЄДИНОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ. як би комусь не кортілося але так склалося історично що вона має цей статус, і чого потрібно від нього відмовитися бо ТАК комусь дуже кортить.А про ті речі 1995 року і про наміри Антоніо Франко я Думаю що сьогоднішній Єпископ МГКЄ знає найкраще адже він працював тоді у нунціатурі.

Rusyn 2012-11-28 / 18:30:23
pro ZAK.
1oo% VAS PUDTRYMUJU JAK JIM USIM DO POKUJNOHO MARHITYCTHA DALEKO.
VICTHNA JEMU PAMJATJ!!!

яничар 2012-04-17 / 15:28:25
Тисе Вчителю та інші подібні до них нам так сподобалося бути яничарами що ми відрікаємося від усьго свого ми перші вороги всьго рідного, дуже прикро але правда, не наголошуйте таку нісенітницю, що автор не закарпатський бо він народився на Україні на якій і ви родилися і він вчить нас кимаків щоб ми накінець навчилися що де є русини то вони є ті самі українці, залиште боротьбу проти власного народу, бо інакше залишите своїм дітям Косово, Південну Осетію або подібний регіон із протистоянням, любіть свій народ і шануйте його різноманітність а не шматуйте державу.

зак 2012-04-14 / 22:43:31
Це правда що покійним Іваном Маргітичом маніпулювали ізараз продовжують.Може уже галичани у себе наведуть порядок і не лізуть до нас.Ми до них не ліземо.Чим меньше начальників тим краще.Нам треба гордитися що ми маємо такий високий статус.

Учитель 2012-04-14 / 22:12:01
Корятович 2012-04-14 / 19:01:39

"Хто не є зо мнов, є протів мене, а хто зо мнов не зберат, тот розмітує..." (Євангеліє од св. Лукы, ХІ:23).
(Позерай: Тетраєвангеліє: З церьковнославяньского языка на язык русиньскый переложыли: о. Франтішек Крайняк і Осиф Кудзей, 2009, 1056 с.).

Корятович 2012-04-14 / 19:01:39
Цікаво мені, народжений далеко від закарпатських земель, що цілковито зрозуміло молитва господня Отче Наш по 'русинському'. Не потрібно ніякого спеціального русинського словаря, і кожне слово цілком мені зрозуміло. На моє не професійне вухо, русинські діалекти ясно належуть до украінськоі мови, і дякую Учителю за цей чудовий приклад зближеність діалектного до стандартного!

Клвач 2012-04-12 / 21:35:22
Сашко.(Александер по нашому -) Ци Вы знаєте же типиркы сут словенце ай словакы котрым нитко ни мішат ся так называти и не каже што их "ни є" - бо ушиткы сьме словяне. А давно колись боли ище й склавїны.

А sui іuris читаво копле комусь очи. І ушиткы знавут кому. Айбо годны бы мати мало ганьбы, хоть у Страсный тыжджинь та дати покуй МГКЭ.

темноту теж вчать 2012-04-12 / 21:15:52
2Всиль 2012-04-12 / 20:23:10
...доктор філологічних наук, професор УжНУ, вчить корінних жителів Закарпаття...


Чому має нас вчити? А хоча б тому, що знаний український мовознавець, а ще доктор наук і професор. Хто інший у нас навчить отих галасливих неуків, які хоч дещо про нашу історію, добре, якщо потроху вичитували зі сторінок жовтих новинок, а частійше просто дещо почули від таких, як і вони, невігласів.

Петро 2012-04-12 / 20:43:56
Про вірних і «невірних» у Мукачівській греко-католицькій єпархії http://slovoprosvity.org/2012/02/27/про-вірних-і-невірних-у-мукачівські/

Всиль 2012-04-12 / 20:23:10
Чому один український мовознавець, доктор філологічних наук з професор УжНУ, який народився смт. Войнилів, Калуського району Івано-Франківської області пишие статті на історичну тематику, і вчить корінних жителів Закарпаття, хто вони такі, якою мовою мають молитися, і кого споминати.

Сашко 2012-04-12 / 20:07:13
Серед широкого загалу, і навіть серед частини науковців, досить поширений стереотип, що русинами завжди були лише західні українці. Сучасні ж діячі так званого політичного русинства на Закарпатті навіть оголошують існування там окремого русинського народу, відмінного від українців, на тій підставі, що закарпатці найдовше зберігали цю самоназву. Але річ у тому, що раніше всі українці звалися «русинами», а етнонім цей походить саме з Середнього Подніпров’я. Етнонім «русини» — перша самоназва українського народу, який пізніше, з певних причин, змінив самоназву, і до того ж не так уже й давно.
Далі....http://sajt.se-ua.net/rusyns

Василь 2012-04-12 / 20:01:07

Перехід на особистості можливий тільки під власними іменем/прізвищем. Коментар видалено. Адмін

ТИСУ 2012-04-12 / 15:50:54
Дурню, коли галичани нищили угорців? Історію вчи!

А от угорці чимало нищили українців по всій Україні, будучи гітлерівськими союзниками.

Християнин 2012-04-11 / 17:07:43
Єдність грко-католицької церкви в Україні мусить бути. Це безсумнівно. І так буде. І буде обовязково. І скільки би маргінально-сепаратистські моськи, абсурдно би не гавкали, караван все одно іде, і буде йти. Гавкітня мосьок є даремною і пустою.

Учитель 2012-04-11 / 15:47:35
Русини – не золоті рибки...

то є то 2012-04-11 / 13:21:02

Флуд. Тут не тема Карпатської України. Прошу повернутися до теми коментування.

сорри 2012-04-11 / 12:55:16
2то є то

Ну, звичайно: не було ні "Просвіти", ні Карпатської України... Дурний спит і дурноє му ся снит... :)

А от те, що ви – "заслуга" Москви, Будапешта і Братислави – беззаперечно. До 1991 року "русинський" прапор не існував у природі. Вам його прислали з Росії як пародію на російський триколор (одночасно з такими ж парродіями для Криму та Гагаузії), от ви досі і бігаєте зним, як пришлепкуваті...

Учитель 2012-04-11 / 12:44:28

Флуд. Тут не місце для реклами русинства. Реклама платна. Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

то є то 2012-04-11 / 12:01:17
"....а близько 80% населення області – українці...."

До 1944 року тут українців нигда не боло. Коли розмножилися? Це заслуга комуни.

то є то 2012-04-11 / 11:58:41

Флуд, тролінг і перхід на особистість автора. Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

/ 8Чи оправдане "наше" русинство?
/ 35За лаштунками урочистостей хіротонії владики Ніла
/ 38Як хрестили Русь-Україну?
/ 7Мудрий душпастир
/ 4Пам’яті о.Йосипа Штилихи
/ 3Владика Ніл – єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії
/ 2Промова Глави УГКЦ на могилі Вла­­дики Івана Маргітича
/ 8Деміфологізація чи незграбна міфотворчість?
/ 21Олександр Духнович – подвижник нацiонально-визвольної боротьби українцiв Закарпаття
/ 8о. А. Пекар, ЧСВВ. Греко-католицька церква під час мадярської окупації Закарпаття (1939-1944)*
/ 3Ще раз про хрещення Русі-України
/ 73Sui iuris Мукачівської греко-католицької єпархії: примара чи надбання колоніального минулого?
/ 6Чому вдома по-чужому?
/ 56Мiфи i реальнiсть про перебування св. Кирила на теренах сучасної України
/ 4Канадський парламент оцінив діяльність митрополита Андрея Шептицького
/ 2Схиляємо голови в тихій молитві. Слово про о. Монс. Авґустина Волошина
/ 1Книжкові новинки: В Ужгороді видали Великопісний молитовник
/ 5Лист
/ 4Світлій пам'яті пастиря
/ 4Хто ініціював непристойну бійку за місце глави УПЦ МП?
/ 27Інцидент, що межує із вандалізмом. І не тільки…
/ 30Спілка імені Маргітича звернулася до владики Мілана і Папи Бенедикта ХVІ
/ 242В Ужгороді вшанували пам’ять владики Маргітича та прийняли звернення проти «русинської церкви»
/ 4В Ужгороді вшанують пам’ять єпископа Івана Маргітича
/ 4УГКЦ: від митрополії до патріархату
» Всі записи