Чи оправдане "наше" русинство?

Великі людські проблеми найкраще розв’язувати з по­зи­ції вічності. Долю народу, його теперішнє і майбутнє не­мож­ливо розв'язувати без думки на самого Творця і без лю­бові до своїх найближчих.

Коли йде слово про русинів, то тут йде мова про нас самих, наших близьких, наш спіль­ний дім, нашу долю. Коли ми знаємо, що хтось зневажливо ста­виться до ймення "русин", то він цим самим зневажає сво­їх батьків, нашу землю і віру, самого себе! Але коли хтось зараз говорить про зневагу до русинів, про обме­жен­ня їх прав і свободи, про переслідування їх — це скрите ли­цемірство, підсилювання ненависті там, де її зовсім не­ма. Яким правом ми можемо ширити ненависть і підо­зрін­ня до таких же братів як ми самі, до синів того ж народу тіль­ки тому, що вони перестали називатись русинами десь мен­ше одного століття тому, хоч у нас спільна колиска — ве­лика Русь Київська. Наші мова, віра, народний характер і нелегка судьба у дечому і відмінні, але в основному одні і ті ж самі. Невже нам мало тих 50 років, коли ми самі себе уря­дово назвали карпатськими українцями, коли наша літературна мова, яку розуміють усі, увійшла у школу, життя і побут так, що цього вже ніхто ніколи не змінить і коли зна­є­мо, що наша церква, чи католицька, чи православна, ко­ри­стується і крім літургічної, живою розмовною мовою чи то в читанні, чи в голошенні Божого Слова? Кому потрібно при­думувати новий, окремий русинський народ, якого по прав­ді не існує. Ширити розбрат і ненависть в імені русин­ст­ва, бо мовби якісь "українці" хотять нас (таких же ук­ра­їн­ців) позбавити нашої культури, наших обрядів - це справді або повна сліпота і крайня неграмотність, або і дияволь­ська злоба. Все робиться лиш для того, щоб ми "не були од­но", щоб наші національні, духовні і релігійні сили не об’­єд­нувались, щоб  ми  почувались чужинцями і пере­сліду­ва­ними від наших рідних братів у своїй власній державі. Ні­де так ясно не видно, як тут, що ворог люд­ських душ не мо­же придумати кращого способу розбивати наші сили, під­ривати нашу віру, як ділячи нас на ворогів, хоч поправді у нас один дім, одна церква, одна держава.

Але зрештою, як би ворог наших душ не ховався, ми всі мо­жемо його впізнати, тільки треба на це звернути хоч тріш­ки уваги і спостерігати. Дехто нас все любить нази­ва­ти угроросами, росами, руськими, рутенами, і, накінець, хоч би і русинами, лиш щоб ми були іншими, як брати за Кар­патами? Чи не ті, які хотіли 6 бачити наш край окре­мим, відділеним від решти українського народу, бо тоді ми бу­демо слабшими: ні спільної релігії, ні культури, ні гос­по­дар­ства, ні держави у нас не буде... і сильнішим буде тут той, хто вже привик панувати над іншими сотні літ і вчи­тись цього йому не треба. Ці люди ніколи не шко­дували ні "мас­них" слів, ні гарних обіцянок, ні грошей, лиш щоб ми не братались з на­шими поневоленими братами. Хто має хоч трохи совісті, вже давно міг впізнати цих ворогів на­шо­го народу. Це від них беззупинку йшла та пропаганда, що на­ші брати за Карпатами, навіть наші одновірці — це не­доб­рі, злі, малограмотні і нам зовсім чужі люди.

Друге джерело цього розбрату — це наші власні зрад­ни­ки і яничари, які не стидаються ширити всяку брехню і на­клеп, що нечебто зближення з одномовними і одно­вір­ни­ми братами з-за Карпат закін­читься для нас катастрофою, ба навіть бунтом скривджених русинів. Хто буде керувати тим бунтом і хто буде заливати жовчі і ненависти, щоб лиш сильніше брати ненавиділи братів, покищо відкрито не говорить ніхто, бо зрештою він того не боїться, адже знає, що пусті слова так і залишаються пустими словами, і ко­лись гонимі і переслідувані брати нелегко підіймуть руку на таких же гонимих і переслідуваних братів.

Більшу частину цих русинів представляють мало­гра­мот­ні або і взагалі неграмотні як політично, так і релігійно си­ни того ж бідного народу, від імені якого можна говорити будь-яку нісенітницю, бо вони і так в тім не роз­беруться, що про них говорять. Для них історії не існує, про минуле во­ни не знають нічого, майбутнє їх не цікавить, бо вони ціл­ковито покладаються на слова тих, хто так вперто праг­не бути їх вождями.

І взагалі, яка то може бути свідомість, коли хтось не хо­че знати ніякої історії, ні ближчих братів по вірі, які терпіли за ту ж саму святу справу, ані тих, з якими по довгих сто­літ­тях Боже Провидіння позволило мати свій власний дім, свою державу?

Яка то свідомість називати зверхнаціоналістами чи шо­ві­ністами тих, які врешті хот­іли б сповнити мрію наших пред­ків: "В своїй хаті – своя правда і сила, і воля". Не ба­га­то в світі на наші часи знайдеться таких обме­жених лю­дей, які не розуміють, що не приз­навати і цуратись свого влас­ного дому, а при тому дружити з тими, які завжди хо­ті­ли поз­бавити нас національної і релігійної свободи. Коли ма­лесенькі народи за свою свободу йдуть на боротьбу на жит­тя і смерть, наші затуркані проводирі, сліпіші від сліпих, бу­дуть повто­рю­ваити разом з нашими во­рогами, що ті, які бо­рються за кра­щу долю і свободу нашої Церкви і нашого на­роду, на­зи­ва­ють зрадниками, політиканами, імперіялі­ста­­ми.

Чому вони вважають свій власний народ негідним тої сво­боди, того достоїнства, яке дарував кожному народові сам Творець, даючи йому окреме народне буття з його мо­вою і життєвим простором. Як може бути чесним гро­ма­дя­ни­ном світу той, хто не пізнає і не цінує свого власного до­му і свого народу? Слова "треба любити всіх однаково" зов­сім нереальні, бо хто не може постаратись, по-перше, про свій власний дім, той ніколи не увійде в сім'ю народів як рівний з рівним. Той все почує голос св. Павла: "Хто від­рік­ся від своїх, гірший від безбожника". Тож можемо спокійно визначити, що "явище русинства"— це явище літніх, не­дба­лих, відсталих лжепатріотів, які нібито покли­куються на свій місцевий патріотизм, щоб менше любити свій народ, не хотіти для нього духовного, релігійного і культурного рос­ту через ізоляцію себе від своїх природних братів і тих сил, які б допомогли нашому народу скоріше стати на ноги піс­ля нашої тисячолітньої неволі і національної руїни.

Яка то може бути любов прислуховуватись до чужих, по­вторювати за нашими ворогами, що наш народ не­здат­ний на вільне національне і релігійне життя. Виходить, що ми єдині у світі, у кого ворогів не було, переслідувань віри і на­родностей не було, не було історії і великих страждань, які були у всіх народів світу, були лиш недобрі брати, від кого треба триматись якнайдалі.

Нам соромно, що ми можемо бути ще такими! Хто ще не пробудивсь, а любить бути сліпим і рабом, того треба би­ти і бити, поки не пробудиться.

о. Павло Мадяр, ЧСВВ, «Карпатський голос», 5-11 грудня та 12-18 грудня 1996 р.

Закарпатська греко-католицька спілка імені Івана Маргітича, Закарпаття онлайн.Громадські організації
16 листопада 2013р.

Теги: русин

Коментарі

наука 2018-04-21 / 14:12:01
Ви поїхали у Європу ,то будь-ласка, читайте, там архіви,,археологію,історію,а потім розказуйте,суб’єктивні думки і усяку видумку гостя на Закарпатті,а істина мало кому подобається!

людина 2013-11-19 / 20:27:27
Вникніть і почуйте правильно зміст слів св. Павла не перекручуйте на свій лад.

Ужгород 2013-11-19 / 07:18:23
Дуже важлива публікація, яка засвідчує національну позицію одного із чільних греко-католицьких підпільних священиків

Ми українці 2013-11-18 / 21:36:28
Ця стаття свята правда звичайно після Біблії, де наші сьогоднішні отці Павли Василіяни, може скоро почуємо що вони стали мадярські мадяри, чому не продовжують справу просвітницької діяльності?

В. Піпаш, редактор "Карпатського голосу" у 1995 - 2006 рр. 2013-11-17 / 12:14:44
Дана стаття була написана о. Павлом, вірогідніше за все, за кілька днів до смерті. Лист із нею редакція отримала, практично, водночас із звісткою про його відхід. Тож у газеті, разом із статтею був надрукований і некролог. Хто такий о. Павло, що значило його слово, знають, гадаю, всі ті греко-католики, які пережили "катакомбний період" пам"ятають перші роки після виходу Церкви із підпілля.

ІВАН 2013-11-17 / 10:42:31
Світлої пам"яті о. Павло Мадяр видатна особистість в історії нашої церкви

прохожий! 2013-11-16 / 18:50:49
Думка творьця.Закон о Реституції!
Тоді як чиста капля,стане все на свої міста.
Історія знає все і памятає?

Руснак Микола 2013-11-16 / 16:21:20
На дворі кінець листопада 2013 року, а не грудень1996-го. Нам потрібна єдність і толерантність. Закарпатці прекрасно знають, хто є хто.І з якою метою хто в які політичні ігри грає. Давайте ще згадаємо 39-ті та 45-ті роки!

/ 35За лаштунками урочистостей хіротонії владики Ніла
/ 38Як хрестили Русь-Україну?
/ 7Мудрий душпастир
/ 4Пам’яті о.Йосипа Штилихи
/ 3Владика Ніл – єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії
/ 2Промова Глави УГКЦ на могилі Вла­­дики Івана Маргітича
/ 8Деміфологізація чи незграбна міфотворчість?
/ 21Олександр Духнович – подвижник нацiонально-визвольної боротьби українцiв Закарпаття
/ 8о. А. Пекар, ЧСВВ. Греко-католицька церква під час мадярської окупації Закарпаття (1939-1944)*
/ 4Ще раз про хрещення Русі-України
/ 73Sui iuris Мукачівської греко-католицької єпархії: примара чи надбання колоніального минулого?
/ 6Чому вдома по-чужому?
/ 56Мiфи i реальнiсть про перебування св. Кирила на теренах сучасної України
/ 4Канадський парламент оцінив діяльність митрополита Андрея Шептицького
/ 2Схиляємо голови в тихій молитві. Слово про о. Монс. Авґустина Волошина
/ 1Книжкові новинки: В Ужгороді видали Великопісний молитовник
/ 38SUI IURIS Мукачівської греко-католицької єпархії,
/ 5Лист
/ 4Світлій пам'яті пастиря
/ 4Хто ініціював непристойну бійку за місце глави УПЦ МП?
/ 27Інцидент, що межує із вандалізмом. І не тільки…
/ 30Спілка імені Маргітича звернулася до владики Мілана і Папи Бенедикта ХVІ
/ 242В Ужгороді вшанували пам’ять владики Маргітича та прийняли звернення проти «русинської церкви»
/ 4В Ужгороді вшанують пам’ять єпископа Івана Маргітича
/ 4УГКЦ: від митрополії до патріархату
» Всі записи