Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14

Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14

Продовження. Початок - Політичні трансформації ЗакарпаттяПолітичні трансформації Закарпаття. Ч. 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5 ,Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9 Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12 Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13

Події липня 2015 року, що стали відомими в країні, як «мукачівська стрілянина», розгорталися за дуже типовим для пострадянського простору сценарієм, романтизованим у свій час серіалом «Бригада». Конкуруючі силові структури (у нашому випадку МВС та СБУ), мобілізують під свій «дах» кримінал, легалізуючи його через охоронні фірми, спортивні клуби, воєнізовані об’єднання. Часто приправляють це ідеологічною, націонал-патріотичною риторикою та ведуть під цим соусом боротьбу за тіньовий ринок наркотиків, зброї, нелегальної міграції тощо.

Причому, цього разу у з’ясовуванні стосунків брали участь вищі посадові особи країни, про що свідчать миттєві кадрові рішення. Вже через кілька днів був звільнений з посади голови ОДА В.Губаль, а трохи згодом, під тиском громадськості, й начальник обласної міліції С.Шаранич. Останній переведений в Київ на високу посаду в Департаменті карного розшуку. В більшості аналогічних випадків, з не менш трагічними наслідками, такі висновки, зазвичай не практикуються. Тобто, політична складова тут явно відігравала ключову роль, тим паче, що все це відбувалося напередодні місцевих виборів і наступні події такі висновки підтвердили.

Депутати від «Єдиного Центру», які на попередніх виборах  підтримували діючого президента, згодом не увійшли до його фракції і чим далі, тим більше тримали незалежну позицію. Для П.Порошенка, який виявився не менш властолюбним, ніж його попередник, такий стан речей був неприйнятний. Тому в область й призначили Г.Москаля з головною метою – обмежити політичний вплив В.Балоги. Розмови про боротьбу з контрабандою, лісовою мафією, криміналом і т.д. слугують, як зазвичай, словесним лушпинням, бо не мають нічого спільного з можливостями та повноваженнями голови ОДА.

Таким чином, напередодні місцевих виборів в області залишилася одна провладна партія – БПП, очолювана Г.Москалем, а всі інші – в опозиції. «Єдиний Центр», «Батьківщина» та КМКС домовились про спільні дії та коаліцію в майбутній обласній раді. Цікаво, що переможець минулорічних парламентських виборів – «Народний фронт», який мав діючого прем’єра А.Яценюка, навіть не взяв участь у цих виборах, оскільки його рейтинг впав до 1%.

За результатами жовтневих виборів місця в обласній раді розподілилися наступним чином: «Єдиний Центр» – 21,4% (19 депутатів); БПП – 16,9% (15); «Відродження» – 12,1% (11); КМКС – 8,6% (8); «Батьківщина» – 8,2 (7); «Опозиційний блок» – 5% (4). Формально коаліція ніби отримала необхідну більшість у складі 34 депутатів із 64 та навіть домовилася про висунення на голову ради Олександра Кеменяша з «Батьківщини». Однак при таємному голосуванні необхідних голосів не набрала. І тут роль Г.Москаля проявилася повною мірою. Шляхом інтриг, адміністративних маніпуляцій він домігся спочатку зриву результативного голосування за голову ради, а згодом схилив на свій бік, для обрання свого висуванця, КМКС. У підсумку, в області склалася цілком політично неприродна коаліція в складі БПП,

Михайло Рівіс

«Відродження», КМКС та «Опозиційного блоку», яка обрала головою ради Михайла Рівіса з БПП та його першого заступника Йосипа Борто з КМКС. Пізніше заступником обрали також Петра Грицика з «Відродження». Але такі політичні конфігурації на місцях не є дивиною, оскільки загальноукраїнська партійна система має дуже відносний вплив на місцеві справи.

Таким чином Г.Москаль зміг відчути себе переможцем – якщо не за результатами виборів, то за результатами інтриг, але його діяльність на теренах області за каденції П.Порошенка виявила всю карикатурність конаючою системи, яка «душею і тілом» живе в радянських уявленнях, але намагається діяти в умовах 21 століття.

Усі озвучені цілі, як то подолання контрабанди, тіньової економіки, злочинності, збереження екології, залучення інвестицій, виявилися пустоцвітом, оскільки ні повноважень, ні компетенції на це голова ОДА не мав. Показові затримки ешелонів з лісом чи скандали навколо призначень керівників митниці могли лише служити картинкою для Фейсбука, але жодного впливу на реальне життя не мали, бо питання вирішуються зовсім в інших кабінетах. Хіба своєю скандальністю Г.Москаль прикривав деякі місцеві корупційні схеми, оскільки київські начальники не завжди наважувалися з ним зв’язуватися.

Загалом Геннадій Геннадійович уособив собою типаж відвертого реакціонера, захисника бюрократичного корпоративізму. Бо якщо П.Порошенко саботував реформи, прикриваючись іміджем євроінтегратора, то закарпатський «губернатор» навіть цим не переймався. Найбільш показовою в цьому плані стала реформа місцевого самоврядування, навколо якої ламалися десятки списів. Г.Москаль всупереч політиці Кабміну відверто заявляв про її шкідливість і не підписував жодних погоджень на ОТГ з формальних та неформальних причин. А в запалі відвертості прямо висловлювався, що ОТГ обезкровлять райдержадміністрації, тобто позбавлять бюрократичного ресурсу, і тоді не буде з ким йти на вибори. І його терпіли, бо що у Москаля на язиці, то в апарату у голові.   

Такою ж закономірною була його словесна війна з Уляною Супрун. Тому коли міліціонер Г.Москаль говорив про непрофесійність медика У.Супрун, то він був цілком щирим з точки зору охоронця системи. І знаходив гарячу підтримку шарікових, які гордяться шрамами, отриманими на «колчаківських фронтах». Бо це єдиний для них зрозумілий спосіб добитися уваги суспільства.

Тобто, Г.Москаль був безумовно помітною фігурою, бо піар залишається його єдиною сильною стороною. Недаремно правою рукою, а згодом й першим заступником Г.Москаля довгі роки служив журналіст Я.Галас, який вважається професіоналом, але як і вся наша журналістика – по створенню віртуальної реальності. Надзвичайно красномовним у цьому плані здається епізод, який ніби другорядний, але характеризує сутність подібної влади. У 2018 р. Г.Москаль нагороджує серед інших Валентина Фречка – випускника школи с. Сокирниця Хустського району, котрий отримав золоту медаль на Олімпіаді юних геніїв у Нью-Йорку (США) за те, що винайшов спосіб виготовляти папір із опалого листя. І дає йому вищу нагороду краю «За заслуги перед Закарпаттям». Цілком у дусі радянських традицій. Бо дієва влада мала б забезпечити інвестиції, умови, щоб винахід перетворити у гроші та виробництво з користю і собі і людям. А бюрократична грається у медальки, звання та грамоти. Пригадується спомин про Л.Брежнєва, коли той вручав чергову нагороду та промовляв: «Я, звісно, не цар. Земельки тобі дати не можу. Але Героя можу». Нині В.Фречко вчиться в Києві, працює у Житомирі, а заслуги має перед Закарпаттям.

Звичайно, таке суцільне словоблудство не могло не породити масового відторгнення існуючої влади. А планомірне, технологічне нищення конкурентів в демократичному таборі, починаючи з А.Яценюка, А.Садового, А.Гриценка, М.Саакашвілі, єврооптимістів, щоб боротися лише з проросійськими «зрадниками», породило таке явище, як «електоральний Майдан». І коли нині захисники попередньої влади волають про непрофесіоналізм нинішньої, то їх цілком можна зрозуміти з точки зору професійності бюрократа. Але життя диктує зовсім іншу реальність.

За наслідками президентських виборів 2019 р. П.Порошенко на Закарпатті отримав найнижчий результат у всій Західній та Центральній Україні (пригадуємо, що на останніх парламентських виборах 2014 р. у БПП був найвищий після Вінничини). У першому турі на Закарпатті: В.Зеленський – 38,4; Ю.Тимошенко – 15,7; П.Порошенко – 11,4. Другий тур: В.Зеленський – 80,7; П.Порошенко – 16,7. Г. Москаль відразу після першого туру втік (інакше це назвати не можливо) із Закарпаття, поклавши обов’язки на першого заступника, як він звик робити у неприємних ситуаціях. Згодом з’явилася його заява про відставку, а пізніше, він, у звичній для себе скандальній манері, покине й БПП.

Далі буде

11 вересня 2020р.

Теги: стрілянина, Губаль, Шаранич, Москаль

Коментарі

До Тараса 2020-09-20 / 21:41:26
Правду кажеш. У 2015 році поядні люде падали перед Балогом аби лиш їх підтримав. Підтримав і дав владу. Як стали владою, то Балогу уже не треба. Забули як киданули Івана Балогу. Клялися у підтримці. Правду кажеш, бо всьо пройшло гладко. Нихто нич не казав і зробив. Прийшов час збирати каміння. Може вспомнять Балоги про тих людей. Вот думають, втікли в рідне і все зашибісь.

Тарасик 2020-09-14 / 02:19:26
Всі добре пам'ятають який то був час 2015 рік. Пресінг був дуже. Скільки писалося проти Балоги. Хто йшов у партії ЄЦа, то взагалі, проблем необбиралися. Кого звільняли, на кого грязі лили в інтернеті, на когось писали анонімні листи губернатору, когось тігали по поліції, як головних скупщиків. Та цікаве інше, той хто то робив, все рівно при посадах. Клялися Балогові в любові і тут же кидали. Це і вибори 2019 року. Чи зробили комусь шось. Нікому нічого. Задіває інше, втікають у другу партію, а там та сама історія. Дочекайтеся лише 25 жовтня.

коментар3 2020-09-11 / 18:23:35
Звинуватити іншого в тому, що надто гнітить тебе самого, бо колись ти вводив у гріх безрозсудливості та самообману своїх довірливих читачів, нав’язуючи їм вибір химери «справедливої помсти» у вигляді безпорадного та бездарного у всьому Зеленського, заодно обставивши це для розумної меншості як єдину можливість досягнення бажаної «десакралізації» влади (насправді – руйнування розумних основ суспільного життя) – чудовий винахід. Який завжди спрацьовує. Совість бо заспокоєна, власна правота начебто доведена. Бунт проти себе придушений ще до його початку. І про це також сказано у Еріха Фромма:
«Аналіз показує, що совість править настільки ж суворо, як і зовнішній авторитет; більш того, часто зміст її наказів зовсім не підкоряється вимогам, що наділені гідністю етичних норм. Індивід сприймає накази совісті як свої власні, але хіба можливо бунтувати проти самого себе?»
«Безліч наших рішень насправді не наші власні, а підказані нам ззовні; ми успішно переконуємо себе, що рішення прийнято саме нами, хоча насправді ми погодилися з очікуваннями інших, рухомі страхом ізоляції або більш прямою загрозою нашому життю, свободі та комфорту».

Віктор Пащенко 2020-09-11 / 13:10:48
Про коментар2. Чудова ілюстрація, кращу годі й вигадати для логіки «професійного бюрократа». Все має бути «впіхуємо» у рамки. Треба пояснити чий ідеолог Пащенко (бо не можливо собі уявити життя без вказівок) і набір словесних штампів про Коломойського, Путіна, місцевих феодалів. А те, що воно не тримається купи неважливо, головне розкласти по поличках. А що не «впіхується», то хаос, плутанина, приниження.
Звідси: «Людині все важче стає розібратися в тому, що відбувається, бо і економічна, і політична ситуації ускладнюються. Та свобода, яку людина придбала в порівнянні з людиною доіндустріального суспільства, поставила її перед важким вибором: або звалити на себе тягар відповідальності, або позбутися від свободи шляхом нового підпорядкування» - Еріх Фромм.

коментар2 2020-09-11 / 11:01:20
Поміркований ідеолог закарпатського "електорального майдану" пан Пащенко нарешті досяг втілення давно бажаних мрій. Скинули гуртом, однак на нашу голову, "властолюбного" тирана Порошенка. Тож тепер всюди у нас Зеленський, за якого пан Віктор так натхненно агітував півтора роки тому. І його зелена шобла, що нарешті дала дихати вільно і на повні груди всім, а найперше щирим друзям Коломойського, також і відданим посіпакам місцевих феодалів. Легше стало жити дійсним замовникам нинішнього контрольованого хаосу в Україні - бо хаос, хайп і вічна плутанина їм так само потрібен, як і Путіну. А щоденні факапи, феєричні Ваґнергейти, постійні показові приниження країни та українського війська - їм то до одного місця. Усім разом, звиклі. До білих пальт бруд не пристає. Далі буде...


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 6Вибори в Словаччині: Притча про вовків
/ 4Символіка Незалежності
/ 14Перемога розуму над інстинктом
/ 36Мукачево. "Падіння" Турула
/ 4Коса на камінь. Рух підтримки закарпатських військових проти правоохоронців
/ 5Орбан як Путін
/ 7До тричі, або Чому Україна вже виграла цю війну
/ 5Закарпатський переворот №3
/ 9Про Балогу, Москаля, Медведчука та політичну історію Закарпаття
/ 7"Переворот" в Закарпатській облраді: перерозподіл старого і опіка Києва
/ 14Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування
/ 11Андріїв – Щадей: крок вперед, чи два назад?
/ 5Ужгород політичний (післямова виборів 2020)
/ 1Ужгород політичний. Ч. 5
Ужгород політичний. Ч.4
/ 2Ужгород політичний. Ч.3
Ужгород політичний. Ч. 2
/ 1Ужгород політичний. Ч.1
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
/ 3Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8
» Всі записи