Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6

Продовження. Початок - Політичні трансформації Закарпаття, Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 2, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5

2000 рік став для України періодом дальших змін у розподілі політично-економічних сфер впливу між різними фінансово економічними групами. На тлі загострення соціально-економічної ситуації в державі, загрози виникнення фінансової кризи, критичної ситуації, що склалася в ПЕК, виснаження державних ресурсів тощо та перших кроків української влади щодо адміністративної та аграрної реформ, олігархічні бізнесові структури вносять певні зміни до своєї стратегії, зокрема до формування стосунків із органами державної влади з метою встановлення реального контролю за процесом приватизації великих підприємств, усунення з економічного простору України конкурентів.

Тобто в цей період події розвивалися за таким сценарієм: олігархи та їх структури, використовуючи фінансові, інформаційні та інші ресурси, підтримували чинного президента, розраховуючи, безумовно, на здобуття певних дивідендів найближчим часом. При цьому політична легалізація олігархічних груп здійснювалася за допомогою політичних партій і парламентських фракцій, які намагалися впливати на процеси формування й реалізації державної політики, встановлення контролю за діяльністю українського уряду.

Причому в умовах відсутності усталеної політичної системи зв’язки між цими групами не були стійкими. Вчорашні союзники дуже легко перетворювалися на ворогів, і навпаки, недавні конкуренти заключали між собою союзи з метою усунення спільних ворогів. На Закарпатті в цей час започатковується союз між молодими політиками, які щойно розпочали активну діяльність на цій ниві. Петро Порошенко, який став депутатом Верховної Ради під брендом СДПУ(о), покинув цю фракцію і створив свою під назвою «Солідарність» з планами розбудови нової партії. До неї увійшов й депутат-закарпатець від угорської КМКС Міклош Ковач. В.Балога, який вів виснажливу боротьбу проти диктату СДПУ(о) як «губернатор», шукав союзників і знайшов їх в особі П.Порошенка. Таким чином Закарпаття, поруч з Вінниччиною, стало базовим регіоном для становлення нової партії із соціал-демократичною ідеологією, яка мала потіснити на електоральному полі краю партію В.Медведчука. За сприяння В.Балоги очолив обласну організацію «Солідарності» Едуард Матвійчук, який у свою чергу в якості політичного наставника активно послуговувався досвідом В.Химинця, останнього керівника обкому КПУ.

Трохи згодом П.Порошенко захопився мегапроектом із дуже складною назвою Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України», який об’єднав п’ять партій під проводом В.Рибака (мер Донецька), М.Азарова, В.Ландика, Л.Черновецького та власне самого Порошенка. Проте таке штучне утворення, здійснене ніби з благородною метою об’єднання України, але виключно адміністративним шляхом, не мало жодного успіху і швидко розпалось. Уже у 2001р. воно було перереєстровано у Партію регіонів, а П.Порошенко разом із «Солідарністю» став одним із співзасновників блоку «Наша Україна», до якого долучився і В.Балога.  

Знаковою межею боротьби за владу між фінансово-промисловими групами та урядом стало 26 квітня 2001 року, коли парламент відправив у відставку Кабмін В.Ющенка. Незабаром після цього В.Балога і п’ятеро з шести його заступників подають у відставку. Листа про це вони подали на ім’я президента Л.Кучми. 1 червня 2001 р. вийшов Указ Л.Кучми про звільнення голови ОДА. В указі відзначалось, що «губернатор» був звільнений у зв’язку з поданою ним заявою. Сам В.Балога не приховував, що самостійного звільнення не бажав і заяву написав під тиском обставин, що причиною стала зміна уряду, наслідки домовленостей між парламентом і новим головою уряду А.Кінахом.

Така позиція Л.Кучми означала, що під впливом касетного скандалу він остаточно перейшов на бік олігархічних груп і став уже радше не ляльководом, а інструментом в їх руках. Узагалі історія з убивством Г.Гонгадзе та наступним оприлюдненням плівок М.Мельниченка є надто суперечливою і недослідженою сьогодні, щоб можна чітко класифікувати її роль. З одного боку, цілком проесдеківський  телеканал «Інтер» і газета «2000», яка ніби спеціально була створена під це, почали дуже активно висвітлювати скандал, натякаючи на американський слід. З іншого – саме Росія, яка розпочала в цей час складні газові ігри і котрій незалежна українська позиція надто заважала, найбільше вигравала від скандалу, оскільки просто приручала українського президента. Сьогодні, після 20 років, суто аналітичним способом можна здогадатись, хто стояв за касетним скандалом і чому він співпав з приходом до влади В.Путіна. В усякому разі, за результатами бурхливих, в тім числі геополітичних розбірок, для України стали очевидними кілька висновків. 

Перший: тотальна корупція, заохочувана, зокрема, й вищим керівництвом країни, повністю вийшла з-під контролю і перетворила в жертву його самого. Найбільш ураженою скандалом, крім самого Л.Кучми, стала й верхівка адміністративно-силової групи в особі Ю.Кравченка, В.Литвина, Л.Деркача. Другий: президентська вертикаль повністю перейшла під контроль кланових груп, які для свого самозбереження при владі спиралися на російський зовнішньополітичний фактор. Третій: розбурхані громадянські процеси вийшли з-під контролю влади й почали своє самостійне життя. Четверте: під їх впливом ідея конституційних змін на користь обмеження парламентаризму зазнала повного краху.

Проте, користуючись своєю владною перевагою, кланово-олігархічна система продовжила свій наступ на завоювання адміністративних плацдармів. Відсторонення В.Балоги було однією з основних кадрових вимого СДПУ(о) до уряду В.Ющенка, про що неодноразово заявляв лідер партії В.Медведчук. В.Ющенко вже після відставки, крім зрозумілих аргументів про небажання підпорядковуватися диктату СДПУ(о), навів ще один. За його словами, в регіоні 2000 року спостерігався найбільший показник економічного зростання. У промисловості обсяг виробництва зріс, як порівняти з попереднім, на 43,7% (в Україні – на 12,9). За останні три роки в галузі вперше здобуто позитивний результат (прибуток). Крім того, область посіла друге місце в державі за залученням інвестицій.

Віктор Медведчук так прокоментував звільнення В.Балоги: «Людина, яка довела область до значного рівня політичного протистояння, конфлікту як у питаннях підприємницької сфери, так із основних питань управління областю, безумовно, не може обіймати цю посаду. Тому й була зміщена президентом».(Генерал-губернатор і премія олігархам. pravda.com.ua.- 2001. – 2 червня).

Призначення Геннадія Москаля головою ОДА, хоча й не було очікуваним, але сприймалося радше з цікавістю, ніж із насторогою, оскільки Геннадій Геннадійович був уже знайомий закарпатцям по роботі начальником УМВС області і мав певну популярність. Вступивши на нову посаду він заявив: «Перш за все я налаштований на конструктивне співробітництво з усіма політичними силами, які діють в рамках Конституції. Я думаю, що протистояння сьогодні абсолютно нічого не дало Закарпаттю». На питання про можливі кадрові перестановки він відповів: «Я не буду робити яких-небудь поквапливих висновків. Потрібно розібратись». (Бедзір В. У Закарпатті – новий губернатор. uwtoday.com.ua. – 2001).

Далі буде

Теги: Балога, Порошенко, Кучма, Москаль

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати