Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування

До 30-річчя Незалежності України «Закарпатський інститут політичних досліджень» підготував книжку «30 років політичного розвитку Закарпаття 1991-2021рр.. : Зміна поколінь та системи» В основі її лежать публікації про політичні трансформації краю в складі суверенної держави. Остання її частина охоплює період від недавніх місцевих виборів до наших днів та пропонується тут як анонс.

Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування

Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування

Місцеві вибори восени 2020 року не принесли жодних сенсацій, а лише підкреслили реалії, які склалися на політичному полі Закарпаття та України. Хоча надії щодо них були суттєво завищені. Опозиція, причому – в усіх своїх іпостасях, з нетерпінням очікувала повного краху пропрезидентських сил, щоб підтвердити свої сподівання на випадковість політичного феномену В.Зеленського та «народне розчарування» в ньому. І, відповідно, негайно розпочати новий цикл боротьби за владу.   Правляча партія, навпаки, прагнула закріпити свій минулорічний тріумф та розповсюдити вплив й на місцеві ради, де вони не мали жодних представників. Президент В.Зеленський активно взяв участь у виборчому процесі, здійснюючи «робочі» поїздки регіонами України. Чим надихнув і перших і других. Бо опозиція розраховувала, що крах «Слуги народу» стане й особистим крахом В.Зеленського. А ті, хто шукав заступництво у владі, знову розраховували на президентський рейтинг, як на зручний «підйомник» власного. Однак розчарування чекало й перших й других.

Формально «Слуга народу» здобула найбільший відсоток на виборах усіх рівнів та найбільшу кількість місцевих депутатів, що вибило козирі у опозиції. Бо про крах, а тим більше – свою перевагу в таких умовах говорити безглуздо. Але така малопомітна перемога в порівнянні з минулорічною виглядала не дуже переконливою, тим паче, що місцеві більшості створюються на зовсім інших умовах, ніж парламентські. І, головне, «Слуга народу» не здобула жодної посади міського голови у великих містах, що при нинішньому фінансуванні у системі «центр-регіон» є ключовим. Тому розмови про партійну перемогу чи поразку в таких умовах є беззмістовними, однак вони є свідченням живучості радянських авторитарних уявлень на політичне життя.

Не має сенсу тут вдаватись до теоретизувань на тему відмінностей місцевих та загальнодержавних виборів, але практика Закарпаття яскраво ілюструє їх. Лише один раз, на перших пропорційних виборах у місцеві ради переможець співпав із загальноукраїнським партійним брендом. На всіх інших це були крайові політичні об’єднання, цілком пов’язані з місцевими політиками. Тому на останніх виборах таку особливість врахували й була створена неформальна коаліція між президентською «Слугою народу» та місцевим «Рідним Закарпаттям». Значною мірою вона цементувалася задля витіснення з крайової політики В.Балоги, який, втім, передав ініціативу сину, що створив також місцеву «Команду Андрія Балоги».

Тактичних успіхів така провладна коаліція досягла. За результатами виборів вони зуміли створити більшість у обласній раді та обрати головою Олексія Петрова, який перейшов туди з посади «губернатора». Натомість, замість нього новим головою ОДА був призначений Анатолій Полосков, керівник виноробної компанії «Шато Чизай» з Берегова. Здавалось би, позиції  пропрезидентських сил на Закарпатті посилились до непохитних, оскільки два його представника обійняли ключові посади в області. Однак для розуміння реальності арифметики тут недостатньо.


Результати виборів до обласної ради
 

Місце

Партія

% голосів

Кількість голосів

Усього місць

1

Рідне Закарпаття

17,78 %

59 845

12 / 64

2

Слуга народу

17,47 %

58 783

11 / 64

3

ВО «Батьківщина»

12,61 %

42 432

8 / 64

4

«КМКС» Партія угорців України

11,60 %

39 049

8 / 64

5

Команда Андрія Балоги

10,87 %

36 583

7 / 64

6

Європейська Солідарність

9,03 %

30 407

6 / 64

7

За Майбутнє

8,98 %

30 214

6 / 64

8

Опозиційна платформа — За життя

8,02 %

26 980

6 / 64
 


По-перше, активна участь президента у виборчій кампанії можливо й додала його партії кілька відсотків до рейтингу, але привела туди таку кількість кон’юктурників, що говорити про посилення впливу президента не доводиться. Скоріше, навпаки. Про це свідчить й призначення ще одного «варяга», киянина М.Тищенка, головою закарпатського осередку «Слуги народу», оскільки місцевим довіри не має.  По-друге, сама коаліція «Рідного Закарпаття», «Слуги народу», «Батьківщини» та «Європейської Солідарності» на теренах області виглядає настільки кон’юнктурно, що про жодні стратегічні плани тут взагалі не йдеться, а лише про суто бюрократичний поділ влади та впливів. По-третє, влада об’єктивно перетікає від адміністративної президентської вертикалі до ОТГ та місцевих рад і в цьому сенсі такий процес є швидше позитивний.

Власне, рокіровка О.Петров – А.Полосков виглядає дуже символічною. Бо це вперше «губернатор», ще й через великі зусилля та компроміси, пішов на посаду голови обласної ради, яка в бюрократичній ієрархії вважалася значно менш престижною. Тепер ця ситуація змінюється. У всякому разі, в медійному просторі О.Петров так і залишився першою особою, а про його наступника на посаді «губернатора» говорять значно менше. Та й про заступників О.Петрова А.Шекету з «Батьківшини» та Д. Мана з «Європейської Солідарності» згадують значно частіше, ніж про заступників А.Полоскова, що є важливим індикатором зміщення центру впливу влади. Хоча цей процес буде розтягнутий у часі і результати діяльності нових територіальних громад стануть більш-менш зрозумілі ближче до нових місцевих виборів, які в сучасних умовах мали б проводитися частіше.

Однак, говорити про монолітну пропрезидентську силу ні в масштабах України, ні в масштабах області не доводиться. На сьогодні «Слуга народу» як політичний проект зміни влади свою функцію виконав і сам перебуває в процесі глибокої кризи. Всередині його визрівають такі самі політичні полюси, як і у всьому політикумі з традиційним поділом на реформаторів та консерваторів. Центром тяжіння та мотором першого залишається президент В. Зеленський, який поки не втратив реформаторський потенціал. Його опора на РНБО в антикорупційних заходах та спробах зрушити з мертвої точки судову реформу ілюструє, що необхідної більшості в парламенті він не має і змушений наважуватися більше на політичні, ніж суто правові рішення. Хоча для зміни системи це швидше норма, ніж виняток.

Другий центр впливу з перевагою консервативних настроїв, поки боязко, але дуже закономірно формується довкола Дмитра Разумкова, який все виразніше акумулює образ осучасненого бюрократа. Ближче до президентських виборів вони цілком вірогідно можуть стати основними символами протистояння, що кардинально вплине й на переформатування всіх інших політичних сил та означатиме остаточну зміну поколінь у вітчизняній політиці.

Така тенденція і є головним позитивним результатом останніх виборів в Україні, що особливо очевидно на тлі найближчих сусідів. Причому не лише Росії та Білорусі, де застій у владних коридорах все виразніше веде до соціальних катаклізмів з їх неминучими жертвами, репресіями та кривавими сутичками. А й протилежних прикладів Словаччини та Молдови, де природне омолодження влади веде до динамічних змін, які все стрімкіше наближають їх до стандартів сучасної цивілізації. На щастя, Україна достатньо впевнено стала саме на другий шлях, що породжує стриманий оптимізм, оскільки і масштаб проблем і обтяжлива генетика у нас все-таки занадто «совкові».            

Така хвиля омолодження захопила й Закарпаття. Вперше до вищих посадових крісел дістаються вихідці з громадянського суспільства, як ті ж А.Шекета чи Д.Ман, котрі трохи урізноманітнюють владу, яку до цього тотально контролювали представники або силових структур, або крупного бізнесу. Нове наповнення та функціональний зміст отримали ОТГ, котрі з часом мають стати головним осередком неполітичної влади. Однак науку місцевих виборів громадяни починають фактично з нуля. Бо до цього вони не мали такого значення, а за природою принципово відрізняються від президентських та парламентських. Втім, наука виборів значно корисніша та продуктивніша, ніж досвід репресій та громадянських протистоянь. І, здається, усвідомлення цього і є головним досягненням української Незалежності.   

05 травня 2021р.

Теги: вибори, десакралізація

Коментарі

Віктор Пащенко 2021-07-09 / 23:16:29
Для jurius
Один з небагатьох коментарів, які мені цікаві і переконують, що моя писанина не є зовсім марною. Хоча висновки різні, але тут є над чим думати, з чим погоджуватись, а що заперечувати. Наприклад порівняння в одному переліку Супрун і Гриневич є зовсім штучним, бо Супрун – це справді реформатор, а Гриневич типовий імітатор. Далі треба йти за визначеннями, що не доречно в коментарях. Моє твердження полягає не в тому, хто хороший, а хто поганий, а в тому хто є генератором ідей, а хто критиком. До речі абсолютна більшість реформаторів, яких Ви назвали прийшли туди завдяки Зеленському, а без цього не було б дискусії, як і Разумкова в нинішній іпостасі. Відтак предметні дискусії з цього приводу ще попереду.

jurius 2021-07-08 / 12:07:15
Абсолютно не поділяю думку що президента можна назвати представником реформаторського табору. Навпаки, Зеленський уособлює контрреформи які проводяться під популістичними гаслами змін. Саме Зеленський прибрав найяскравіших реформаторів: Гончарука, Абромавічуса, Данілюка, Рябошапка, лобіюючи призначення сірих апаратчиків "міцних господарників" Шмигаля, Шкарлета, Венедіктову. Зеленський надовго зачистив поле від реформаторів з попередньої влади: Супрун, Гриневич, Омеляна, Нефьодова, Смолія, Коболєва, призначаючи на їх місця відданих собі але безпринципних чиновників, які готові виконати забаганки президента ціною контрреформ: Скалецьку, Степанова, К. Шевченка, Вітренка. Можна на пальцях руки перерахувати насправді реформаторські ініціативи президента, зокрема відміну мораторію на продаж землі, але це вийняток з правил. Тенденції правління Зеленського загрозливі: це продовження профанації судової реформи, відхід від Прозорро, контрреформи у медреформі, боротьба з людьми Супрун і повернення до закупки ліків через фірми прокладки, тиск на НБУ та Нафтогаз з метою збільшення ручного управління ОП, відповідно компрометація фінансової та корпоративної реформ, здійснених ненависними "попєрєднікамі". Це я ще не згадав провали у зовнішній політиці та військовій сфері. Висновок для мене очевидний: це радше Разумков стримує депутатів від необдуманих популістичних і наскрізь шкідливих ініціатив президента, ніж Зеленський є реформатором. Моя думка звичайно є моєю персональною

Віктор Пащенко 2021-05-09 / 11:51:36
Про Разумкова. "Ватно-совковий" варіант і є найбільш консервативна частина суспільства. Але Разумков не такий простий і уособлюватиме не так радянське покоління, як їх спадкоємців.
Про цифри. Якраз Ви шукаєте угодні Вам цифри, щоб перетворити все в примітивну агітку. "Заплутують простого читача". Тобто "ми вчені", "нас не проведеш", а от "простому" читачу треба вказати хто у всьому винен. Бо ж ми місіонери. Я ще раз підкреслюю, що мені це не цікаво. Тому ярлики клейте без мене.

про цифри 2021-05-08 / 23:49:16
Нащо шукати угодні автору цифри, які лишень заплутують простого читача. Є базові показники, які надає безсторонній Міжнародний Валютний Фонд. МВФ пропагандою, як відомо, не займається. Його цифри якраз найбільш показові, нікуди від них не дітись. Та й не сховатись за велеречивими та любомудрими многослів'ями теж.

Віктор Пащенко 2021-05-08 / 23:43:03
Наберіть в гугл ВВП України і ви там знайдете багато цифр, в тім числі й ті, які навів я. Але думка полягає в тому, що економіка це не лінійний показник, який прив'язаний до прізвища. Такі маніпуляції використовує агітація, але реальність значно складніша. Так от мені цікава реальність, а не гра в "хороших"- "поганих" чи "своїх"-чужих"

про Разумкова 2021-05-08 / 23:40:33
Сентенція про політика "Дмитра Разумкова, який все виразніше акумулює образ осучасненого бюрократа". Насправді Розумков, що вже зірвався у вільне від Зеленського плавання, акумулюватиме навколо себе не так середовище з консервативними настроями, як спробує взяти під своє крило ватно-совковий електорат. Черговим підтвердженням такого його вбиру, окрім інших його промовистих заяв і ухилень, є нинішнє його звернення з приводу дня 8 травня (дня примирення і пам'яті), в якому начисто відсутня Україна і українці як такі. Жодної згадки. Якийсь він україноненависний, цей вітчизняний консерватизм. Радше малоросійський, якщо не проросійський.

щось не сходиться 2021-05-08 / 22:11:13
Відкриті дані від МВФ. У 2016р. в доларовому відношенні ВВП України виріс на +2,441 %; у 2017р. ВВП України виріс на +2,525 %; у 2018р. ВВП України виріс на + 3,30 %; у 2019р. +3,2 % (позитивну цифру зростання задали перші три квартали року). Натомість у 2020р. ВВП України (так само в доларах) вже неперервно падав: I кв. - зменшення на -3.8%; II кв. - зменшення на -3,7%; III кв. - зменшення на 5,8%; IV кв. - провальне падіння на -18,7%.

Віктор Пащенко 2021-05-08 / 20:11:26
До 305.
Ваші коментарі чітко відповідають жанру політичної агітації з його обов’язковими атрибутами: освятити своїх та знецінити суперника. До нього Ви намагаєтесь втулити і мене тому дискусія є безпредметна. Оскільки факт в такому жанрі є елементом віри, а не чіткого визначення понять.
«Автор колись ратував за прихід до влади особи, яка цілком тоді влаштовувала українських олігархів»… «Насправді минула влада не влаштовувала найбільше все тих же так званих олігархів», - пише автор коментарю. Найбільш виразно під поняття «олігарх» вписується якраз П.Порошенко, який володіє крупним бізнесом, мережею ТБ, радіо, друкованих та інтернет ресурсів, політичною партією, фракцією та ще й президентською посадою. Але він, слід розуміти, виноситься за дужки. Де тут логіка, крім почуття віри? І кого Ви маєте на увазі під олігархами?
«Кілька років перед виборами 2019 року економіка країни пішла на оздоровлення і зростала. Її суттєве падіння почалось через пів року після приходу до влади зелених. Це факт»,- констатує далі коментатор. Ні. Це Ваша інтерпретація. А факт такий: номінальний ВВП України з розрахунку на душу населення: 2015 - +29,0%; 2016 - +20,9%; 2017 - +25,7%; 2018-+19,9%; 2019 -+12,4%; 2020 - +6,2%. І для розуміння цих цифр необхідний багатофакторний аналіз, де одна посада відіграє мізерну роль. Але не для сакральної свідомості, яка обожнює посаду.
Третє: такої масованої пропаганди, яка була запущена П.Порошенко не спостерігалось з часів Л.Кучми. Однак вона має й зворотній ефект, що не дано зрозуміти «професіоналам» від агітації. Тому зараховувати мене до своїх лав не потрібно. Я собі ставлю завдання аналізувати процеси. А як до них ставитись - це справа особиста. В тім числі й моя.

Віктор Пащенко 2021-05-08 / 20:09:43

305 2021-05-08 / 09:04:56
Трохи про професіоналізм, а заодно і про роблений патріотизм. Автор колись ратував за прихід до влади особи, яка цілком тоді влаштовувала українських олігархів: не надто розумну, лякливу і некомпетентну істоту, що не стане на заваді їх подальшому збагаченню. Це результат вибору не тільки нашого благословенного народу, але й самого автора. З усією його професійністю як політолога. Але менше з тим. Як я розумію, йдеться більше про тенденції. Ті попередники-непрофесіонали, які прийняли до рук нещасну країну навесні 2014 року, звісно, не ангели. Але це вони, такі неприємні автору, врятували країну від повної руйнації і небуття. І нехай ніхто не обманюється, що Україну тоді врятовано було зусиллями одних тільки добровольців та волонтерів. Їм наша велика пошана та вдячність. Проте, головне було зрушити з місця пошкоджену та зруйновану внутрішніми диверсантами та дурнями державну машину. Без цього нічого б не вийшло, і це вам скаже будь-який притомний політолог. І про показники діяльності. Кілька років перед виборами 2019 року економіка країни пішла на оздоровлення і зростала. Її суттєве падіння почалось через пів року після приходу до влади зелених. Це факт. І цей провал ніяк не прив'язати до світової пандемії з ковідом. Бо падіння випередило на рік саму епідемію. Ще одне. Атака на післямайданну владу велась під благородним лозунгом недопущення узурпації влади в країні. Насправді минула влада не влаштовувала найбільше все тих же так званих олігархів, як і місцевих баронів на місцях. Звідси й масована тодішня пропаганда на знищення опонентів, вкидання фейкових і псевдоінтелектуальних "размишлізмів" до чутливих вух охлосу від ідеологічної обслуги. І це теж факт.

Віктор Пащенко 2021-05-06 / 22:33:32
Я ще раз питаю: який професіоналізм ми втратили і з якого моменту почалась деградація? Бо без конкретики і фактів подібна риторика є сакральним заклинанням. А з вірою дискувати марно та й не потрібно.

305 2021-05-06 / 21:37:11
Автор не бачить деградації в стилі роботи та в діях нинішнього керівництва країною? Його воля, втім, час все покаже. Цікаво те, що за приклад позитивного в закарпатській політиці автор взяв опозиційних політиків, що представляють "Батьківщину" та "ЄС". Саме так, представника "Європейської Солідарності, яка йому так мерзилась на двох минулих виборах. Зсісно, "Слуги народу" закономірно здулись - завдяки їх добре передбачуваному непрофесіоналізму та внутрішній порожнечі. Ця уподабана іграшка зламалась, подавай народу іншу.

Віктор Пащенко 2021-05-06 / 21:06:29
Я вже питав колись в коментарях, відповіді не отримав, але все-таки цікаво. Який такий професіоналізм втрачений в Україні. В політиці, економіці, держуправлінні, бізнесі, освіті, медицині чи будь-де? І відповідно: коли був той момент розквіту з якого почалась деградація?

305 2021-05-06 / 17:16:15
Здається, що автор втратив для себе момент, щоб помітити різницю між поняттями десакралізації, депрофесіоналізації і деградації. Коли вони хлинули єдиним потоком. На нашу з вами голову.


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 6Вибори в Словаччині: Притча про вовків
/ 4Символіка Незалежності
/ 14Перемога розуму над інстинктом
/ 36Мукачево. "Падіння" Турула
/ 4Коса на камінь. Рух підтримки закарпатських військових проти правоохоронців
/ 5Орбан як Путін
/ 7До тричі, або Чому Україна вже виграла цю війну
/ 5Закарпатський переворот №3
/ 9Про Балогу, Москаля, Медведчука та політичну історію Закарпаття
/ 7"Переворот" в Закарпатській облраді: перерозподіл старого і опіка Києва
/ 11Андріїв – Щадей: крок вперед, чи два назад?
/ 5Ужгород політичний (післямова виборів 2020)
/ 1Ужгород політичний. Ч. 5
Ужгород політичний. Ч.4
/ 2Ужгород політичний. Ч.3
Ужгород політичний. Ч. 2
/ 1Ужгород політичний. Ч.1
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 5Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
/ 3Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8
» Всі записи