"Переворот" в Закарпатській облраді: перерозподіл старого і опіка Києва

Тому запропоную своє бачення ситуації, спираючись на більш глибинні підвалини регіональної політики, ніж сьогоденні амбіції та інтриги.

Абсолютна більшість емоційно-агітаційних заяв з цього приводу базуються на «столичному» розумінні процесів і, в значній мірі, їй (столиці) адресовані. Хоча місцева реальність має суттєво відмінну шкалу координат і тому не дуже розуміє,  про що йдеться. В результаті, все списується на особисті амбіції. Скажімо, закарпатські прихильники ОПЗЖ практично не відрізняються в питаннях європейської інтеграції від своїх опонентів з БПП  чи «Батьківщини». Водночас, всі троє мають значно більше розбіжностей в цьому питанні із однопартійцями з Харкова чи Одеси. Тому проблема пріоритетності, що має домінувати у сфері державного будівництва – загальна ідеологема чи місцеве самоврядування, залишається вічною у світоглядних дискусіях. Східна політична культура акцентує на першому, Західна – на другому. Ми, закономірно, на болісному роздоріжжі.  

Звідси розмови про природність чи логічність тих чи інших союзів мають, насамперед, визначити, від якої системи координат відштовхуються. Бо якщо ми поглянемо на практику регіональних політичних об’єднань на Закарпатті, то вона ніколи не співпадала з київською і навіть, в значній мірі, їй суперечила. Після перших пропорційних виборів до обласної ради у 2006 р. там була створена «широка» коаліція у складі «Нашої України», Партії регіонів, частини «Батьківщини», яка розкололась майже навпіл, та КМКС. До речі, розкол Блоку Ю.Тимошенко пройшов саме по цьому принципу, коли одна частина депутатів орієнтувалась на Київ, а друга – на місцеві політичні розклади. У 2010 р. ця традиція була продовжена, тільки тепер замість «Нашої України» коаліцію очолив «Єдиний Центр», який за персональним складом та організаційною структурою став її спадкоємцем. Разом з Партією регіонів вони набрали абсолютну більшість мандатів 82 (46 і 36 відповідно) і фактично поділили владу на двох. Хоча люб’язно віддали посаду заступника голови обласної ради опозиції (А.Сербайло, «Батьківщина»), а також керівника бюджетної комісії – В. Брензовичу з КМКС. Розпалася ця коаліція лише під час «Революції гідності», коли світоглядні питання постали в повний зріст і необхідно було робити вибір. Хоча переважна частина депутатів з Партії регіонів робили це дуже неохоче і лише страх та відсутність тієї ж гідності змушували їх підкорятися Києву. Знайшлися свої ренегати також в «Єдиному Центрі».

Згодом, в 2015 р., така ж політично «неприродна» коаліція в складі БПП, Відродження, КМКС та «Опозиційного блоку» сформувалася в наступній обласній раді. Хоча її логіка дуже чітко відслідковувалася – потіснити з політичного поля краю «Єдиний Центр» та «Батьківщину» заради укріплення президентської вертикалі. Тому, коли сьогодні політики намагаються якось ідеологічно обґрунтувати склад коаліцій обласної ради 2020 року – що попередньої, що теперішньої, то у них це виходить настільки кострубато, що жодної купи не тримається. Бо політична риторика чомусь сором’язливо уникає ключових речей – проти кого і за рахунок чого створена коаліція, а натомість переходить у пустопорожню еквілібристику, «за все хороше, проти всього поганого».  

Щоб зрозуміти, що відбулося на політичних теренах області за останні два роки, треба їх пригадати. Група депутатів-мажоритарників від Закарпаття, яка успішно конвертувала свою підтримку попередньої влади у солідний економічний та політичний капітал, доволі легко виграла й наступні вибори вже при новому президентові, зрікшись П.Порошенка. І активно почала шукати шляхи зближення із партією В.Зеленського для збереження статус-кво в області. Йдеться про В.Петьовку, В.Лунченка, Р.Горвата та «примкнувшего» до них В.Поляка. Натомість В.Балога, який знаходився в опозиції, критикуючи монархічні замашки «сивочолого», зазнав болісної невдачі. Він з великими труднощами виграв у своєму рідному Мукачеві, втративши всі інші округи. Це, мабуть, був і значний психологічний удар, коли послідовність у політиці не оцінюється виборцями. Тому вже у новій реальності перейшов до звичного йому прагматизму.

Користуючись чисельною перевагою та неоднозначною і загрозливою репутацією В.Балоги в київських колах, «група мажоритарників» здобула тактичну перемогу на місцевих виборах. Створивши об’єднання «Рідне Закарпаття», яке за кількістю округів контролювало 2/3 території області, та уклавши негласний союз з провладною партією «Слуга народу», вони зуміли ці вибори виграти, а згодом створити й вигідну собі коаліцію. Причому, в цих змаганнях переграли й київських кураторів провладної партії, які слабо розуміються на закарпатських реаліях, тому легко піддаються маніпуляціям. Так був організований доволі брутальний і абсолютно дурнуватий наїзд на лідера місцевих угорців В.Брензовича з метою ніби примусити його до коаліції. Хоча, як показали наступні події за цим приховувалося подвійне дно. Бо треба зовсім не знати В.Брензовича та настрої місцевих угорців, щоб сподіватися, що вони піддадуться на такий грубий шантаж, а не продемонструють прямо протилежну реакцію відторгнення, як і сталося насправді. Але акціонерам «Рідного Закарпаття» це було потрібно. Бо по-перше, за рахунок послаблення В.Брензовича, вони сподівалися посилити свій вплив в українсько-угорській комісії з відповідним розрахунком на прикордонний бізнес. По-друге, ще більше зв’язували руки О.Петрову, який тепер ставав залежним від БПП та «Батьківщини».

Однак, інтрига тому й примітивний інструмент у політиці, бо дія її недовговічна. Дуже скоро в Києві стало помітно, що місцева політика на Закарпатті не йде у фарватері президентської. Імітація реформ та контроль за перерозподілом фінансових потоків залишаються головним пріоритетом. На підсилення президентських структур та для з’ясовування ситуації в область направляється М.Тищенко з незрозумілими повноваженнями керівника президентської партії. І він в прямому герці стикається зі структурами «Рідного Закарпаття». А опертися, крім ображених попереднім розподілом влади, немає на кого. Тому Балоги отримують підтримку президентської партії в районі і розширюють свій вплив поза межами Мукачева. А також надію на будівництво аеропорту в місті. Угорці повертають важливий вплив на освітню і культурну діяльність, а також припинення безглуздого тиску. ОПЗЖ знаходить свій інтерес в будівництві туристичного кластеру на Боржаві, а «За майбутнє» – своїх інфраструктурних об’єктів. Так складається нова більшість в Закарпатській обласній раді.

Чи є ця коаліція краща за попередню? Так, оскільки реагує на нову політичну реальність і дає поштовх змінам. Чи є вона стратегічною? Ні. Оскільки тримається на перерозподілі старого і опікою Києва.

А тактика і спосіб поведінки її головного мотора М.Тищенко викликають великі сумніви в довговічності та дієвості тому, що він виглядає дуже зручним об’єктом для маніпуляцій через свої нарцисизм та самовпевненість. Його популістичні заяви – «прийшов, розібрався, вирішив» нічого крім іронії у розумних не викликають, а дурні так само завтра слухатимуть іншого. Відтак галасливо підписані фото на тлі ромських баронів в Королеві, гімназійного басейну в Ужгороді чи серед «видатних» адвокатів в Мукачеві переконливо демонструють: перше – цілковите нерозуміння закарпатських реалій, друге – повну відсутність критичності. «На хвастуна не нужен нож, ему немного подпоешь, и делай с ним, что хошь». Власне, це підтверджують і київські фото знаного ресторатора. Наскільки це розуміє В.Зеленський, поки невідомо, але що це його повна відповідальність – однозначно.

Принагідно хочеться нагадати, що й таке явище, як департизація, Закарпаття проходило. Тому роль партійного наглядача замість конкретних повноважень та відповідальності у місцевого політикуму викликає величезне роздратування. А про те, що коаліції можуть набирати будь-яких конфігурацій і вчорашні вороги – перетворюватися на союзників, і навпаки, я вже казав. Особливо ефективно згуртовують проти себе ті, які зариваються.    

Звичайно, хочеться більше конструктивну, в тім числі і в цій статті. Але повчати політиків вважаю марною справою тому, що вони й так діятимуть у своїх інтересах, як їх розуміють. Чи співпадають вони з інтересами виборців – судити їм. Однак не ідеалізую виборців так само, як і політиків. Поки й одні й інші думають лише про те, як ділити гроші, а не заробляти, місцеве самоврядування неможливе. В зв’язку з цим одне спостереження. Вже роками йдуть розмови про будівництво сміттєпереробного виробництва в області. Але всі громади проти, коли мова йде конкретно про них. Бо хай заробляють деінде, а нас утримує держава. Це складна генетика, яка тиражує популізм до безкінечності, а лікується лише практикою, на яку потрібен час.

Теги: коаліція

7 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати