В Ужгороді представники ПЦУ відмовилися від участі в молитовному сніданку, на...
У Костилівці на Рахівщині троє грабіжників у масках і зі зброєю погрозами вбивств...
Підтверджено загибель Юрія Карпинця з Пастілок Дубриницько-Малоберезнянсько...
Громада ПЦУ у селі Присліп на Міжгірщині після 5 років протидії МП увійшла до с...
Мукачево виділило 12,4 млн на безпілотники для двох бригад ЗСУ...
Уряд погодив звільнення голови Ужгородської РДА Гузинця і призначення його н...
В Ужгороді представники ПЦУ відмовилися від участі в молитовному с...
Перемога розуму над інстинктом
Початок повномасштабної україно-російської війни значною частиною громадян сприймається як спрощення суспільно-політичних проблем, які тепер буде легше вирішити через їх кристалізацію. Мовляв, нині стало зрозуміло, де вороги, а де друзі, кого треба знищити, і далі буде «лад і спокій». Достатньо вигнати чужі війська, заборонити ОПЗЖ, витіснити з держави московський патріархат, забезпечити панування української мови і, як «вишенька на торті», вступити в НАТО і ЄС.
Але насправді війна не вирішує жодних проблем, а лише загострює їх через примітивізацію. Розв’язавши бійню, В.Путін мріяв закріпитися у владі довічно, а, по суті, здійснив акт політичного самогубства, яке впритул межує з фізичним. Однак для України військова перемога буде лише початком масштабних цивілізаційних перетворень і скотися в прірву спрощення є не меншою внутрішньою загрозою, ніж фізичне руйнування міст і сіл. Бо спокуса простих рішень, як бачимо на прикладі Росії, неодмінно втягує в пута безумства, коли реальність підмінюється цілком спотвореною картиною, де концентрація на власному «я» плавно і непомітно переростає в манію божевілля.
У середовищі патріотично налаштованих українців є дуже популярною думка, що якби нам у 2008-му році відкрили шлях до НАТО, то нинішньої війни можна було уникнути. Тому Захід, і насамперед Франція та Німеччина, і особисто Ангела Меркель, також винуваті в путінській агресії. Що є яскравим прикладом примітивізації проблеми і розповсюдженого прийому перекладання її з хворої голови на здорову.
У 2007 році я проводив в області соціологічне дослідження, в якому вивчалося питання вступу до НАТО. Лише 18% наших краян підтримували цю ідею. 16% були категорично проти. А переважна більшість виступала за нейтральний статус України або вагалися з відповіддю. Тобто, фактично теж її не підтримували. То до чого тут Ангела Меркель?
Уряд Німеччини ретельно вивчав це питання. Представники посольства відвідали всі регіони, де мали зустрічі з місцевими політиками, експертами, досліджуючи настрої українців. Був на такій зустрічі і я в ужгородському «Олд Континенті». І хоча практично всі закарпатські експерти висловилися за вступ України до НАТО, в заключній промові посол зазначила, що такі настрої далеко не всюди. В Харкові, Херсоні, Луганську, Донецьку думки прямо протилежні, тому вона не рекомендуватиме своєму уряду надати ПДЧ для України, оскільки це питання розколює державу. А вважає більш доцільним і дієвим надання безвізового режиму, щоб українці ближче познайомилися з європейським життям і вже тоді приймали рішення.
З такими настроями безпосередньо зустрічався і я, оскільки в ті роки очолював центр підвищення кваліфікації держслужбовців і викладав в університетах. Тому брав участь в десятках дискусій, де навіть молоді люди активно заперечували необхідність вступу до НАТО, позаяк це посилить небезпеку. І справа не в тому, хто виявився правий, бо «заднім розумом» усі пророки, а в тому, що таку реальність необхідно розуміти, а не занурюватися у бульбашку власних бажань.
Зрештою, через короткий час і в Україні, і в Грузії, про які тоді йшлося, після цілком демократичних виборів нова влада різко змінила свої зовнішньополітичні пріоритети. І причому тут Захід? І де б він був, якби так само борсався в емоційно-політичній кон’юнктурі, а не спирався на міцні (тому часто інертні) фундаментальні інституції.
Власне, критерії, по яких визначається сьогоднішнє глобальне протистояння, і лежать в площині наявності цих інституцій, що базуються на правовій свідомості, або їх відсутності, що заміщується авторитаризмом з його невід’ємною складовою – корупцією (зловживання владою). І визначаються вони не українсько-російським кордоном, національною, релігійною чи ще якоюсь іншою приналежністю, а складною системою суспільно-правової свідомості, яка формується в мізках (розруха не в клозетах, а в головах).
Сучасна ситуація в Україні ніби підштовхує до простих рішень. Звідси політичний феномен В.Залужного, коли багатьом здається, що перетворення країни у військовий табір, при наявності такого агресивного сусіда, найкраща запорука безпеки. Однак це величезна ілюзія, яка розсіюється елементарними знаннями. Приклад Ізраїлю, на який часто посилаються в подібних дискусіях, один із них. Протидія зовнішній загрозі зовсім не виключає внутрішньополітичної боротьби. В Ізраїлі зміна урядів, коаліцій, антикорупційні розслідування, перманентні строкові та дострокові вибори є такою ж буденністю, як і військові загрози. Найбільш надійний союзник України на європейському континенті Великобританія може тричі на рік змінювати прем’єрів, але від цього не стає менш міцною і прогнозованою. Навпаки, постійний пошук оптимальних рішень дозволяє підтримувати якість роллс-ройса, а не задовольнятися скопійованим «москвичем» чи «китайцем». Саме в цьому зміст суспільного і політичного консенсусу, на якому тримається західна демократія, а не в тому, щоб відтягувати такі очевидні, з чиєїсь точки зору, рішення. Приклади Росії, Білорусі чи КНДР, де незмінність влади прямо протилежна її якості, доповнюють картину з іншого боку.
Пастка простих рішень замаскована під переконання в можливості раз і назавжди з’ясувати національні, релігійні, мовні та інші питання, які належать до сфери емоцій. Такий підхід «остаточного вирішення» відображає надзвичайно зловісні часи, але потребує постійного нагадування. Бо в одній, часто навіть дуже освіченій голові, ми знайдемо кричущі протиріччя. Будь-який українець з обуренням, сміхом, презирством і т.п. ставиться до просторікувань В.Путіна та ідеологів «русского мира» про «один народ», штучність проектів Леніна або австро-угорського штабу, південноросійський діалект «могучего языка» та іншу нісенітницю.
Але дехто з них в патріотичному угарі, без крихти сумнівів буде вживати ті самі терміни стосовно русинської самоідентичності. Різні назви одного народу, проект іноземних спецслужб, немає мови, а є діалекти і т.п. Я жодним чином не зазіхаю на «правильні» відповіді, бо тут є невичерпне джерело для спекуляцій. А лише хочу підкреслити, що в сучасному цивілізованому світі питання національності, мови, релігії відносяться виключно до інтимної сфери особистісного самоусвідомлення і мають мінімально регулюватись державою. Але незнання їх чи ігнорування з боку політиків також нагадуватиме просторікування дальтоніка про безкінечне різнобарв’я світу. І бути адекватним в європейській спільності з таким підходом надзвичайно важко. Звичайно, можна звинуватити їх, що вони з недостатнім розумінням ставляться до нашої хвороби і навіть отримати допомогу. Однак тоді це буде ставлення лікаря до пацієнта і аж ніяк не рівноправне співробітництво.
Наразі сьогодні Україна заслуговує набагато більше. І саме тому викликає захоплення світу. Але заслужити любов навічно неможливо. Якщо для її зародження достатньо й куреню, то згодом потрібен будинок, який тільки закінчується дахом, а починається з фундаменту. Ним в європейській архітектурі служить місцеве самоврядування. Тому Україна, яка претендує на повноцінну кімнату в цьому будинку, повинна дотримуватись відповідних правил. Через місцеве самоврядування утримується те строкате різноманіття, яким наповнена сучасна Європа, що пройшла через сотні династичних, національних, релігійних війн. І вистраждала суто людську цінність індивідуальної свободи, яка без терпимості неможлива. Інстинкти плекають безпеку, але не випускають з полону страху (фобій) перед чужаком, невідомим, новим. Розум відкриває можливості вибору, тобто свободи. Втім, «якщо народ між безпекою і свободою обирає безпеку, то в кінцевому підсумку він втрачає і те і інше». Бенджамін Франклін.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
Віктор Пащенко 2023-02-21 / 11:19:18
Я зазвичай не відповідаю на анонімні питання, але тут зроблю виключення, бо воно дуже типове для «простого мислення». Так от «простими рішеннями» були якраз голосування за П.Порошенка, Ю.Тимошенко, Ю.Бойка, бо вони виходили із усталених стереотипів в рамках вже сформованих фан-клубів. Звичайно, що прихильники такого мислення вважають все відмінне від нього не розумним. Але в цих рамках інакше й не може бути. Поява політичної фігури В.Зеленського виявилася якраз вдалою спробою подолання стереотипів, прориву нового політичного покоління. І разом з попередніми революціями такий народний порив заслуговує величезної поваги, бо саме він лежить в основі сьогоднішніх перемог через те, що люди взяли відповідальність на себе, а не переклали її на «досвідчених» політиків. Пошуки миру Зеленським і «заглядання в очі», над чим люблять хіхікати різного роду «фани», також були необхідними кроками сьогоднішніх перемог тому, що такої великої, рішучої і дружної антипутінської коаліції без цих кроків нині б не було. А розмови про мир мали б набагато більше підстав, оскільки не були випробувані практикою. Жорсткі рішення часто є єдино правильними і в житті, і в політиці, але необхідно розуміти всі можливі альтернативи. З цього приводу є дуже популярний вираз Черчилля: «Американці завжди приймають правильні рішення, але після того, як спробують усі неправильні». Це класна літературна метафора. Але треба мати дуже «просте» мислення, щоб думати, що істина є завжди очевидною і дається без важкої праці, пошуків і помилок.
про прості рішення 2023-02-20 / 20:00:42
А хіба не надто вмотивоване розумом голосування в 2019 році за актора Зеленського не було колективним бажанням простих рішень? Чи "Это другое". Тоді пан Пащенко так не вважав?
Губаль 2023-02-19 / 21:02:48
Піпаше, нам би з тобов помовчати. Заспокойся!
В. Піпаш 2023-02-19 / 16:52:16
п. Вікторе. Щодо вашого".. в сучасному світі привабливість інформаційного сектантства не витримає конкуренції з відкритістю" Тож, про вашу інформаційну бульбашку. Нею ви захистилися від інформацій про Бучу, Ірпінь, Маріуполь, бо,мабуть, це "інформаційне сектанство". Або не захотіли. Для вашого розвитку подаю, хоча б "свіже", зафіксоване не "бендєровськими" журналістами (сектантськими "журналюгами"), а закордонними: https://www.pravda.com.ua/articles/2023/02/19/7389964/
Віктор Пащенко 2023-02-18 / 11:27:31
Я знаю, що сперечатися з емоціями, вірою марно. Саме тому наголошую про небезпеку занурювання у власну інформаційну бульбашку. Будь що, чи то хімічна сполука, чи соціальне явище в певних дозах і обставинах можуть бути ліками, а можуть – отрутою. Дана дискусія наочно ілюструє, що піднята проблема в суспільстві існує. Хоча сперечатися про почуття безглуздо. Але сподіваюсь, що в сучасному світі привабливість інформаційного сектантства не витримає конкуренції з відкритістю.
В. Піпаш 2023-02-17 / 20:02:14
Ця фраза, п. Вікторе мене "шокувала" ;" Муссоліні, Гітлер, Сталін, Мілошевич, Путін чи Фердінанд Нахімана, натхненник геноциду в Руанді, не безпідставно називали себе патріотами" Перепрошую, це повний "піз@дец!. Це є наругою над українським значенням патріотизму. Прирівняти Т Шевченка, С. Бандеру, В. Чорновола, нинішніх захисників України до Трампа, чи вище названих осіб - це є повний шок! Більше ніколи, вам, п. Віуторе, руку не потисну.
Віктор Пащенко 2023-02-15 / 12:33:24
В.Піпашу. Власне вся моя стаття присвячена одній темі: дуже просто бути за «наших». Тоді не треба думати: бий чужих, щоб свої боялись.. По суті вся історія розвивалася на цьому принципі. Пан, феодал, цар, вожак краще знає що робити. Але такий інстинкт притаманний всім колективним тваринам і називається – стадним. Його неодмінним супутником завжди є війна. Найбільші світові злочинці Муссоліні, Гітлер, Сталін, Мілошевич, Путін чи Фердінанд Нахімана, натхненник геноциду в Руанді, не безпідставно називали себе патріотами, але від цього не переставали бути злочинцями. Тому я наголошую на більш складних принципах сучасної цивілізації. Наші «патріоти» головним козирем у політичній боротьбі проти В.Зеленського обрали звинувачення його в не патріотизмі. І були осоромлені самим ходом історії. Бо він виявився здатним не лише захищати свою країну, а й об’єднати навколо цієї мети увесь думаючий світ. До речі, найбільшими противниками В.Зеленського в усіх куточках світу є якраз доморощені «патріоти». В.Орбан в Угорщині, трампісти в США, «Альтернатива для Німеччини», «Національний фронт» у Франції, іранські ісламісти і навіть ізраїльські традиціоналісти. Тому моя мета, шановний пане Володимире, не ганьбити український патріотизм, бо він є необхідною складовою свободи. І я себе вважаю не меншим українським патріотом ніж Ви. А поважати почуття інших. Бо дуже просто знати одну точку зору. А зрозуміти інших є суто людською властивістю інтелекту.
В. Піпаш 2023-02-14 / 22:19:31
В. ПаЩнкові: Вікторе.Абсолютно не зрозумів твого "протесту":А зазначена фраза-звинуваченням є цілковитим "ватною",якщо не "більше". Навіть, я її процитую:
"Ви підтримуєте право патріотів-росіян принижувати українців, коли вони заперечують існування української нації, мови? Чи виправдовуєте право патріотів-українців принижувати національні почуття інших? Чи перше й друге разом?" Коментарі - зайві. "Слава Раша-тудей", САимон"ян та Солов"йову!
Віктор Пащенко 2023-02-14 / 21:04:46
В.Піпаш. Я не дуже зрозумів пафос Вашого коментарю. Ви підтримуєте право патріотів-росіян принижувати українців, коли вони заперечують існування української нації, мови? Чи виправдовуєте право патріотів-українців принижувати національні почуття інших? Чи перше й друге разом?
В. Піпаш 2023-02-14 / 20:23:58
У "патріотичному угарі" я колись вступив до Народного Руху України, тяжко боровся за її незалежність, соборність (проти сепаратизму), демократичність, "Свободу (у т. ч. - за "!Свободу слова"). Чесно кажучи - доволі ризикував у тій боротьбі. І таких людей, котрі були у "патріотичному угарі" було достатньо багато, завдяки цим "угарним", у т. ч. - через "майдани". починаючи із "Революцією на граніті" і вдалося врятувати Україну від "беларуського" сценарію, де нема "угарних" - а ворогам дарують квіти, як це було у 2020 р.). "Угарним" був Олег Куцин, котрий "підпалював" мадярське каміння на Верецькому, потім "насмілився" відновити Карпатську Січ. "Угарні патріоти" добровільно вступають у добровольчі батальйони, включно із сучасним проектом "Гвардії наступу". В "патріотичному "угарі" всі ті, хто впродовж багатьох років вели і зараз ведуть боротьбу проти сепаратизму, всіляких зрад, за свою мову, за свою церкву, за Демократію та Свободу. Автор статті характеризує, повторюю, таких "патріотично угорілими". Ну ж що ж, я є теж такий. І нас є багато. І без нас не Буде України.
Патріотично очаділий 2023-02-12 / 22:05:05
А ще пропустив. На погляд Пащенка необхідно залишити у спокої московське псевдоправославіє бо релігія це є внутрішнє "інтимне" почуття людини. Тоді і компартію варто відновити, і взагалі : назад пам"ятники пушкіну, а заодно і леніну. Згадаємо: "слава кпсс та хай буде ссср", бо тоді ковбаса була за "2.20", а хліб - 16 копійок.
Патріотично очаділий 2023-02-12 / 21:50:24
Коли вже навіть Зеленський зрозумів, що нема "какая разніца", яку назву має вулиця, лиш аби на ній асвальт був добрий та вже не прагне зазирнути в очі путіну бо вважав, що "побачить там мир", а Пащенко не зрозумів, що жахлива війна радикалізувала всі ті процеси, які не було зроблено давно: перейменування вулиць, добровільний перехід з російської мови(бо це мова агресора, котрий ще й прийшов "асвабаждать" "рускоязичних" "от бендеровцев і нациков" - (освождає бомбами). Пащенко - "Вата" - "ватою". Однак, пропагування цієї "вати" є навіть жахливим. Стільки ж людей загинуло! Невже даремно? Все вернеться на "круги своя"?
ІВАН 2023-02-12 / 18:40:22
Пащенко вважає, що "патріоти нанюхалися "угарним газом". Себто: "чадним газом"?
ІВАН 2023-02-12 / 18:32:25
А шо се таке за "чудо": "Але дехто з них в патріотичному угарі, без крихти сумнівів буде вживати ті самі терміни стосовно русинської самоідентичності."?
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta