Коса на камінь. Рух підтримки закарпатських військових проти правоохоронців

Війна нічого не вирішує. Вона лише загострює вже існуючі протиріччя, які існують в суспільстві. Події навколо руху підтримки закарпатських військових є яскравою ілюстрацією такого висновку. Бо це лише з першого погляду може здаватися конфліктом між волонтерами та правоохоронцями.

Коса на камінь. Рух підтримки закарпатських військових проти правоохоронців

Насправді він має всі складові сучасних протиріч українського суспільства – економічну, політичну, правову, ментальну, які густо замішані на військово-патріотичній риториці. І від якості їх вирішення й буде залежати поступ української держави – до європейської спільноти або консервації пострадянських кланово-тіньових порядків. 

Історія становлення головного натхненника руху Галини Ярцевої сягає ще початку нульових років, коли молода журналістка М-студіо пройшла перше бойове хрещення під час відомих мукачівських баталій 2002-2003 рр. Там були й розбиті телевізійні камери, й залякування з боку влади та фізичні зіткнення з «тітушками», де поруч з місцевим криміналом діяли «добровольці» з Придністров’я, Сербії, інших «гарячих точок», найняті структурами В.Медведчука. Згодом Помаранчева революція ніби зняла ці питання, але вона виявилася лише прологом. 

Реальне загартування «бойової» Галі вже пройшло на другому Майдані 2013-2014рр., коли вона з перших днів запалилася незатухаючим вогником польової кухні та набула навичок справжнього організатора тилового постачання. Тим паче, що вся її жіноча природа, яка з дитинства формувалася у військовому середовищі не лише не противилася цьому, а навпаки, штовхала до подібної діяльності. Тому після початку українсько-російської війни у Ярцевої практично не залишалося іншого вибору, крім волонтерства, яке згодом займало все більше часу та уваги і фактично перетворилося у другу професію. Тоді ж почали зароджуватися й певні протиріччя, коли ефективність благодійництва вимагала поєднання з комерційною діяльністю, подолання бюрократичних перепон та тіньових схем на митниці, у владних інституціях і т.д.  А помітна популярність у обласному центрі, хороші організаційні можливості та зв’язки, медійна благодатність теми спонукали політиків використовувати «рух» у своїх цілях. Чому його учасники й не дуже опиралися, оскільки бачили в такому поєднанні взаємну вигоду, яка не входила в суперечку з їх внутрішніми переконаннями. 

Однак, якщо благодійна, комерційна, політична діяльність в одному флаконі є цілком нормальним явищем для авторитарного суспільства, то демократична процедура надзвичайно ревниво ставиться до такого поєднання, оскільки в її основі лежить саме розподіл впливів та протидія монополізму на будь-якому рівні. Чи можна Г.Ярцеву та її волонтерів звинувачувати у відсутності цнотливості в такому делікатному для західного сприйняття питанні? З формального погляду цілком. Але з точки зору об’єктивної реальності це виглядає типовим ханжеством за принципом «друзям усе, ворогам – закон». І для цього треба зрозуміти, як виглядає друга сторона конфлікту в очах активної частини ужгородської громади.

Так сталося, що до президентської вертикалі в закарпатському середовищі ставляться вельми насторожено. Почалося це вже із згадуваних подій часів адміністрації Кучми-Медведчука і продовжується до наших днів. Невеличка відлига раннього Ющенка змінилася чехардою перших осіб в обласній адміністрації, коли за 12 років  змінилося 12 керівників, якщо рахувати трьох в.о. Підливало масло у вогонь і те, що часто це були вихідці із силових структур з поза меж області.  Закономірно такий підхід трактувався, як недовіра до місцевих мешканців, яких треба закликати до порядку. Тим більше, що на Печерських пагорбах систематично підживлюється міф про край контрабандистів та потенційних сепаратистів. Звичайно, що така недовіра посилюється дзеркальним відображенням і переходить в зачароване коло. Крім того, новопризначені керівники поверхово знайомі з реаліями Закарпаття легко стають об’єктами маніпуляцій, що лише посилює враження або про їх некомпетентність або про злий умисел, а найчастіше, і перше, і друге разом. До речі, події навколо руху допомоги військовим є яскравим прикладом саме таких маніпуляцій, бо якби ті, хто приймав рішення, краще вивчили джерела своєї інформації, то до її розголосу вони б підійшли значно делікатніше. А серед людей, які добре знають ці джерела і їх роль в житті краю, недовіра до дій правоохоронців лише посилилася.

Тому в будь-якому випадку, в очах ужгородців, відповідальність за дії силовиків в сучасних умовах покладається на голову ОВА, оскільки ключовим там стало слово «військова». Відтак Віктор Микита сьогодні має привілей не звітуватись перед громадськістю, але це не означає, що вона не оцінює його. Короткі відповіді на питання «Укрінформ» навіяли більше туману, ніж його розсіяли.

Із загального контексту складається враження про дуже прискіпливу індивідуальну роботу керівника краю. Він наголошує на персональному підході до працівників ІТ-сфери, бізнесу. «Приходять до мене фермери з тим, що от, мовляв, я засіяв, а мене забирають». Розповідає про бесіди із дружинами та батьками бійців ТрО: «Ще сидячи в кабінеті вони починають видаляти свої коменти у Фейсбуці, бо я пояснюю…». «Буквально йдучи до вас на інтерв'ю, мав розмову із батьками хлопців, які воюють у складі підрозділу ТрО». І далі підкреслює цілком правильні речі: «Тут треба тонко відчувати регіон, не порушуючи закон». «Тут дуже тонка межа між корупцією та діалогом, ми працюємо так, щоб усе було прозоро і відкрито. Немає воєнної шаблонності у роботі військкоматів на Закарпатті, вони в роботі також враховують користь людини для регіону та економіки». 

Однак на пряме питання журналістки: «Недавно пройшли обшуки в найбільшій волонтерській організації області. Ситуація збурила суспільство, її назвали прямою дискредитацією волонтерського руху та політичним замовленням. Але такі речі дискредитують також і владу в регіоні. Кому була потрібна ця “зрада”? Відповідь надзвичайно обтічна: «У цьому випадку я не є у процесі, до мене ніхто не звертався від волонтерів, але як голові ОВА мені доповідали щодо провадження правоохоронці. Я маю інформацію про те, що в цій організації зафіксовано факти торгівлі гуманітарними речами, докази цього незабаром будуть опубліковані для загалу. Щодо дискредитації — так, наразі це дискредитує усіх нас в очах міжнародних партнерів. Але якщо є такі факти, ніхто не віддасть правоохоронцям злочинний наказ не реагувати. Тому правоохоронці тут спрацювали правильно». А на наступне питання: « До слова, і вам особисто ще у березні закидали торгівлю гуманітаркою».  Легко віджартовується: «І так, визнаю, я з'їв два яблука з гуманітарки. Це сталося якось під час передачі одного з вантажів, був дуже голодний». Але чи було з цього приводу проведено слідство не повідомив.

Так от, якщо голова ОВА «не у процесі» діяльності найбільшої волонтерської організації, яка забезпечує армію і ТрО на мільйони гривень (за даними слідства) і з якою співпрацюють значна кількість народних та місцевих депутатів, Голова Рахункової палати, то «тонке відчуття регіону» явно не про нього. Бо при всій повазі, виховні бесіди з родичами призовників навряд чи є раціональнішим використанням часу голови ОВА, порівняно із знанням таких процесів. 

Однак та демонстративність з якою проводилася акція, нічне, безглузде перетягування коробок туди-сюди та пасьянс з купюрами, вуличні маски-шоу доводять, що хтось навіть дуже в процесі. Тому громадськість й сформувала три чіткі цілі цього дійства: 1) перерозподіл потоків гуманітарної та військової допомоги 2) дискредитація політичних сил пов’язаних з «рухом» 3) залякування активістів з чітким наголосом «хто в домі господар» і «так буде з кожним». Але постріл на сто відсотків виявився холостим. Бо 1) дискредитує більше владу, ніж волонтерів 2) активність в краї не є інспірованою та ручною, а цілком самодостатньою 3) та й потоки з однієї тіні в іншу перевести не вдасться.

Чи є проблеми з волонтерським рухом в країні, в тім числі Ужгороді? Безумовно, бо він плоть від плоті є породженням суспільства зі всіма його вадами та здобутками. І чіткою оперативною роботою без зайвого галасу там можна навести лад. Накласти штрафи за конкретні порушення, примусити легалізуватись, забезпечити охорону та юридичний супровід і т.д. І саме так би зробили справжні правоохоронці, якби вони не були породженням того ж суспільства з тими ж проблемами, коли відсутність доказів перекривається демонстрацією сили, обмеженість компенсується залякуванням, а корисливість – безмежною патетикою.

Проте в даному випадку коса найшла на камінь. Зустрічний позов Г.Ярцевої про захист честі і гідності змусить правоохоронців пояснювати, яка була оперативна необхідність в нічних обшуках, хто віддавав накази виконавцям, як взаємодіють між собою різні служби  та органи влади, чи є у них спадкоємність або лише політична доцільність. Хоча щось мені підказує, що сторони можуть зупинитись і піти на примирення, щоб зайвий раз не світити свої грішки. Але загальну суспільну тенденцію вже не спинити. Бо держава має нести таку саму відповідальність перед громадянином, як і він перед нею. І в цьому заслуга руху підтримки закарпатських військових може стати не меншою, ніж та, яка оцінюється виключно матеріально. 

13 червня 2022р.

Теги:

Коментарі

Віктор Пащенко 2022-06-14 / 18:31:09
Якщо автор коментарю дасть відповідь, собі перш за все, чому він перебуває в тіні анонімності, тоді він несподівано знайде і багато інших відкриттів.

вічні питання 2022-06-14 / 08:40:30
Чому б автору не сказати, які саме політичні сили є кісткою в горлі нинішній владі? І чому до "Руху підтримки закарпатських воїнів" автор тулить визначення "потоки в тіні"? Можливо тому, що раніш наш автор емоційно розписувався за нинішню владу як таку, що наділена "великим потенціалом реформаторів". А в теперішній час війни оголились некомпетентність і авторитарні наміри самої цієї влади. Знизу доверху.


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 5Орбан як Путін
/ 7До тричі, або Чому Україна вже виграла цю війну
/ 5Закарпатський переворот №3
/ 9Про Балогу, Москаля, Медведчука та політичну історію Закарпаття
/ 7"Переворот" в Закарпатській облраді: перерозподіл старого і опіка Києва
/ 14Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування
/ 11Андріїв – Щадей: крок вперед, чи два назад?
/ 5Ужгород політичний (післямова виборів 2020)
/ 1Ужгород політичний. Ч. 5
Ужгород політичний. Ч.4
/ 2Ужгород політичний. Ч.3
Ужгород політичний. Ч. 2
/ 1Ужгород політичний. Ч.1
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 5Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
/ 3Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4
» Всі записи