Політичні трансформації Закарпаття

Політичні трансформації Закарпаття

Минулого місяця у Закарпатті призначений новий голова ОДА. Через півроку країну та область очікують дуже важливі місцеві вибори. Зрозуміло, що в цей період значно посилюється інтерес до політики, особливо в місцевому її вимірі. Журналісти, сайти, блогери збирають численні коментарі, соціальні мережі наповнюються «диванними експертами». Але, як правило, це дуже емоційні, поверхневі, часто маніпулятивні судження. Тому у виборців складається враження, що політика – це набір випадкових обставин, а виборчі змагання – це конкурс брехунів. Хоча соціальні процеси мають дуже виразну логіку, правда, не зовсім очевидну. Так як і не очевидними є більшість процесів, які вивчає наука.

Тому Закарпатський інститут політичних досліджень вирішив зробити низку публікацій, присвячених трансформації влади в Закарпатській області. Щоб процеси стали більш зрозумілими тим, хто ними цікавиться не лише заради «потеревенити». Бо крізь призму часу ми краще побачимо, що є новим, а що не дуже, як недавні улюбленці стають вигнанцями і навпаки. Як по крихтах відвойовуються свобода і відповідальність і як часто їх бояться.

 

Політичні трансформації Закарпаття

Призначення нового голови ОДА в Закарпатській області особливого ажіотажу не викликало. Якщо відсутність публічних заходів по його представленню ще можна пояснити карантином, то таке мляве обговорення події в пресі та соціальних мережах свідчить, що роль цієї, колись ключової в області посади, значно трансформувалась. Ще донедавна з особою першого керівника пов’язували практично все соціально-економічне, політичне, медіа-культурне життя краю. А тепер, все частіше, його сприймають як «весільного генерала», який може або прикрасити, або зіпсувати захід. Тим паче, що для закарпатців вираз «генерал-губернатор» став якимось вироком.

Загалом в такому процесі більше плюсів, ніж мінусів, і він є свідченням перерозподілу влади на місця, де ключову роль відіграватимуть громади. Хоча історично область також представляє собою єдиний, унікальний суспільний організм і нехтувати цим було би дуже недалекоглядно.

Сучасна адміністративно-територільньна модель Закарпатської області склалася ще за Радянського Союзу. Відповідно й традиції господарювання беруть витоки звідти. Насамперед, це пов’язано з 18-річним керівництвом першого секретаря обкому КПУ Юрія Ільницького.  Типовий радянський керівник, який величезну увагу приділяв особистим зв’язкам і, завдяки хорошим стосункам з Л.Брежнєвим, зумів стати всесильним господарем області протягом практично всього правління. До сфери його уваги входило все від стратегічного будівництва до замітки в районній газеті. Із своїх заслуг він особливо пишався тим, що не допустив будівництво атомних електростанцій в краї і, водночас, міг зосередитися на догані редактору Рахівської районки за критику колгоспного безладу, бо, мовляв, це використають західні вороги в ідеологічній боротьбі. Завдяки прикордонному становищу області та історичній традиції Ю. Ільницький мав пріоритет навіть в деяких зовнішньополітичних питаннях. Зокрема, через ті ж особисті зв’язки з керівниками сусідніх держав його вплив на діяльність «соціалістичного табору» залишався суттєвим. Інша справа, як оцінювати, наприклад, його роль в чехословацьких подіях 1968 року, але мова наразі не про це, а про статус обласного лідера.

Радянська практика кадрових призначень передбачала, що при місцевому очільнику завжди перебував спостерігач з центру, який, як правило, займав посаду секретаря обкому з ідеології. Але й з цим Ю.Ільницький справлявся дуже хитро й вміло. Він надзвичайно щедро розхвалював свого заступника перед керівництвом і того дуже швидко забирали на підвищення. Так з колишніх других секретарів обкому Закарпаття І.Мозговий, І.Скиба, В. Дикусаров сформувалася ціла плеяда перших секретарів в інших областях та навіть секретар ЦК КПУ. Завдяки цьому, якщо порівнювяти з іншими областями України, тут надзвичайно сильні позиції мала місцева господарська й партійна еліта, що давало їй можливість займати трохи відокремлену позицію від ЦК Компартії України, спираючись на Москву.

Відтак, наприкінці 70-х позиції Ю.Ільницького значно ослабли. Офіційною причиною цього стало погіршення соціально-економічного стану. Хоча не малу роль тут зіграла і хвороба Л.Брежнєва. Хай там як, але Київ скористався ситуацією, щоб значно посилити свій вплив на область. Місцева еліта на зміну пропонувала М.Волощука, який уже 6 років очолював облвиконком, проте Києву потрібна була своя сильна рука. І вибір зупинився на Г.Бандровському, який до того 16 років очолював Львівський міськком КПУ. Виходець з Кіровоградщини, технар за фахом, Генріх Йосипович був добре обізнаний з карпатським регіоном, однак не був пов’язаний з місцевою закарпатською елітою, що на той час і потрібно було Києву. На посаду його призначили в грудні 1980 року. За всіма ознаками, він був ставлеником Володимира Щербицького.

Судячи з обставин, Київ тоді не мав достатнього впливу в області і навіть погано орієнтувався щодо настроїв. Свідченням цього є дивна, як на той час, вказівка другого секретаря ЦК КПУ Соколова всім промовцям розмовляти лише українською, «щоб не викликати якихось ускладнень». Тому перед Г.Бандровським стояло нелегке завдання не лише покращити соціально-економічне становище, а й приборкати місцевих партійців. Звідси цілком логічним виглядало його рішення позбутися головного конкурента в боротьбі за владу й лідера місцевої еліти М.Волощука, якого було витіснено з посади голови облвиконкому і він перейшов на роботу в УжДУ.

Так, крім звичайних апаратних інтриг і труднощів, напередодні доленосних подій, Г.Бандровський стикнувся з особливою ментальністю, яка вироблялася на Закарпатті століттями. Річ у тім, що в краї, де лише протягом ХХ століття 5 разів мінялася державна належність і котрий за складом населення є багатонаціональним, виробилася особлива психологія, яку, за визначенням дослідників, назвали «місницький інтернаціоналізм». Іншими словами, житель Закарпаття, хай до якої б національності належав і якою б мовою говорив, не підлягає дискримінації, а будь-хто нетутешній, незалежно від національності і мови, сприймається як чужак. До цієї категорії був зарахований і Г.Бандровський.

Тому, попри певні успіхи, які край здобув у соціально-економічній сфері, політична напруга в області в другій половині 80-х зростала. З приходом до влади М.Горбачова перший секретар Закарпатського обкому спробував узяти різкий розворот від авторитарних методів керівництва, якими вирізнявся, до економічних. До цього спонукала й критика на сторінках «Правди» головного друкованого органу ЦК КПРС.

Тепер він виступав за такі ринкові механізми як найшвидше введення госпрозрахунку, агропромислової кооперації, успішним досвідом якої особливо тішився. Величезні надії покладав на обласні програми – передусім продовольчу, житлову, екологічну. Перед першими альтернативними виборами 1989 року вдався навіть до популізму, виступаючи за перетворення Закарпаття на всесоюзну оздоровницю і, відповідно, проти будівництва екологічно шкідливих об’єктів важкої промисловості, хоча до цього схвалив будівництво Пістрялівської РЛС.

Багато в чому, завдяки тиску місцевої еліти та партійної преси Москви Г.Бандровський наважився піти на вибори в загальнообласному виборчому окрузі разом з альтернативним кандидатом, очевидно, сподіваючись таким чином довести своє право на керування областю. Але попри те, що виборча кампанія його суперником практично не велася, та й переважна частина виборців не знала прізвища Миколи Бігунця, головного лікаря Дубівської дільничої лікарні Тячівського району, перемога останнього виявилася більш ніж переконливою. Із 844286 виборців за Г.Бандровського проголосувало  185 751, а за М.Бігунця – 617 974. Це було перше класичне протестне голосування в краї, коли голоси віддавалися не так «за», як «проти». По-перше, проти вищого партійного керівника, з яким асоціювалася влада. По-друге, – «чужака», що так і не спромігся створити власної команди й знайти спільну мову з місцевою елітою. І вже 21 січня 1990 року Г.Бандровський написав заяву про відставку з посади першого секретаря Закарпатського обкому КПУ. А на його місце пленум обкому на альтернативній основі обрав М.Волощука.

Вже через два місяці відбулись нові вибори – тепер до Верховної Ради УРСР. Показово, що Г.Бандровський зняв свою кандидатуру висунуту в Рахівському виборчому окрузі, а М.Волощук тріумфально переміг у Свалявському окрузі, здобувши 73,7% голосів. Так вперше доля керівника краю визначилася виборами, хоча вони й не були прямими.

Ще через два місяці М.Волощук обирається головою обласної ради і стає, таким чином, повноцінним керівником Закарпатської області. Правда, тепер вже на безальтернативній основі, набираючи 107 голосів із 111.

Відразу після сходження на вершину Олімпу М.Волощук почав формувати свою команду. І це стосувалося не лише заступників, а й виборних посад. Так, на першій сесії обласної ради він домігся обрання на посаду голови облвиконкому М.Країла. Відбулись кадрові зміни також в обкомі Компартії. Так, другим секретарем став професор І.Мигович – закарпатець, який до того працював завідувачем сектору ідеологічного відділу ЦК КПРС; секретарем обкому також стає професор В.Химинець. Якщо додати до цього посилення впливу С.Устича, В.Приходька, то, напевно, можна відзначити, що вчений ступінь та університетський досвід таки далися взнаки у кадрових симпатіях нового крайового керманича.               

Далі буде

18 травня 2020р.

Теги: вибори, Ільницький, Бандровський, Волощук

Коментарі

Віктор Пащенко 2020-05-24 / 13:10:46
В.Ільницькому.
Дякую за доповнення.

В.Ільницький 2020-05-24 / 12:21:52
Коменти - не найкраще місце для серйозних дискусій. Тому лише одне суттєвн уточнення.Наприкінці 70-их посісти крісло першого секретаря намагалися два претенденти - голова овк М.Волощук і другий секретар В. Ярошовець. Вони і поборювали один одного. У Києві сильніші позиції мав екс-комсомолець Ярошовець. Він практично уже ьачив себе першим, а другим секретарем мав стати Чулей- секретар обкому, а до того - перший у Мукачівському міськкомі. Однак взаємне поборювання зіграло з претендентамии злий жарт. За такох сттуації Щербицький ухвалив рішення направити у Закарпаття людину "зі сторони" . Тпм паче, що Бандровський явно "перезрів" у Львові - 16 років був першим у місті.

Генек 2020-05-23 / 14:06:44
Красноголовець, ну то йди предяви мадярам, шо вони нашу землю окупували))) ви такі дивні, ви ще згадайте вигнання перших людей з Едемського сада і вимагайте в бога-окупанта повернення земель)))

Volodymyr Krasnoholovets 2020-05-23 / 13:53:21
1) Автор послуговується не українською мовою, а сталінкою (тою, яку тов. Сталін почав нав'язувати з 1933 р. після розстрілу всіх мовознавців - лише з десяток чи півтора пішли на заслання і більше до України не повернулися).
2) Закарпаття - це 100% українська земля і тут менший етнічних немає оскільки з жодною не підписаний правовий документ на право їх проживання в українській землі. Якщо хто вважає себе кимлось іншим - то має взяти в руки чемодан, піти до залізничного двірця та й виїхати на історіческую родіну. Більше того, українська земля має протяжність аж до Дунаю. Так, вона тимчасово окупована мадярами, але то земля нашого етносу. За Дунаєм - Балатон (велике болото) та навколо - то спільні землі слов'ян сербів, словаків, русів-українців.

Віктор Пащенко 2020-05-20 / 21:32:52
Автор зовсім не образився, але не має ні часу, ні бажання переливати з пустого в порожнє. Коли мені розказують, що «пересічні громадяни» й так знають, чим Закарпаття відрізняється від інших областей, але до них важливо донести якісь абсолютно штучні, нічого не значущі критерії, то тут для мене немає жодного предмету дискусії, крім псевдо академічного пустодзвонства. Тому ще раз підкреслюю, що своїм завданням бачу висвітлення подій у всій їх багатогранності, а не проведенні ідеологічних навіювань.

сурмін 2020-05-20 / 20:05:05
шкода що автор замість предметної дискусії образився бо не всі готові сприймати його твердження це підриває достовірність всього того що він пише

Міклош Горті 2020-05-20 / 16:22:41
Пане Вікторе, будьмо відверті: Закарпаття не є багатонаціональне, а скоріше дуже і дуже замащене!

Віктор Пащенко 2020-05-20 / 15:03:00
Як чудово повіяло духом (головне свіжим) проробок на партзборах чи бюрократичних зібраннях. «Спробуйте почути з уст литовських політиків чи то журналістів хоть щось про "багатонаціональну Литву", - стращає загартований боєць ідеологічного фронту. Фраза цілком риторична і без жодного змісту, бо у вільній країні ніяких санкцій за слова не може бути. Але не в авторитарній свідомості. « Нам належить забути назавжди міф про "багатонаціональне Закарпаття",- дається наступна вказівка, але не відомо кому. Хто хоче, хай забуває, а я буду користуватися тією термінологією, яку вважаю за потрібну і змістовну. А критерій про 2/3 - це така сама пуста мантра, вигадана нашими чиновниками від ідеології, яка жодного змістовного навантаження не несе, оскільки в цивілізованому світі графа національність просто відсутня.
На цьому дискусію з болючого національного питання поки припиняю. Але вона дуже яскраво ілюструє тезу про яку я говорив у вступному слові: « Як по крихтах відвойовуються свобода і відповідальність і як часто їх бояться». Саме тому до цієї дискусії я і вступив.

до пащенка 2020-05-20 / 13:17:07
ви як людина науки - історичної політологічної й соціологічної - краще за всіх повинні знати що таке факти терміни і т. д. ви ж пишете до людей не як безграмотний обмежений виключно матеріальними потребами громадянин а як авторитетний фахівець то й донесіть до пересічних громадян фахові думки усі і без вас знають що закарпаття різниться від інших областей й що тут є угорці румуни і т.д. але від цього фактом є те що дві треті населення належать до однієї національності і це є критерій для визначення мононаціональності міста регіону чи країни а ви прикриваєтеся абсолютно недоречними порівняннями і цифрами у радянський час вся партноменклатура постійно вихвалялася що закарпаття багатонаціональний край бо тут живуть представники понад 100 різних національностей правда про те що більшість з них була представлена кількома сотнями а то й десятками чоловік на мільйон населення про це вони мовчали прикро що оцю комуністичну пропагандистську мантру і в наш час продовжують використовувати

до автора 2020-05-20 / 12:06:34
Згідно перепису 2011 року в Литві проживало близько 84% етнічних литовців. Але спробуйте почути з уст литовських політиків чи то журналістів хоть щось про "багатонаціональну Литву". Оскільки там справедливо вважають, що цей вираз є базовою мантрою радянського колоніального (окупаційного) режиму, яку досі так активно підтримує путінська Росія щодо інших країн колишнього Радянського Союзу. На Закарпатті цей слоган про "багатонаціональне Закарпаття" свідомо використовується з бажань місцевих феодалів, що бажають якось хоча б символічно відокремитись від всієї України і тим самим ідеологічно наголосити на своє повне право володіти краєм, як їм заманеться. Висновок: як і в Литві, нам належить забути назавжди міф про "багатонаціональне Закарпаття" (які такі "нації" тут присутні, до речі), а казати лише про звичайну для сучасного світу наявність у нас національних меншин.

Віктор Пащенко 2020-05-20 / 11:07:08


Таки я наведу таблицю (дані за 1989р.; прочерк означає менше 0,001). Росіяни, в силу відомих обставин, національною меншиною в СРСР не вважалися. Напевно стануть такою в Україні.Я ж, задумав цю серію матеріалів, якраз з метою більш глибокого аналізу політичних процесів в їх діалектичному розвитку, взаємозв’язку та протиріччях, а не для продукування ярликів та пропагандистських штампів. Таких спеціалістів і без мене вистачає.

Але справа навіть не в цифрах, а в аналізі реалій. Тому я не дуже розумію, Вашу мету, жонглювання словами. Якщо Закарпаття назвати мононаціональним, то від цього зникне 150 тисячна громада угорців, їхні школи, вищі навчальні заклади, телебачення, газети, зрештою політичні фракції та інтереси? Чи треба ігнорувати специфічну субкультуру румунів, ромів, швабів? Чи якщо назвати Івано-Франківщину  багатонаціональною, то там все це з’явиться? І чим ваше ставлення до слів, як до магічного ритуалу, відрізняється від пропаганди радянської чи сучасної російської з їх класичними мемами: «Их там нет» або «Один народ»?


ВУВУ 2020-05-20 / 00:10:14
Якщо взяти певні статистичні викладки і порівняти з іншими областями по національному складу то звичайно (я в цьому не сумніваюсь)... ми будемо на першому місці.
І друге щодо "мононаціональності" якщо відняти всіх хто кожен день говирить "па рускі" від тих хто говорить мовою ... ПО ВСІЙ УКРАЙІНІ
То на превеликий жаль "справжніх украйінців" буде значно менше.
То про яку моноетнічність тут може бути мова ?
Якщо навіть в паспорті відсутня графа гаціональність.
Ps.
Тб. Украйіна наче Є
А от украйінців в ній НЕМА.
ЯК ВИ ДУМАЄТЕ ХТО І ДЛЯ ЧОГО ТАК ЗРОБИВ

пану віктору 2020-05-19 / 21:52:29
звичайно на закарпатті проживають представники різних національностей але так само і всі інші області якщо керуватися вашим критерієм теж багатонаціональні різниця тільки в окремих національностях і процентних співвідношеннях чи ви хочете сказати що якщо в якісь іншій області україни не має угорців чи ромів то вони вже не можуть вважатися багатонаціональними чи може ви знаєте числові критерії процентні співвідношення які вказують що 2.5% це вважається таким критерієм що зараховує певну національність у згадану категорію а наприклад 1% уже ні зрозуміло що закарпаття відрізняється за національним складом від інших областей а інші області від закарпаття і це зрозуміло але ви як і радянська пропаганда абсолютизуєте саме закарпатську багатонаціональність так ніби в інших областях україни такого не має до речі україна є мононаціональною державою бо абсолютну більшість її населення(77%) складають українці ну а на закарпатті українці становлять ще більший відсоток серед населення - бльше 80 % тобто більше як 2/3 отже наш край за цим критерієм мононаціональний

Віктор Пащенко 2020-05-19 / 19:51:21
Про багатонаціональний край, бо не знаю як до Вас звертатись.
Я щось не дуже зрозумів Вашу думку. Багато націй на Закарпатті, з’явились внаслідок радянської пропаганди? Чи їх просто не існує і Закарпаття за національним складом не відрізняється від Івано-Франківщини чи Київщини?

Віктор Пащенко 2020-05-19 / 19:22:40
До патріота. Відповідати правді чи ні можуть судження, та й то з Вашої точки зору, а не абзаци. Але ці судження треба озвучити, якщо хочете щось пояснити або зрозуміти. Бо я не знаю, які « близько не відповідають правді і є банальним окозамилюванням». Те, що минулого місяця призначений новий голова ОДА? Чи те, що через півроку будуть нові вибори? Чи те, що в цей період значно посилюється інтерес до політики, особливо в місцевому її вимірі? Це перші три. Чи щось далі?
Те, що Ви визнали, що в чомусь не компетентні мене підкупило. Значить готові вчитись. Інакше я б не відповідав.

Патріот до Віктора Пащенка 2020-05-19 / 13:10:30
Перший розділ чи точніше перші пару абзаців близько не відповідають правді і є банальним окозамилюванням, інше не можу судити бо не компетентний

Генек 2020-05-19 / 12:24:12
"не читал, но осуждаю")))

автору 2020-05-19 / 09:24:15
судячи з того що ви написали закарпаття це такий тихий мирний інтернаціональний край із своєрідним окремим від інших населенням закарпатцями елітою в яких є представники комуністичної і комсомольської номенклатури номенклатури саме такою і намагалася представити наш край радянська пропаганда формуючи образ радянського союзу в мініатюрі тоді і зявився на світ божий термін багатонаціональний край сьогодні його вміло використовують росія й угорщина для боротьби з україною

О.Д. 2020-05-18 / 23:49:58


Ти, Вікторе, не написав, але він вже прочитав і, навіть, "поняв" :)))))))))))))))))))


Віктор Пащенко 2020-05-18 / 23:34:41
А про Петрова я, здається, ще жодного слова не написав.


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 6Вибори в Словаччині: Притча про вовків
/ 4Символіка Незалежності
/ 14Перемога розуму над інстинктом
/ 36Мукачево. "Падіння" Турула
/ 4Коса на камінь. Рух підтримки закарпатських військових проти правоохоронців
/ 5Орбан як Путін
/ 7До тричі, або Чому Україна вже виграла цю війну
/ 5Закарпатський переворот №3
/ 9Про Балогу, Москаля, Медведчука та політичну історію Закарпаття
/ 7"Переворот" в Закарпатській облраді: перерозподіл старого і опіка Києва
/ 14Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування
/ 11Андріїв – Щадей: крок вперед, чи два назад?
/ 5Ужгород політичний (післямова виборів 2020)
/ 1Ужгород політичний. Ч. 5
Ужгород політичний. Ч.4
/ 2Ужгород політичний. Ч.3
Ужгород політичний. Ч. 2
/ 1Ужгород політичний. Ч.1
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 5Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
» Всі записи