Закарпатський хрест Бабиного Яру

                                             …І лани не засіють – цього року, сіяч-бо в поході,

                                             щоб воскресла столиця Андрія, дух вояцький в народі.

                                                                                              Іван Ірлявський. Київ

Ірлявський прожив неповні двадцять три роки.

І вже виповнюється цілих сімдесят після його трагічної смерті.

Тих пару фотознімків, які вціліли на кривавому бойовищі й безсоромному торжищі епохи, розглядаєш всоте й пробуєш дошукатися правди в собі: що більше в’яже тебе з цим юнаком – феноменальність його поетичного обдарування чи його ж фатальна відданість українській національній ідеї й безоглядна жертовність заради неї?

І розумієш, що мав би синтезувати одне з іншим, та випереджаєш себе й кажеш: друге!

А тому, що ціна йому – життя.

Й ціну сплачено свідомо.

«З усміхом на устах» і останнім викликом: «Слава Україні!»…

Тому я ціную й поважаю його погляди, прямо й виразно задекларовані в публіцистичних статтях, одну з яких пропоную до прочитання. Як поминальну свічу.

…Кобрин Василь, Кузьмик Василь, Рогач Ганна, Рогач Іван, Рошко-Ірлявський Іван…

Оце і є той закарпатський хрест, який возноситься над пульпою безпам’ятства,  над Бабиним Яром, над Україною.

Іван Рошко:

ПІД ПРАПОРОМ НАЦІОНАЛІЗМУ

У цілому світі ведеться безпереривна боротьба між поодинокими народами. Боротьба на життя і на смерть. Від багатьох причин залежить, які прибирає вона форми та розміри, як далеко засягає в своїй жорстокості та люті, і як глибоко – в справедливости та чести. Ведуть боротьбу народи великі і народи малі. Боряться не тільки ті за своє право, що вже мають його віддавна, але й ті, що доперва відроджуються, переходять стадію національного перевиховання, щоб, ставши вповні здібними до власного творчого життя, перебрати керму його до власних рук на своїй землі та спрямувати гін і поривання його такими шляхами, які будуть образом душі нації та мірилом її вартостей й показчиком духових та фізичних надбань.

Нації розвиваються, а не занепадають і нидіють, при умові міцного опертя на національні традиції та ідеали, кріпкої віри в свою життєздатність та твердої волі до спротиву проти ворожих посягнень, як рівно ж – волі до здобуття і панування.

Але інколи внутрішні непорозуміння чи роз’єднання народу ослаблюють його до такої міри, що ведуть до небезпек і до загибелі. Це стається головним чином тоді, коли маси народу непідпорядковані, як належиться, провідникам народу, або коли нарід тратить довір’я до своїх провідників, які взаємно поборюють і знеславлюють себе.

По світовій війні, один час здавалося, що отруйний московський большевизм остаточно заллє всі європейські держави, починаючи з Італії та Німеччини, де тоді настала саме доба внутрішньої глибокої національної і державної кризи, коли ці держави протягом кількох років були фактично через внутрішні сварки партій між собою у стані близькім да громадянської, внутрішньої війни, яка мала би принести з собою перемогу комуністів.

Тимчасом Україна та її вірні сини стримували своїм героїчним спротивом московські большевицькі орди, що через Україну прагнули дістатися до Європи, знесиленої і смертельно вичерпаної та знеохоченої до кожного творчого пориву по чотирьох роках світової війни. Україну здобували п’яні банди розбишак та волоцюг, якими керували такі самі негідні недолюдки-комісарі. А попереду московських червоних банд ішла дуже зручна й облеслива пропаганда з безліччю привабливих інколи та фальшивих або нездійснимих обіцянок.

А в душах тих, що перші протиставились новим «носіям свободи та братерства» в Україні була велика ідея, виплекана на героїчних традиціях старовини, ідея, за яку йшли вмерти чи перемогти. Але тоді ми ще не мали своєї доцільно й мудро орґанізованої пропаганди, яка б могла протиставитися поруч з нашою зброєю силам ворожої підступної й хитрої московської пропаганди.

З такою ж ідеєю став рятувати італійців Муссоліні. Бо під впливом московської большевицької аґітації Італії загрожувала смертельна небезпека комуністичного перевороту. Большевицькі ідеї затруїли душі багатьох італійців, що піддавалися московським спробам знищення морального та матеріяльного їх країни. Щоб не допустити до катастрофи, треба було хапатись за зброю – рятувати честь і існування нації. І Муссоліні вхопився. В найтяжчий час, але не пізно. Його зрозуміла італійська молодь, як розуміли українські юнаки поклик України, що Нація – понад усе.

Так було в німців, де боровся Ґітлєр, так було в еспанців, яких вивів з большевицького багна Франко.

На що орієнтувалися ці мужі, в що вірили і що принесли? Відповідь буде така: в такий грізний для Батьківщини час не було на кого орієнтуватись, бо все було вороже наставлене проти нових замірів, коли грозила революція внутрі, та прийшло до неї, не було часу, – була тільки віра та новий героїчний світогляд, з яким пробивались вони до перемоги і який став різко протилежним комуністичній теорії. Пізніше ми побачили, що: роз’єднаність та внутрішні непорозуміння заступила залізна зорґанізованість, з духових, калік – стали тверді характери, із недисциплінованих безоглядно послушні та карні лави, а із морально підупалих – здорові одиниці. Обновився добробут народу, покращали господарські відносини, які виглядали катастрофально підчас большевицької господарки в згаданих державах. А за певний час, настав відроджений, цілком новітній, ще небувалий, період розквіту, всестороннього посилення на підставі доброї орґанізації народу та його перевиховання в націоналістичному дусі. Бо тут уже ходить о націоналістичний світогляд і націоналістичний провід народу.

* * *

Націоналізм кожного народу, де вже він діє, як чинник політичний та господарський, має свій окремий характер, відмінний від націоналізму іншого народу. Сучасні націоналізми закріплювались у боротьбі тих народів, які є носіями його, між ними і український націоналізм, який має свій початок у визвольних змаганнях, а коріння його сягає до княжих і козацьких часів Української Державности.

Як було згадано вище, ті герої України, які в малім числі відважились протиставитись величезним бандам червоних, ішли до боротьби з ідеєю, за яку вони і полягли. А та ідея була нічим іншим, тільки – незмірною любов’ю до свойого народу, його минулости, незбагнутої посвяти для нього і невимовною вірою в силу і героїчність його. З такими переконаннями умирали Січові Стрільці нашого Вождя Євгена Коновальця з усміхом на устах і останніми викликами «Слава Україні».

Їх перемогли, але їхню ідею – ні! Ідею не знищили, бо її знищити не можна. І так започався в історії України новий політичний рух, рух революційний, який носить всі ознаки боротьби українського народу за його визволення, за звільнення всіх українських земель з-під ворожих рук.

Кожний рух, чи то політичний, чи то будь-який інший, мусить мати добрих та здібних провідників, які б ним керували, були його душею. Провідник свойого народу мусить бути духовим уосібленням того, що запалює серця мільйонів у кожній хвилині, надихає їх новими силами та новими життєвими бажаннями.

Новий український націоналістичний рух, якого розквіт тісно в’яжеться з іменем славної пам’яти полковника Є. Коновальця, його фактичного творця, якого славить і поважає не тільки український народ, але й інші народи, найбільш освідчився як політичний чинник для загальних інтересів та бажань української нації. Тут докази зайві. Тому, що попри українського націоналізму діють ще ріжні інші політичні течії, напрямки та орієнтації, які не мають усталеної ані одної лінії, ані своїх авторитетних провідників, за якими було б якесь світліше минуле, але які шкодять здоровому процесові українства, можна конкретно з’ясувати положення націоналістів так: українські націоналісти від самого створення українського націоналістичного руху були за скупченням всіх здорових сил народу. Під свій прапор закликали тих, що хотять служити Батьківщині і вмерти за Неї, і тривожили тих, що йдуть блудними дорогами, удаючи з себе місцевих патріотів та «вождів», щоб в останній хвилині призадумались, чи чисте в них сумління.

Бо ми, як члени великої, але поневоленої Нації, яка хоче чим скорше визволитися, стрясти з себе ярмо ворогів, не можемо, ані не сміємо допустити до розпорошення сил народу. Ми стоїмо за тим, щоб витворити монолітну орґанізацію з усіх здібних до життя і боротьби кадрів, які не знають жадних компромісів та коаліцій, але які твердо стоятимуть на засадах нашої ідеологічної напрямної – боротьби аж до перемоги.

Не до ухилів, чи політичного спекулянтства або прагнення до чогось для своїх еґоїстичних цілей, не до хаосу чи розкладу, який несуть нечесні і несумлінні одиниці, – ми стремимо до об’єднання і скріплювання незломних характерів, яким дійсно лежить на серці доля України та велика і тяжка відповідальність за неї в близькій будуччині. Ми стоїмо і визнаємо тільки один провід Українського Народу, що складається з людей, які не допустять нас до жадного упадку чи розламу, не заведуть нас у наших великих мріях, а дійсно приготовлять нас до вступу в нову добу володіння, в добу обновленої Української Державности не розсвареними, а гідними свойого призначення. А приготовлять нас виступити не за посередництвом угод чи компромісів, а силою боротьби проти всіх, які є проти нас. Бо повторитися минулі сумні роки боротьби нашого народу не сміють!

А запорукою цього є тільки Орґанізація Українських Націоналістів та її Провід.

Слава Проводові Українських Націоналістів!

Слава Україні!

Теги: Ірлявський, Бабин Яр, націоналіст

11 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати