Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. IX. Іван Іванець

Упорядники у короткому вступі до цього розділу зауважили: «Ці матеріали дадуть змогу більш рельєфно побачити складне психоемоційне тло динаміки подій, які були пов’язані зі всією родиною Іванців. Найбільш промовистими є відомості, знайдені академіком НАН України Миколою Мушинкою», опосередковано через близьке коло людей матері та дружини І. Іванця вже після Другої світової війни (с. 66).

Певною несподіванкою для сучасного читача є підрозділ «Львів у сиву давнину й тепер» (с. 212-240), задуманий як путівник по визначних місцях столиці Галичини. Своїм змістом і популярним стилем він привабить і сучасного читача.

У підрозділі «Про мистців і мистецтво» (с. 241-307) опубліковано 31 статтю Івана Іванця про відомих і менш відомих художників та його рецензії на львівські художні виставки. Тут художник представив себе як тонкий знавець не лише українського, але й світового мистецтва.

І тут переважає українське образотворче мистецтво, головним чином стрілецька тематика. Його роздуми про мистецтво не втратили актуальність і в наш час.

У статті «Модерне малярство» з 1914 року (с. 243-245) І. Іванець подав влучні характеристики таких художніх напрямів, як імпресіонізм та неоімпресіонізм. Актуальним і сьогодні є думки І. Іванця з 1919 року про «псевдомодерних» художників: «Є артисти, яких змаганням є стати за будь-яку ціну оригінальними та в цей спосіб звернути на себе вагу. Вони знають, що Монета й інших артистів, котрих образи йдуть на вагу золота, колись зовсім непізнаваних, думають, що те саме може повернутися в майбутньому з ними, і звідти беруть початок нові напрями, щороку, як гриби по дощі, показуються в салоні незалежних. [...] Творцями їх є не творці-артисти, що вирубують нове вікно погляду на природу, а нетворчі теоретики, які життя заступають теорією, а творчий темперамент форсуванням. [...] Отже, не після них судити нам модерну штуку, вони не є її висловом. Вони характеризують дуже добре теперішню хвилю. Модерна штука дала вже достатні докази своєї життєвої сили і дає їх щоразу більше» (с. 245).

Із чеських художників І. Іванець дав високу оцінку випускниці Української студії пластичного мистецтва Людмилі Янській (учениця класу Івана Кулеця), про яку написав: «Нам приємно запізнати з українським громадянством чеську артистку, що вийшла зі школи українського майстра і через три роки праці вже здобула собі добре ім’я. Високий рівень її праць свідчить не лише про її талант, але також про високий рівень і культуру української мистецької школи, закладеної й отриманої серед дуже тяжких відносин на еміграції» (с. 246).

Іван Іванець.Невідомий Стрілець

На невеличкій виставці чехословацької графіки у Львові 1931 року І. Іванця найбільше зацікавили плакати Альфонза Мухи, Зісера Кіселі, Ладіслава Бруннера, збірка екслібрисів, фотогравюр, листівок, туристичних реклам і проспектів.

На більш репрезентативній львівській виставці чехословацької графіки 1935 року, присвяченій 55-літтю президента ЧСР Т. Ґ. Масарика, серед 300 творів членів асоціації Hollar, увагу І. Іванця привернули твори Макса Швабінського, Адольфа Алекса, Цірила Боуди, Алойса Моравця, Франтішка Кобліги, Т. Ф. Сімона, Віктора Стретті, Коломана Сокола, Войтеха Седлачка, Карла Тондла та Яна Рамбоуска.

Завершальний, третій розділ  монографії  озаглавлений «Творча  спадщина Івана Іванця» (с. 208-451). У ньому подано репродукції 103 кольорових творів, переважно олії на полотні, 87 чорно-білих графік та 49 зарисовок (здебільшого олівцем). 37 зарисовок, створених в екстремальних умовах тюрем («Тюремний альбом 1944-1945 років»). Зарисовки автор створив як джерело майбутніх творів й альбом передав дружині при останній зустрічі. Та висилка в уральський концентраційний табір і передчасна смерть від непосильної фізичної праці не дозволили йому реалізувати свій творчий задум.

Перша монографія про життя і творчість визначного українського художника і громадського діяча Івана Іванця відповідає найвищим критеріям наукового видання. Авторам-упорядникам Романові та Андрієві Яцівим вдалося зібрати в архівах та бібліотеках України багатий матеріал, зокрема його спогади про  участь у Першій світовій війні та львівський період його діяльності (1927-1944). Однак ряд моментів його біографії і досі залишаються не висвітленими через брак публікованих джерел. Наприклад, його перебування в Чехії (крім ув’язнення в таборах військовополонених і навчання у празьких вузах) та кількамісячне перебування після поразки Листопадового повстання 1918 року тощо. Ці теми чекають ще свого дослідника.

Чимало додаткових даних про біографію  Івана Іванця могли б дати  матеріали про його арешти органами «Смершу» в Кракові 1945 року. Ці органи старанно зберігали протоколи допитів арештованого, які майже завжди починалися проханням слідчого «Розкажіть детально свою біографію!» Підсудний розказував, слідчий записував. Звичайно на основі біографії задавав запитання, на які підсудний відповідав, а його відповіді теж записувалися. У кінці слідства, яке тривало кілька годин (а то й кілька днів), протоколи оформлялися в окремій «Справі» (рос. «Дело»), кожна сторінка якої була підписана підсудним.

Якби знайшлася «Справа» І. Іванця (а вона певно існує мабуть в досі не розсекречених архівах Росії), це було би цінне поповнення монографії Романа та Андрія Яцівих.

А поки що ми щиро дякуємо львівським авторам-упорядникам за їх першу монографію про всебічно обдарованого українського художника – борця за самостійну українську державу, який на її вівтар поклав найцінніший дар – своє життя.

15. 09. 2020.