Возз’єднати...

До 75-річчя воззʼєднання Закарпаття з Україною

Вікентій ШАНДОР,
(1907–2003)
доктор, колишній представник
уряду Карпатської України у Празі

ПРИЄДНАННЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ
ДО УКРАЇНСЬКОЇ РСР
(29 червня 1945 року)

Професор Тома Масарик і його співробітники – др. Едвард Бенеш і генерал Мілан Растислав Штефаник, будучи за кордоном для ведення визвольної боротьби проти Австро-Угорщини, не мали первісно у програмі займатись справами Закарпаття. Така потреба зродилась у проф. Масарика після його приїзду до США у першій половині 1918 р. Тут він нав’язав контакт з політиками сербів, хорватів та румунів, як др. А. Трумбіч, М. Прібічевич, М. Пашич та Й. Братіяну, що рівно ж вели боротьбу проти Австро-Угорщини.

У висліді їхніх розмов виникла потреба створити проти Мадярщини оборонний союз трьох держав: Чехо-Словаччини, Югославії та Румунії, що пізніше сталось у формі Малої Антанти (Мала Догода). Цю політичну доктрину можна було перевести тільки приєднанням Закарпаття до Чехо-Словаччини (ЧСР). Відносно значення Закарпаття в цій державній концепції Бенеш висловився відтак: «Без Рутенії (Закарпаття. – В. Ш.) Мала Антанта була би неможливою, а зорганізування Центральної Европи на основі мирових договорів правдоподібно раніш чи пізніше закінчилось би крахом». З уваги на такі причини, заявив далі Бенеш, «Чехо-Словаччина ніколи за жадних умов не зречеться Рутенії і буде її обороняти до останньої краплі крові, бо через Чехо-Словацьку розв’язку її доля зв’язана остаточно».

І так Сен-Жерменським мировим договором 19 вересня 1919 р. приєднано Закарпаття до ЧСР на найширших автономних правах, сумісних з цілістю держави.

Чехо-Словаччина виконала свої конституційні зобов’язання щодо автономії Карпатської України щойно конституційним законом ч. 328, Зб. з. і р. з листопада 1938 р. Цим законом змінено форму держави на федеративну: чехів, словаків і карпатських українців. Карпатська Україна як частина державної федерації мала свій тричленний уряд, який був членом Центрального уряду в Празі, представником якого я мав честь бути в роках 1938–39.

Після проголошення незалежности Словаччини дня 14 березня 1939 р. уряд Карпатської України рівно ж проголосив того ж дня повну державну незалежність. Це проголошення представник уряду у Празі нотифікував амбасадам таких держав: США, Англія, Франція Німеччина, Польща, Югославія, Румунія.

Внаслідок Мюнхенського диктату у вересні 1938 р. президент Чехо-Словаччини др. Е. Бенеш зрезигнував і 5 жовтня виїхав за кордон, де створив свій екзильний уряд і державну Раду як дорадчий орган.

Вихідною точкою екзильної політики Бенеш поставив анулювання наслідків Мюнхенського й Віденського диктатів, включно федеративного статусу держави. В цім напрямі звучить і прийняте екзильним урядом рішення: «Все, що сталось від 19 вересня 1938 року, сталось незаконно, протиконституційно і було нам вимушене силою і погрозами, терором і насильством. Ми цього ніколи не визнаємо!»

Визвольна, а відтак і державна політика Чехо-Словацького уряду була проросійська – за царату і за більшовиків. Проф. Масарик в легіонерськім «Ческословенські Деннік» (ч. 24 з 1918 р.) в Києві зробив у справі большевиків таку заявку: «Вони признають нашу озброєну нейтральність... Я не боюся побіди большевиків. Большевицька влада є демократична, соціялі- стична». А в своїх «Добірних Думках» президент Масарик сказав: «Ми виросли з ілюзіями про Росію, ми по вихованню русофіли».

Після майже річного побуту в Україні та Росії Масарик у своєму звіті Аліянтам з Токіо радить визнати уряд Леніна де- факто і де-юре та дати йому повну поміч. За поміч, дану Масарикові Українською Центральною Радою в 1917-18 роках в Києві, Чехо-Словаччина за його президентури найкраще зі всіх держав у Европі поставилась до української еміграції.

Проблеми Карпатської України були предметом розмов Бенеша з амбасадором СРСР Майським у Лондоні вже 19 жовтня 1939 р. Бенеш заявив: «Після цієї війни ми мусимо бути сусідами Совєцького Союзу прямо і тривало. Для нас це є одна з лекцій Мюнхена! Питання Подкарпатської Руси буде між нами вирішене і ми напевно погодимось!»

Перед виїздом до Москви у грудні 1943 р. заключення Договору приязні та про умови адміністрації Чехо-Словаччини, коли вступить совєцька армія на її територію, Черчіль та Іден радили Бенешові, що про договори можна говорити, але до закінчення війни їх не підписувати. Бенеш не послухав доброї поради. Після підписання у Москві Договору він виголосив по радіо промову до чеського і словацького народів та підпілля, у якій сказав: «...ця дорога є для мене самозрозумілим наслідком, логічним завершенням розвитку нашої політики цілого століття, уможливленої якраз тільки російською революцією з останньої війни, знаменитим завершенням совєцької держави та сучасними її великими військовими успіхами у повній згоді з Великою Британією та США». Далі Бенеш стверджує: «Договір взаємно респектує суверенність та гарантує невтручання у внутрішні справи нашої держави». Він закінчив свою промову із великим захопленням: «Цей момент є одним з найбільших у моїй політичній чинності, та в моїм житті взагалі».

У зв’язку з Договором і Ян Масарик, і міністр закордонних справ у екзилі висловив свою опінію: «Договір дає нам у першій мірі забезпечення проти Німеччини». Із Совєцьким Союзом в’яже нас глибока покревна і чуттєва приязнь. Совєцький Союз далекий того, щоби не бачив ці наші спонтанні і ніким не обмежені симпатії цілого народу до нього, вони є цінніші і навіки сильніші, ніж кон’юктура і тимчасова прив’язаність. Всі чехи й словаки люблять від давен-давна Росію, а сьогодні більше, ніж коли-небудь».

Якщо в опінії Бенеша Карпатська Україна за першої республіки була мостом до держав Малої Антанти, а після другої світової війни мала служити для ЧСР мостом до СРСР, то в опінії Сталіна вона мала служити для СРСР мостом до Центральної Европи.

У жовтні 1944 р. совєцька армія вступила на терен Карпатської України і зайняла Хуст. Для перебрання адміністрації Бенеш вислав до Хуста офіційну делегацію чехо-словацького уряду з міністром др. Франтішком Нємцом на чолі. Нємец вже наступного дня оголосив мобілізацію до чехо-словацької армії та почав організовувати адміністрацію краю. На наказ командуючого совєтською армією генерала І. В. Петрова та політичного комісара Л. З. Мехліса не дуже-то дипломатичним способом делегація була в короткому часі з Карпатської України випрошена й виїхала на Словаччину.

У справі дальшої долі краю були створені народні Комітети, які на своєму з’їзді 26 листопада 1944 р. в Мукачеві прийняли наступну постанову: «Перший з’їзд Народних Комітетів всієї Закарпатської України постановляє:

1. Возз’єднати Закарпатську Україну зі своєю великою матір’ю Радянською Україною і вийти зі складу Чехо-Словаччини.

2. Просити Верховну Раду Української Радянської Со- ціялістичної Республіки і Верховну Раду СРСР включити Закарпатську Україну до складу УРСР.

3. Обрати Народну Раду Закарпатської України як єдину центральну владу, діючу з волі народу на території Закарпатської України.

4. Уповноважити і зобов’язати Народну Раду Закарпатської України здійснити рішення З’їзду про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною».

Маніфест, яким оголошено це рішення, покликається і на Всенародні Збори в Хусті з дня 21 січня 1919 р., які в той час рішили приєднати край до Української Народної Республіки. Таким чином, З’їзд народних Комітетів у Мукачеві зручно використав політично-правний аргумент сперед чвертьстоліття, яким скріпив своє рішення та створив для нього історичну й правну тяглість.

Цілу справу приєднання Сталін вияснив Бенешові дуже просто, мовляв, він «не може спротивитись виявленій волі населення», що Бенеш з виявом вдоволення взяв до відома. А саме відступлення Карпатської України мало бути виявом доброї волі Чехо-Словаччини, для чого Бенеш вибрав форму міждержавного договору, який був заключений між ЧСР і СРСР 29 червня 1945 р.

Договір про приєднання був підписаний уповноваженими представниками обох держав, належно ратифікований, обмін ратифікаційними листинами відбувся у Парижі 3 січня 1946 р., коли вже на території ЧСР не було совєцької армії, ратифікаційна листина була затверджена Бенешом як президентом та міністром закордонних справ Яном Масариком. Договір був опублікований в офіційному Збірнику законів і розпоряджень, чим набув сили внутрішнього закону. То значить, що Договір не може бути виповіджений дипломатичним шляхом, а лише новим законом з кваліфікованою більшістю і рівно ж публікований у Збірнику з. і р. Під час голосування у празькому парламенті не було ні одного голосу проти, ніхто навіть не утримався від голосування.

Беручи це все до уваги, приходимо до правоважного висновку, що Чехо-Словаччина добровільно зреклася Карпатської України і відступила її Україні. Одинокий виявлений спротив, як подає міністр Нємец у своїй книзі, полягав у тім, що у часі голосування деякі члени парламенту й сенату пили каву у кафетерії або були в туалеті.

Зміна поглядів чехо-словацьких державних чинників на справу приєднання та комунізму взагалі настала тоді, коли вони з успіхом виконали призначене комуністичною партією СРСР і ЧСР завдання та своєю нерішучістю й сліпою вірою у лютому 1948 р. допомогло перебрати комуністам владу у державі. Щойно тоді відчули для себе особисту небезпеку як політично непотрібних і зайвих людей і почали героїчно емігрувати на Захід, де про свою чинність інформували у зовсім іншім світлі. Наводимо приклад. Др. Петро Зенкл, голова Народно-соціялістичної партії (партія Бенеша), член сойму і видатний державний діяч, у промові на Тимчасовім Народнім Зібранню в Празі 14 листопада 1945 р. сказав: «Основна політика Чехо-Словаччини мусить опиратись на засаду: ніколи без Совєцького Союзу, ніколи проти Совєцького Союзу, завжди певно з ним на його стороні».

Той самий Зенкл, вже коли як емігрант став головою Ради Вільної Чехо-Словаччини у Вашінгтоні, у Бюлетені цієї Ради (січень 1950, ч. 3) твердить: «Територіяльні зміни у роках 1938-1945 відносно Підкарпатської Руси, що випливали із Мюнхенського договору 1939 р., з фактичної окупації Мадяр- щиною в 1939 р., зглядно СРСР в 1944 р. та з Чехо-Словацько- Совєцького договору з 1945 р., стались без запиту Подкарпатських Русинів та без свобідно виявленої згоди компетентних конституційних чинників чехословацької республіки. Всі ці акти були вимушені, противляться міжнародному праву і правоважному чехословацькому внутрішньому порядку. Тому всі ці є незаконні, неважні та не зобов’язуючі». Добре, коли дві особи мають на ту саму річ один погляд, гірше, як одна особа має на неї два погляди.

Як дальший доказ добровільного відступлення Карпатської України хочемо вказати на статтю «Postwar Czechoslovaкіа» («Повоєнна Чехо-Словаччина») у «Foreign Affairs» (річ. XXVII, 1945-46, Нью-Йорк), у якій Бенеш пише: «...ще в 1918 р. (я і Масарик) вважали Чехо-Словаччину опікуном Рутенії, та були охочі відмовитись від цього опікунства, коли Україна стане національно об’єднаною. Це сталось, коли Східна Галичина (в 1939 р. – В. Ш.) була включена до Совєцької України».

В Чехо-Словацьких дипломатичних колах у Москві були критичні голоси щодо справи приєднання. На це Сталін реагував листом до Бенеша від 25 січня 1945 р., пишучи між іншим: «Чехо-Словацька влада виявила невдоволення подіями у Закарпатській Україні, вважаючи, що Совєцький Союз має намір рішати питання Закарпатської України односторонньо, незгідно з договором між нашими державами». Далі Сталін звертається до Бенеша з такими словами: «...як Ви самі мені говорили у Москві, що ви готові відступити Закарпатську Україну Совєцькому Союзові, до чого я, що, напевно, пам’ятаєте, тоді не виявив своєї згоди... таке припущення було би образою Совєцької влади. Питання Закарпатської України було вирішене народом, а совєтська влада не має жадних намірів шкодити інтересам та престижу Чехо-Словаччини».

Бенеш відповів Сталінові листом від 1 лютого 1945 р. в мирнім тоні: «Ця справа не буде з нашої сторони предметом жадних дискусій чи інтервенцій з іншими потугами, а на евентуальну мирову конференцію хочемо прибути, бо справу маємо вже повністю з Вами приятельськи вирівняну».

У взаєминах із Совєцьким Союзом чехо-словацькі державні діячі й політики перелицитовувались у заявах вірности, вдячности та славословія. Тим самим ставили заслуги демократичних держав – США й Англії – у другій світовій війні на побічні, другорядні рейки.

Як глибоко сягало низькопоклонство, нехай послужить промова міністра екзильного уряду Бенеша у Лондоні, його найближчого дорадника й приятеля др. Губерта Ріпки, виголошена по радіо в 1942 р.: «Большевизм – це надлюдський ідеал, вічний ідеал. Ідеал, який запалював мислі найблагородніших мужів від доби Платона, через вік християнський і французьку революцію по сьогодні... Як французька революція змагалась до здійснення ідеалу свободи, так старалась російська революція здійснити ідеал рівности».

Якщо Бенеш вважав, що Совєцький Союз порушив умову з ЧСР у справі передмюнхенських державних кордонів, то мав можливість запропонувати справу Аліянтам до вирішення. Він цього не зробив.

Монс. Ян Шрамек, прем’єр-міністр екзильного уряду Бенеша в Лондоні у січні 1945 р., на пресовій конференції у Празі заявив, що весь акт приєднання, за який саме парламент і сенат відголосував, не є актом правоважних, бо відголосував не вибираний парламент і сенат. А в змислі конституції тільки вибираний парламент і сенат має право рішати в справах зміни кордонів.

Якщо взяти до уваги засаду Монс. Шрамека за основу правоважности рішення про приєднання краю, то як тоді треба розцінювати по аналогії інші важливі державні акти, як, напр., Сен-Жерменський договір з вересня 1919 р. та конституцію ЧСР з 29 лютого 1920 р., які були прийняті не вибираним парламентом і сенатом, а Революційним народним Парламентом. Від 28 жовтня 1918 р. до травня 1920 р. всі закони у державі приймались Революційним народним Парламентом. Невже державні мужі Чехо-Словаччини схильні вважати наведені два конституційні акти теж неправоважними?

Заслуговує на увагу, що вибори до парламенту й сенату в Чехах і на Словаччині (без Підкарпатської Руси, де перші вибори були в 1925 р.), відбулися через два з половиною місяці після прийняття конституції.

Причиною такого ставлення до Підкарпатської Руси було, що уряд ЧСР вже зразу в початках нашого співжиття не мав наміру проводити автономію в життя поступово. Замість того видав дня 18 листопада 1919 р. Генеральний Статут, яким започаткував централізацію, назначив др. Брейху, чеха, адміністратором краю з широкими повноваженнями, чим відсунув справу автономії на довгі роки.

Карпатські русини-українці не брали участи у дискусії та прийнятті конституції, бо не були членами Революційного Народного Парламенту, не були навіть туди запрошені. Ужгородська Центральна Руська Народна Рада була органом революційним, подібно як і РНП, то були всі правні й фактичні дані мати в РНП відповідне заступлення із П. Руси. Тільки так могло статись, що між Сен-Жерменським договором і конституцією в справі автономії є поважні відхилення не у нашу користь.

Подібне сталося і по відношенню до трьох мільйонів судетських німців та півмільйона мадярів, які жили у Чехо- Словаччині. Вони рівно ж не брали участи у творенні конституції, бо не були членами РНП. А коли їхні посли й сенатори, що вийшли з виборів в Чехах і на Словаччині, у травні 1920 р. прибули до Праги, то конституція, яка могла бути предметом завзятої політичної боротьби, вже була готова, прийнята і для них, подібно як і для нас.

У світлі наведених політичних аргументів чехо-словацьких державних мужів у справі приєднання до України є тільки один правильний висновок: Чехо-Словаччина добровільно зреклася Карпатської України правоважно й остаточно. ЧСР не має жадних міжнародних чи конституційних прав на територію Карпатської України. Державно-правні акти, що нас з нею колись в’язали, вона сама скасувала.

Не поможе ані параграф 3 (2 відступ) конституції, який звучить: «Територія Підкарпатської Руси, яка добровільним приєднанням на основі договору між Головними й Союзними потугами та ЧСР в Сен-Жермен ан Ле 10 вересня 1919 є невід’ємною частиною ЧСР, та буде мати найширшу автономію, сумісну з цілістю держави».

Договір про приєднання зовсім іншого правного характеру й не може бути основою для проголошення територіяльної невід’ємности, бо для того потрібно рішення сойму П. Руси чи Карпатської України, а такого рішення не було. Такого рішення не було ані на користь ЧСР, ані Мадярщини. А якщо русини-українці добровільно приєднались до ЧСР, то мають таке саме право добровільно від’єднатись, що вони і зробили вже 21 січня 1919 р. та 15 березня 1939 р. в Хусті на користь України. А. чехо-словацькі політики на оборону своєї політичної минувшини готові міняти історію!

Галасливі крики на Закарпатті недоброзичливих чехо-словацьких та мадярських кіл своїм засягом і формою праці прозраджують свій зв’язок з ворожими українській державній справі чужими силами. Робиться всіляка колотнеча, щоби не допустити Україну через Карпати до Центральної Европи. Весь цей крик виглядає як внутрішня підготовка до будучої міжнародної конференції по упорядкуванню держав і народів у цім просторі. У політиці нічого не буває без причин, тому не сміємо легковажити ані такого роду акціями.

Державно-визвольна справа України є одною з найбільших досі політично не вирішених проблем Европи. У просторі між Дунаєм і Волгою оновлюється незалежна Українська держава, яка в сучаснім політичнім розвитку у Центрально-Східній Европі набирає конкретних форм і знаходиться у дорозі до успішного завершення. Через Карпатську Україну дістається Українська держава до Центральної Европи, а через Кілійську протоку на Дунаї стає членом Союзу Подунайських Держав, важливої європейської економічної та стратегічної артерії. Таким чином, Україна буде важливим конструктивним і миротворчим політичним чинником та створить нову рівновагу сил у цім просторі, яка була другою світовою війною захитана.

Український народ платив досі дуже дорого за кожну лекцію історії. Він знову домагається свого права на власну незалежну державу і то на тій самій основі міжнародного та природного чи Божого права, якими користуються всі вільні народи світу, включно великих світових потуг. Український народ не хоче бути виїмкою з цього правила!

Подається за публікацією: Розбудова держави: Незалежний журнал державницької думки. – IV рік видання. – 1995. – №7-8(37). – Липень-серпень. – 64 с. – С. 24-27.

Теги:

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати