Інакші. Дмитро Федака

«Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5:20).

Бути «інакшим» в умовах тотального домінування комуністичної ідеології й пов­’язати своє життя з роботою в наскрізь ідеологічній інституції не можливо в принципі. Тим більше, коли ти вишколений, вихований цією системою, нею ж запряжений і зашорений до певної дії у визначеному об’ємі й напрямку. Ще й обсаджений пильними колегами, дбайливими інформаторами, також зобов’язаними відробляти свою додаткову пайку в ім’я «світлого майбутнього». Як тут будеш інакшим? А ще й партквиток з демонічною здатністю регламентувати не лише кожен твій порух, але навіть помисел. Життя зведене до ритуалу, з якого годі вирватися. Усе ж.

Допитливий розум і спраглість гармонії, ідеалу, виплекані на простій селянській добропорядності і засадичних людських чеснотах якимось дивним чином уможливлювали абнормальне балансування на межі «нормального» й «інакшого». Драматургія життєвої біографії радянського інтелігента й інтелектуала, гуманітарія й митця з відстані часу вражають неминучістю драматизму, зумовленого довготривалістю, майже вічною тяглістю й невідступністю загроженості фатальною покарою.

Отакі мої міркування, коли йдеться про Дмитра Федаку, багаторічного працівника державного видавництва «Карпати», людину, якій випало спорядити на вихід у світ десятки й десятки книжок численних авторів з різною мистецькою наповненістю й призначенням. Бо він і його покоління прийняли на себе чи не найтяжчий ідеологічний регламент, натиск, ґвалт і контроль. Усе ж.

«Людське обличчя» соціалізму корчилося гримасами. Раз у раз балансування на межі давало збій, оберталося небезпечним збуренням й потужним імпульсом ширення страху. Якраз у сфері духу, в середовищі творців: «Березневий сніг» Івана Чендея (1968), «Розп’яття» Петра Скунця (1971), «Подражание театру» Фелікса Кривіна (1971), а за ними ще й молодий Дмитро Кремінь з «Меморандумом Гернштейна» й самвидавами (1974)… Ой же ці «інакші»!

Легше, значно легше, було вже нам, тим, хто підріс під занавіс комуністичної імперії. У студентські роки споглядання похоронних процесій генсеків СССР в ужгородських ресторанчиках за чеським пивом розблоковувало «норму». Бути «інакшим» поволі входило в моду. Бамівська «романтика» вивітрювалася. Страх не мав уже такого безборонного доступу до психіки, бо в ній зачіпувалися, скажімо, картини й сюжети Афгану з одвертих розповідей твоїх ровесників або з їхніх безглуздих смертей і там, і тут. Невдовзі – Чорнобиль. Зрештою, «інакшим» захотів бути й сам генсек Горбачов. І хоча пленуми ЦК витримували закони жанру, «служба дружби» відстежувала кожен твій крок і бралася відпрацьованими методами за «виправлення» твоєї поведінки, вітри «перестройки» робили свою справу.

Маючи за плечима певний досвід в осягненні літпроцесу, насамперед регіонального, полишивши в минулому ідеологічну міфотворчість попередників, увійшовши в безпосереднє спілкування з учора ще упослідженими, шельмованими, таврованими, прийнявши холодний душ медвитверезника, профілактичних бесід, звільнення з педагогічної роботи, набувши досвід маляра-штукатура на ужгородських новобудовах, я 2 серпня 1988 року врешті потрапив коректором у досить великий колектив Всеукраїнського державного багатопрофільного видавництва «Карпати». Туди забігав я й раніше – до Дмитра Федаки, Петра Часта, Леоніда Годованого (завідувачів редакціями відповідно художньої, суспільно-політичної та краєзнавчо-туристичної літератур). Ну, і в Спілку до Петра Скунця й Василя Вароді. Усі вони, а ще Олекса Мишанич з Інституту літератури АН України та Кирило Галас з УжНУ, знали, спостерігали й активно сприяли моїм пошуковим літературознавчим стремлінням, зокрема, щодо конкретних персоналій: Станинець, Бараболя, Потушняк.

У «Карпати» я прийшов з підготовленим рукописом повісті Юрія Станинця «Юра Чорний». Оскільки тема «білих плям» (визначення, проти якого я вічно бунтував, бо які ж це плями!?) набувала актуальності в наших бесідах я прохопився з ідеєю видавничої серії «Народна бібліотека» (в якій у 40-х роках Станинець видав дві свої книги). Навіть сьогодні дивуюся, що ця ідея була не лише підтримана, а й частково реалізована, бо на той час роль Підкарпатського общества наук з Гарайдою в умовах окупації Закарпаття гортіївською Угорщиною сприймалася як реакційна. Мине ще пару років, доки поважне слово з цього приводу скаже проф. Йосип Дзендзелівський й розвіє цей негатив. Але з самого початку ідею було підтримано, і я загітував видатну художницю, досвічену і в книжковій справі, Надію Пономаренко до розробки серійного оформлення.

Про передмову до «Юри Чорного» я й не мріяв. Само собою, що це мав робити Дмитро Федака. І от засідання новоствореної редколегії видавничого проекту.  Я тішуся, що справа з виданням Юрія Станинця набуває реальних обрисів. І що вона розвивається так поважно. І що я тут, між ними: Мишаничем, Федакою, Скунцем, Данканичем, Попом… А Федака промовляє, що він вважає найвідповіднішим, щоб передмову написав я. Олекса Васильович поважно підтримує таку пропозицію, і я розумію, що вони це проговорили раніше. Це було справді несподіванкою, бо і я, і Дмитро Михайлович ясно усвідомлювали престиж у цьому небуденному починанні, і я не мав амбіції тягти на себе. Тому спробував ще пропонувати на автора передмови Петра Скунця, та справу вже було вирішено. Для мене це принципово важливий випадок у стосунках з Дмитром Федакою. Він повівся інакше, ніж я сподівався. Тим більше, що це питання ми з ним, з Петром Частом, задовго до того ословили й дійшли порозуміння…

По тому було ще багато всякого. Змагальна нута між нами бриніла з різною натугою упродовж усіх подальших років. У своїй душі вчуваю її й нині. Не маю з цього жодних проблем. Є жаль, щирий жаль через його надто передчасний відхід з цього трудного поля… 

30 травня 2020р.

Теги:

Коментарі

Тарас Кремінь 2020-05-30 / 18:01:14
Фактологічно, об’єктивно, захоплююче!

Олександр 2020-05-30 / 16:44:38
Спасибі велике і чекаємо наступні розвідки...


Іван Ребрик
Публікації:
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. XIV. Володимир Гнатюк
/ 1Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки.XIII
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ХІІ
Україна вітає Миколу Мушинку
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ХІ
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. X. Сторіччя Українського Вільного Університету
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. IX. Іван Іванець
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. VIII. Іван Панькевич
/ 6Возз’єднати...
Звернення учасників Революції Гідності
/ 2Володимир Задорожний: Василь Кукольник
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. VII. Зореслав
/ 1Дві непроминальні дати нашої історії: Йоанникій Базилович та Михайло Лучкай
/ 5Світ прийшов до Курова
/ 1Чергове число "Екзилю"
/ 1Отчий поріг Миколи Мушинки
/ 3Володимир Кришеник: Гальмівні сліди на перегонах ліквідаторів України
Чверть століття "Ґражди"
/ 9Війна і Мир на сторінках "Новин Закарпаття"
Аркадій Шиншинов і його зелене чудовисько
/ 3Літературна сенсація
/ 3Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. VI. Федір Ґоч
...У тому шаленому ритмі життя...
/ 5Псевдолокалпатріотичні маніпуляції масовою свідомістю
/ 2Закарпаття під Угорщиною
» Всі записи