Порошенко: "Дракон", відроджений у лицарі

Порошенко: "Дракон", відроджений у лицарі

Розмова двох лікарів, батька і сина:

– Тату! Ти знаєш, що того пацієнта,

якого ти лікував 20 років,

я вилікував за тиждень?

– Так. Але ти вивчився на його гроші!

Завершення воєнного стану під кінець 2018 року, як і першої каденції президентства Петра Олексійовича Порошенка, можна охарактеризувати трьома словами – «багато галасу даремно». Звичайно, буде значним перебільшенням стверджувати, що це цілком втрачені роки і Україна пережила період застою. Але й говорити про те, що в державі запущені механізми для реалізації її потенціалу, також не доводиться. Тобто, перші післяреволюційні спроби модернізувати країну дуже швидко змінилися бажанням сконцентрувати владу під свої особисті потреби, а значить – суспільний інтерес знову відійшов на другий план з відповідною деформацією. Відтак ситуація, коли ми в чергове змушені обирати між поганим і дуже поганим, є також результатом президентства П.Порошенка.

То що ж залишиться Україні після першого його строку?

Безвізовий режим. Безперечно, тут є значна доля його роботи, і не тільки в роки президентства. По суті, безвізовий режим є результатом двох українських революцій, коли Україна з надією та муками виривалася з задушливих обіймів «совка» і майбутній президент відігравав в них не останню роль. На фініші йому дістався приз, який він прагнув монополізувати, але все-таки заслужений. На жаль, це так і залишилося вершиною політичної кар’єри Петра Порошенка, хоча й не применшує свого значення для розвитку країни. Через зростання в геометричній прогресії людських, культурних, бізнесових зв’язків з Європою, Україна все більше вживлюється в Західну цивілізацію з її здобутками та проблемами, але кращої альтернативи для розвитку людської особистості на сьогодні немає.  

Реформи. Після перших спроб реформування країни на ринкових та конкурентних засадах стало зрозуміло, що вони передбачають розосередження влади, на що П.Порошенко наважитися не зумів. Тому вже через півроку після свого обрання він з ініціатора реформ перетворився  в їх імітатора. І справа не в тому, що він так і не продав власні підприємства, а в тому, що за моделлю зрощення бізнесу і влади продовжила розвиватися вся країна. Зведені нанівець боязкі спроби демонополізувати газовий та енергетичний ринки, натомість запроваджена одіозна схема Роттердам +. В ручному режимі підтримується наближений бізнес, як от «Наша Ряба» Ю.Косюка, котрий тільки за рік отримує 1,5 млрд гривень дотацій з державного бюджету, що становить третину з усієї суми, призначеної аграрній галузі. Паралельно в такому ж режимі нищаться бізнесові та політичні конкуренти І.Коломойський, П.Димінський, А.Садовий, М.Саакашвілі з їх скандалами навколо Приватбанку, телеканалу ZIK, сміттєво-інформаційною війною та фантасмагорією державних заколотів. І мова не про те, як ставитися до кожного з цих персонажів, а про дискредитацію усієї політико-правової системи, котра в такому виконанні практично не відрізняється від путінсько-лукашенківської моделі. Тому й перетворилися у фарс реформа поліції, створення НАЗК, антикорупційної прокуратури, судова реформа. А казус із НАБУ, яку не вдалося увігнати в стійло ручного режиму, так і не дозволив запрацювати антикорупційному суду, бо цей тандем може скласти смертельну небезпеку режиму.

Через небажання віддавати владу, з надзвичайними потугами просувається реформа місцевого самоврядування. Продовжується чиновницько-кланове змагання за митницю, лісове господарство, видобуток бурштину. Згорнуті навіть вдалі реформи з подальшим звільненням її автора,  як, наприклад, переведення в автоматичний режим ПДВ. Повністю перетворилася у фікцію реформа освіти, після якої залишився лише гіркий присмак мовного скандалу. І, напевно, як виняток для підтвердження правила, поки триває реформування медицини, хоча й з не прогнозованими наслідками, оскільки до медичного страхування ще навіть не підступалися.

Загалом, в боротьбі за владу П.Порошенко достатньо ґрунтовно подоїв свого пацієнта, але залишив з усім попереднім букетом болячок, витративши на це практично увесь кредит довіри.  Тому він знецінив не лише себе, а увесь політичний клас сучасної України. І в такому становищі можуть бути як значні ризики, так і можливості для креативних рішень.

Війна. Не Петро Порошенко привів війну в Україну, але й не він здатен її завершити. Можливо, спочатку він щиро сподівався силою приборкати конфлікт на Сході, що швидше характеризує його політичну незрілість, ніж рішучість, хоча одне одному й не протирічить. Однак ігнорування об’єктивних внутрішніх причин українсько-російського конфлікту в жодному разі його не припинить.

Хоча згодом Петру Олексійовичу як «людині війни», для якого влада понад усе, такий конфлікт став вигідним. Це хрестоматія, яку можна прослідкувати з часів Давнього Риму аж до Оруелла. Тим більше, що він приносить конкретний дохід у вигляді військових замовлень і політичну вигоду в образі Головного командувача. Тому такий смішний фарс з бурею в стакані води біля Керченської протоки став цілком закономірним, як і закономірним став  її результат. Бо українське суспільство набагато доросліше, ніж російське, щоб впійматися на такий псевдопатріотичний блеф. Шкода лише 24-х хлопців та їх родини, які опинилися заручниками політичних ігрищ. Одним словом, українсько-російський конфлікт та його внутрішньополітична складова  в повному обсязі перейдуть у спадок наступникам П.Порошенка.

Томос. З історичної точки зору це, безумовно, прогресивна подія, яка прояснила релігійну ситуацію в Україні. Бо фактичне існування трьох православних конфесій, дві з яких мали проблеми з міжнародним визнанням, а третя керувалася закордонним, м’яко кажучи, недружнім, центром мало сприяло взаєморозумінню українців. Нині маємо набагато простішу ситуацію, коли згідно з традиціями православ’я в Україні існуватиме легітимна національна церква, а також, так склалося історично, російська православна церква. І вірники більш усвідомлено зможуть обирати, що їм ближче. Заслуга Петра Порошенка в цьому процесі значна. Тому що його схильність до єдиноначальності розповсюджується не лише на гроші та політику, але й на духовність. Однак в даному випадку це зіграло позитивну роль, оскільки зробило ситуацію значно прозорішою та полегшило шлях до єдності України та підвищення її міжнародного авторитету. Хоча на цьому етапі політикам й слід зупинитися. Бо далі починається сфера інтимного і посилена консолідація легко переростає у конфронтацію.

Власне, це і є мистецтво політики.

Петру Порошенку досконало оволодіти ним не вдалося. У всякому разі, в умовах України ХХІ століття. Навіть гасло його передвиборчої кампанії «Армія, мова, віра» мені чомусь дуже нагадує «Православие, самодержавие, народность» двохсотрічної давності. А системне нищення середнього класу, планомірне створення умов кланово-олігархічного ладу, плекання  вірнопідданської рабської психології за його президентства переконує, що «Дракон» має властивість відроджуватись у будь-якому лицарі. І патріотизм тут не ліки, а навпаки – зручний панцир для прикриття. Тому влада повинна змінюватися. Власне Петро Олексійович й не має шансів для законного переобрання. А незаконне перекреслить всі здобутки, які в нього безперечно є перед Україною.                       

28 грудня 2018р.

Теги: Порошенко

Коментарі

Фазан 2019-01-01 / 21:14:16
Порошенко молодець- вдержав Україну,самоє главноє і томос- правильний хід, одно неправильно- війна на Сході,гризня з росіянами, ТОМУ ,ЩО МИ БРАТТЯ-не бійтеся собственної тіні.

Вуву 2018-12-28 / 22:39:39
Прочитав ... Ну так що ?
Пащенко написав так як написав .
Як хотів так і зробив.
Ну це така його візія і він на це має право.
Інша справа ... Тих хто читає.
Подобається - не подобається ... Але якщо ви робите допис ... Значить ви вже про щось думали. І це є великий +.
Так що Пащенко певною мірою чогось досягнув ... Бо написав "провокативний " чи "заказний матеріал" ... Як завгодно . Але змусив вас думати.
І ще ось що. Ваші думки чи висловлені певні апріорі позиційі ... Теж можуть не подобатись автору цього матеріалу.
Але в загальному робиться суспільний поступ ... Люди починають мислити ... Думати ... Прокидатись від пасивнойі сплячки і байдужості.
Отже ми всі рухаємось вперед ... До НАСТУПАЮЧОГО НОВОГО РОКУ.!
... До президентських виборів ...
... І ХОЧЕТЬСЯ ВІРИТИ ... ДО ЗМІН НАШОГО ЖИТТЯ НА КРАЩЕ.

PS. ЧОГО Я ВЛАСНЕ ВСІМ ХОЧУ ПОБАЖАТИ В НАСТУПНОМУ НОВОМУ РОЦІ.
ХАЙ ЩАСТИТЬ .!!!

Віктор Пащенко 2018-12-28 / 21:59:20
Безглуздо сперечатися з вірою, але один раз відповім. Не стільки коментатору, скільки тим, хто не знаходиться в полоні доволі примітивної думки, що вершиною політичної аналітики є відповідь на питання: «Ты чьих будешь?» Бо таке холопське мислення в стилі «С чьего голоса поете?» не передбачає пошук істини, а лише пустослів’я в стилі ленінської традиції партійності літератури чи єзуїтської школи . Кому що ближче. Тому:
По-перше, звинувачуючи мене у хитрості, коментатор цілком впевнений, що від ставлення Я.О. до Пащенка або Пащенка до Порошенка залежить доля президентських виборів в Україні. Бо якщо він не прокричить мантру, то «лохи» не розберуться.
По-друге, жодного аргументу, по фактам, яких приведено з десяток, а лише гра у «вірю – не вірю».
По-третє, найкраща критика чужої роботи – це зробити самому краще.
P.S. Дуже подібну відповідь на подібний коментар я дав на своїй сторінці у ФБ.

ярослав орос 2018-12-28 / 21:16:11
пане вікторе, дуже дорого заплатили Вам за се ваше "написання", що тута О.Д. виставили... знаємо ж, звідки Ваші, В.П. "ноги" ростуть, але мова наразі не про петруся порошенка, а про те, що Ви у своєму дописі заганяєте закарпатський електорат у безвихіть...
хитра ж Ваша з блазнем Зеленським гра...
(даруйте в. пащенко, фатьови з гірських сіл уже не ті, що їх описував вихрест і. ольбрахт)...
прохання п. пащенко, не заганяйте закарпатський електорат у глухий кут, а пропонуйте їм -- вихід...
P.S. пане пащенко, знаю, що Ви займаєтеся бізнесом -- вирощуванням ківі, а Ваше словоблудство у даному разі -- лишень захоплення...
най чую од Вас на те щиру відповідь!
Я.О.

Віктор 2018-12-28 / 16:24:11
В нормальних умовах шансів на переобрання не має ніхто з цього кагала, який вже 20 років товчеться біля владного корита. Але вони через свої ЗМІ намагаються нас переконати, що іншого вибору немає, окрім як вибирати з-поміж тих, кого пропонують вони.
Знести всіх. Я за Вакарчука

Володимир 2018-12-28 / 15:40:43
Як зберегти обличчя і не перетворитися на Павла Глобу. Я би про таке подумав передусім.


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 23Новорічна десакралізація влади
/ 2Політологія як хобі. Інтерв'ю
/ 20Клімкін і terra incognita Закарпаття
/ 12Ужгород. "Липова" влада
/ 3"Кругова порука маже як кіптява..."
/ 7Закарпатське ківі як ознака політичної стабільності
/ 8Ужгородські розбірки
/ 15Професія Москаль
/ 14Феномен Саакашвілі
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.2
Дух Сент-Міклоша
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.1
/ 4Прощання з імперськістю
/ 33Трамп. Шлях до бабуїна
/ 15Ідолопоклонство. Савченко, Москаль, Андріїв і "пересічники"
/ 3"Кримінальне" ківі. Злочин без кари
/ 12Драгобрат. Опришки і влада
Україна: Очищення виборами
/ 6Час Порошенка
/ 8Ужгород як лакмус для Порошенка
/ 3Ці вибори можуть трішечки змінити владу, але не здатні змінити суспільство
/ 6Москаль з дверима
/ 39Закарпаття. "Останній Москаль"
/ 4Реформи як спосіб самозахисту бюрократії
/ 4Закон про декомунізацію як символ «совковості»
» Всі записи