Двадцять дев'яте листопада

29.11.2013.

П’ята година ранку. За пана Бога, не хочеться бути реалістом, і все ще є сподівання, що “дбайливий батько” підпише договір про асоціацію. Так, ніби саме від цього залежить, що буде з тобою і твоєю “Ґраждою”. Уже не вистачає сил на Україну, державу.

Щойно позавчора суддя Микуляк оголосив рішення про закриття справи. А вже можна дві-три порушувати. Зарплата, оренда, борги партнерам і так далі, і так довго-довго.  Пекло.

Погляд звернено у перспективу. Більше схоже, що ховаю очі. З ганьби неспроможності.

“Народ під Карпатами”. Здається, я знайшов до нього сюжетний ключ. Через долю Зореслава. Не буквально, а метафорично. З цього могло б вийти художньо-документальне, розважально-пізнавальне молодіжне кіно. Для шкільної аудиторії сумежних словацько-українських земель, як того вимагає проект. Але – українське і поетичне. Хоча студія словацька, а гроші – норвезькі. З Мушинкою про це можна говорити…

А восьма година вечора позбавила будь-якої нормальної надії. Виступи лідерів опозиції з “планом дій” на Майдані протверезили – ми не маємо жодного лідера. І все. Крапка.

29.11.2015

Отаким записом дворічної давності починається моє «Перетривання». Чи щось сьогодні дописав би? Та ні. Розчавлені тодішні сподівання. Вихолощені нинішні. Це невідступне екзистування двох паралельних становищ – потенційного і реального – є, зрозуміло, природним, а ті короткочасні моменти їх перетинання якраз і вимощують сяку-таку підставу для руху в перетриванні чи бодай для ілюзії руху. Можу судити, що сьогодні ці становища мають тенденцію мимобіжності, а радше – розбіжності. Є відчуття назрівання відторгнення. Потенційний дискурс все розгубленіше намацує ґрунт і все рідше може його намацати. Отже, мало б постати питання віднайдення нової реальності. Шукати її з нинішніми очільниками марно. Їм не треба більше ніяких революцій. Їх цілком влаштовує зліплений на руїнах Гідності симулякр реальності. Яловість нашого держапарату не може обіцяти жодної креативної перспективи. Вся його енергія спрямована на утримання себе самого. Як надовго і для чого – збагнути важко. Може, щось станеться й справи підуть легше. Тобто, чіткі ознаки стагнації, обростання все більшою брехнею, все більшою порожнечею.

Одним словом – перетривання.

Теги: Перетривання, Іван Ребрик

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати