Можливо, це справді ти

Костак 2015-09-29 / 14:57:45
Шкляреве "Чорне сонце" вартує прочитання. Надзвичайно лірична оповідь про страхіття нашої війни.

714 2015-09-27 / 22:35:43
Дай волю різуну на псевдо Hentes, він і Шекспіра заборонить.

Адмін 2015-09-27 / 20:55:40

Hentes, будете тролити - забаню. Крапка

Hentes 2015-09-27 / 20:46:57
Я людина малослівна, але те, що таке кров і м’ясо, повірте, ліпше знаю за Вас. Через що й здивувася, коли Ви літературу змішали з фаршем.

Ребрик 2015-09-27 / 19:46:45
Але ж я до вашого свинського діла не пхаюся. То чому б вам лізти в літературу?

Hentes 2015-09-27 / 18:40:03
Ніяк не доберу,кого має на увазі автор, коли часто перераховує у своєму тексті: ми, нас, шматок до шматка, реструктуризація, кавалок живого м’яса. Можливо, ділиться начинкою до гурки, шойта та ковбаси? Деталізуйте мейсарошам на замітку, будьте такі добрі.

Ребрик 2015-09-27 / 17:14:50
При цій нагоді варто б згадати три "Часи..." Юрія Щербака, окремо й "Час тирана", який подієво до сьогодення найближчий. Це взагалі у фантастичний спосіб передано цивілізаційні процеси, в епіцентрі яких опинилася Україна. Крові й жертв аж тут не бракує. Щербак і Гуменюк з одного поля. Хоча й абсолютно різні стильово. Гуменюкові справді достатньо фрази там, де Щербак розгортає десятки сторінок тексту. Новий роман Василя Шкляра "Чорне сонце" з цього ж ряду. І дякувати Богу, що в Україні багатьма митцями достойно артикулююється мілітарна тема. Бо нам, традиційно трактованим гречкосіями, мілітарного духу (та й досвіду) упродовж століть бракувало. Його мусимо культивувати в собі. І художній простір з цим може упоратися якнайефективніше. Ще б ми так, як, скажімо, в прозі й поезії, прозвучали телесеріалами й кіно, - ото було б дійсним утвердженням у нинішньому (такому підлому й цинічному) світі.

714 2015-09-27 / 16:43:23
Тернинко.2015-09-27 / 09:11:42. Може ви б про це з Путіним поговорили? Про кров, яку отой окупант пролив в Україні.

Василь Горват 2015-09-27 / 12:23:04
Просто таки купався в крові... чув, як говорить кров... Дійсно – в житті так не буває... або - стоять жоржини мокрі-мокрі, сплять діамантові жуки... Хіба бувають діамантові? А якщо так, чи можуть спати?

Тернинко 2015-09-27 / 09:11:42
А чи не забагато крові у цього вашого класика? Якісь нереальні ситуації й цілком алогічна поведінка героїв: «...Години зо дві я волочив його за собою, грів свої закоцюблі від холоду руки об нього, вже не живого, ще теплого; він віддавав мені своє останнє тепло. Спершу я намагався ухилитися від того потоку крові, але в мене нічого не виходило. Я просто-таки купався в крові ворога – незнайомого чоловіка, я чув голос його крові; уперше в житті я чув, як говорить кров...»

Костак 2015-09-26 / 12:24:20
Борис Гуменюк: «...Стоять соняхи, наче не на власних ногах, не на власній землі, а на проте¬зах, стоять – красиво, крутять голівка¬ми, наче діти-дауни у бік кожного вибу¬ху. Їм – цікаво. Вони – нічого не розумі¬ють. Шкода їх.
Коли підійти ближче і роздивитися, то можна помітити, що поряд з кожним молодим соняхом досі стоїть старий, минулорічний, обезголовлений, посіче¬ний осколками, попалений, як тінь. По¬ряд із живим стоїть мертвий, підпирає його, дає йому опору, прикриває його своїм тілом, якого, коли дивитися зда¬леку, спершу навіть не видно, але він – є, він – стоїть...»
Класика.

Інтерес 2015-09-24 / 18:16:45
"Мене придумала війна...
Петро Скунць".

Я придумав війну.
Сатана

Кришеник 2015-09-22 / 14:58:46
Гуменюк став першим, чиї вірші відгукнулись на російсько-українську війну. В них відчувалася емоційна глибина і була справжність. Тепер вже й проза. І це цікаво.