Володимир Кришеник. Його історія

З’­ява чогось несподіваного і вражаючого на книжковому ринку – не така вже незвична річ. У часі вона однак безсистемна, тобто визначити інтервал практично не можливо, але система якась мусить бути, лише збагнути цей алгоритм зможуть хіба наші дальші нащадки, як то ми визначаємо закономірності нашої минувшини. «Наздоганяючи минуле» – таку назву має книжка Володимира Кришеника, що побачила світ три роки тому. У ній – добрячий шмат нашої минувшини. Ні за змістом, ні за стилем оповіді нічого схожого раніше, та й нині ми не мали й не маємо. Це дійсно не лише цілком достойно сповнений синівський обов’язок, а оскільки матеріалізований у книжковому блоці й удоступнений для сучасників і наступників, то є, отже, певним нашим сплатком історії, матриця якої й зіткана з таких ниток.

Отже, Кришеник Володимир Михайлович постав на порозі поважної вікової віхи. Не надто пориваючись наздогнати майбутнє (а розділяє нас якихось пару кроків), в такі моменти по-особливому відчуваєш швидкоплинність життя, а те, що пам’ять видає тобі з усіма подробицями й відповідною чіткістю, виявляється, відбувалося уже десятки років тому.

Спочатку була «Ґражда». Молоде й амбітне видавництво, яке поставило собі за мету чудувати світ. Кришеник був і раніше. А ще перед тим було спочатку Слово. Було таке слово «Фараметлики». Його наповнив новим життям Петро Мідянка. Оздобила львівська художниця Ольга Погрібна-Кох. Я додав пару слів від видавництва – і з того вийшла книжка.

Видання мало широкий резонанс. Слово не завжди могли вимовити, його значення толкували, хто як знав, але «екзотичний птах» випурхнув, і в різних середовищах жваво обговорювали: хто, де і як його бачив та чув.

І от Петро якось каже, що ґрунтовну рецензію на його дітище написав Володимир Кришеник. А це хто? Фізик з УжНУ. Живе в нашому мікрорайоні, й Мідянка, іноді приїжджаючи в Ужгород, ночує в нього. Приїжджаючи в Ужгород, Мідянка часто або й переважно зупинявся у нас. Тож тут мене, ясна річ, пробрало на ревність. А що цей фізик ще й рецензію написав – зачепило за живе.

Таким дивним способом ім’я Володимира Кришеника прописалося в «Ґражді».

У «Перетриванні» Кришеники присутні  виразно як важливий чинник усього дійства. І не лише в тексті. Ще більше – поза текстом.

Якось ми зізнайомилися, зійшлися. Принагідні зустрічі й бесіди в’язалися окремим сюжетом. І от Кришеник заходить до нас у видавництво, але якийсь пригнічений, сказати б, – в душевному сум’ятті. Помер батько. А з наміру записати його спогади залишилося якихось пару сторінок.

Отакі ми є. Очевидно важливі справи відкладаємо на потім, а потім… хочемо наздогнати.

У тій розмові дійшли ми думки, що Володимир Кришеник мусить відтворити все почуте від батьків й викласти на папері. Бо вже зараз відповідальність на ньому. Бо вже він є носієм інформації, якої деінде не знайдеш…

Почалося зі статті до «Екзилю». Зійшлися на назві: «Його історія». Зразу ж стало зрозуміло, що ця історія буде з продовженням. У скорому часі увиразнилася ідея видання окремої книжки.  Ця відчайдушна спроба наздогнати минуле стала успішною. Здається мені дивним, що Петро Мідянка публічно нічого про книгу не казав. Знаю, що книжку він простудіював уважно, як це він знає робити. У розмовах, однак, обмежився фразою. Це він також уміє.

Книжка Володимира Кришеника має свого читача й поціновувача. Я ж переконаний, що їй судилося довге життя. І було б хибно трактувати її лише як родинну хроніку. Хоча й із фактографічного боку – це надзвичайно цінне джерело. Кришеника Бог наділив оригінальним стилем мислення, який гармонійно переливається в текстовий ряд. Його вкрай важко редагувати, якщо підходити до справи професійно. Тобто мусиш ставитися до тексту, як нейрохірург до матерії мозку. Для редактора в цьому – велика втіха, бо є усвідомлення, що працюєш зі справжнім текстом, з тонкою матерією людської мислі. І саме тому й сам переймаєшся почуттям причетності до творення нового світу, окремого життя.

Що далі? По-перше, є що наздоганяти і в минулому, і в майбутньому. А ще не менше – в сьогоденні. Справа, якою Володимир Кришеник активно переймається нині, в реальному й віртуальному часі та просторі, так би мовити, в позаурочні години, може стати суттю оригінального видання. Я на це дуже сподіваюся. Інформаційно-консциєнтальна війна, досвіду ведення якої Україні явно бракує, має з нашого боку не так багато професіоналів. Є підстави думати, що Володимир Кришеник тут на своєму місці й не лише достойно, за визначенням Ліни Костенко, тримає оборону, але й проводить ефективний наступ. Хай це поки що залишається інтригою.

Сьогодні ж празнуємо Володимира Кришеника.

Віншуємо йому та його родині доброго здоров’я і бадьорого настрою.

Бо, як уже доводилося казати з приводу «Його історії»: «З ними легше жити. З ними життя набуває сенсу».

Теги: Володимир Кришеник

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати