Провокація 16 січня

«І на жаль, без зміни влади новина в кінці наступного року, що Україна знаходиться на 150-му місці в рейтингу сприйняття корупції, буде не найгіршою». Так закінчувалася моя стаття, у якій підбивалися політичні підсумки 2012 року. Тепер працював над підсумковою статтею 2013 року і хотів її зробити максимально аналітичною без панування емоцій. Але події, що стрімко розгортаються в Україні, не дають можливостей абстрагуватися, тому окремо все-таки зупинюся на провокації 16 січня 2014 року, а згодом в наступних матеріалах повернуся до більш ґрунтовної аналітики.

Позаяк абсолютна більшість людей гарячково шукають відповіді на питання: що це було і чого очікувати далі. Власне, на першу половину питання коротка відповідь вже дана у попередньому абзаці – провокація. Настрашений і розгублений режим В.Януковича, не маючи засобів контролювати та утримувати свою владу в легітимний спосіб вдався до тактики розхитування ситуації, щоб питання постало руба – стінка на стінку, наші – не наші. Наскрізь корумпована опора режиму в особі силових структур, приручених судів, прикормлених чиновників та привладного бізнесу чекала гарантій своєї безкарності з боку влади, бо не бажає опинитися в ролі крайніх цапів-відбувайлів.

І такий сигнал В.Янукович та його найближче оточення подали. Беркутівці звільнені від покарання, заборонено викриття корупційних діянь суддів, прокурорів, чиновників, бо це буде наклепом. Вкрай звужуються громадянські свободи та можливості протесту і обміну інформацією, натомість розширюються права каральних органів. Фактично нівельовані всі попередні досягнення на шляху до євроспільноти і відкриті ворота до клубу пожиттєвих диктаторів. Таким чином В.Янукович став заручником своєї жадібності та нестримного властолюбства, а його оточення, що віддалося на відкуп російським політтехнологам, прагне звабити Майдан на свою територію силового протистояння, бо мирні протести, свобода інформації та вільні вибори – це смерть авторитаризму.

Тому головним завданням на найближчі дні буде втримати мирний характер протестів. Гарячі голови в лавах опозиції на нинішній момент є найкращими союзниками В.Януковича та російських імперських настроїв, бо намагання нав’язати свою волю іншій частині України легітимізує владу режиму в очах його прихильників і дозволить затягнути процес на довгі роки, а в найгіршому випадку й розколоти Україну, утвердивши авторитаризм в обох її частинах, хоча й під різними гаслами та прапорами. Ілюзія про можливість швидкої зміни системи через захоплення адміністративних будівель та визначенням єдиного лідера є яскравим проявом психології «совка», схильного освячувати бюрократичну ієрархію.

Немає сумнівів, що існуючий режим в його нинішній формі не втримається, а зазначені закони не досягнуть успіху. Зміна суспільного договору, вищою формою якого є Конституція, та перезавантаження усієї системи влади, починаючи з президента і закінчуючи місцевим самоврядуванням, є єдиним виходом з глибокої політичної кризи. Іншою альтернативою є розпад країни. Поки цього ні влада, ні опозиція, ні суспільство до кінця не усвідомили. Кожна із сторін потайки сподівається надурити суперників, зберегти за собою владні привілеї і нав’язати свої правила гри незгодним.

Тому продовжується штурханина з «Беркутом» та внутрішніми військами, безплідні суперечки з ДАІ та в судах. Але все це практика минулого століття, яка геніально викрита Д.Оруелом в його казці-алегорії «Ферма тварин», коли свині, що прийшли до влади під революційними гаслами, за допомогою приручених псів правлять вівцями та іншим бидлом. До речі, дуже показово, коли сьогодні в Інтернеті з’являються ролики 2004 року із скандуваннями «Банду геть!» у виконанні автора одіозних законів В.Олійника, неперевершеного «Гепи» - Г.Кернеса та навіть передвиборча програма самого В.Януковича зразка 1990 року, де він таврував ганьбою безсовісну державну машину, що грабує народ. 

В інформаційному ХХІ столітті в центрі Європи подібна тактика задурювання спрацює хіба в п’яних гетто люмпенізованих пролетарів, але не має жодних шансів на загальний успіх. Тому необхідно вже готувати надзвичайно складний, високоінтелектуальний продукт, яким є Конституція держави, в якій головним пріоритетом є не охорона влади, а людської гідності. Хоча, поки вирують інстинкти та емоції, до розуму не дослухаються. А значить, потрібен час, щоб пристрасті згасли. І не дай Боже, щоб вони розбурхалися кров’ю.        

Теги: провокація

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати