Козли-провокатори на Майдані та як з ними боротися

Перебуваючи сьогодні в Ужгороді на площі Театральній так само, як і 9 років тому можна було відчути доброзичливу атмосферу, побачити велику кількість відповідальних і цілком самодостатніх людей для яких влада не сакральне божество, що викликає страх, а цілком конкретні персоналії та інституції, що потребують контролю, впливу, а в разі потреби й зміни. Відповідно держава для них вже стала власною домівкою, де вони відчувають себе не слугами чи найманцями, а господарями. І особливо вразила аура суто людського співпереживання, коли приниження дітей викликало бажання їх захистити, а не сховатись від небезпеки «глупої» сили.

Тим не менше, знаходячись в такій доволі комфортній атмосфері, з тривогою очікувались новини з Києва. Бо є розуміння, що далеко не всі в нашій домівці вже дозріли до такого рівня відповідальності і влада так просто не здасться, має достатньо ресурсів, прихильників з іншою психологією та готовністю до підступних дій. Тому чутки, що в столиці зібралася величезна кількість людей не дивували, от, що вони з легкістю захопили КМДА, Кабмін і прямують на Банкову бентежили не на жарт. Тому що це означало делегітимізацію протестів і перехід конфлікту в суто силову площину, а значить про європейський вибір треба забути, бо цивілізовані країни ніколи не визнають не законного захоплення влади.

Однак вже дома біля Інтернету та телевізору з’ясувалось, що ці чутки явно перебільшені і ситуація значно оптимістичніша. Вхід до приміщення КМДА не має критичного впливу, оскільки ця структура вже давно втратила  легітимність, відмовляючись від виборів в Києві. Тим паче, що протестувальники не чіпали службових кабінетів, а лишень користуються приміщеннями загального користування. Кабмін взагалі ніхто не чіпав, а штурм Банкової – це цілеспрямована провокація, яку зупинили лідери опозиції та громадські активісти. Отже ніякого плану силового захоплення влади зі сторони опозиції не існує і вона усіма силами намагається втримати протест в законному руслі, не зважаючи на свавілля режиму. А от локалізацію провокацій, поруч з масовістю протестів вже можна назвати суттєвою перемогою, оскільки головний план влади провалися і він тепер став очевидним.

По-перше, східні деспотичні політтехнології розраховані лише на управління покірними масами, тому вони ніяк не втямлять, як це можна протестувати за ідею без грошей та ще й витрачаючи власні. Звідси вони не розуміють силу духу, пояснюючи собі все «наколотими» апельсинами і відповідно не змогли передбачити кількості та якості протестуючих. По-друге, їх розрахунок базувався на провокаціях, коли проплачені молодчики зможуть втягнути в бійку натовп, самі зникнути і таким чином розв’язати силовикам руки, а владі дати можливість ввести надзвичайний стан. Крім того налякати обивателя, особливо на Сході і Півдні країни та обернути ситуацію на свою користь.

Відтак цілковитим провалом для подібних технологів виявився факт, коли самі громадяни затримували провокаторів, показували їх журналістам  та здавали  в руки правоохоронцям. А на місці найзухвалішої провокації на Банковій, лідери в особі П.Порошенко, В.Кличка, О.Тягнибока, Сашка Положинського грудьми стали на захист міліції. Особливо болісним ударом для промосковських режисерів стало те, що в масові бійки не були втягнуті справжні «свободівці», а лише їх клони в масках. Про подібний сценарій яскраво свідчить спектакль біля пам’ятника Леніну, який наказали охороняти міліціонерам, щоб зав’язати там безпечну для себе бійку та збурити прорадянські настрої. Єдину ідеологію, на яку ще може опертися правляча кліка. Але коли міліція покинула ідола і там нічого не сталося, здається настав психологічний перелом.

Бо тепер міліції буде важче віддавати накази, тим паче, що  президент, прем’єр,  міністр відмовилися брати на себе відповідальність за дії «Беркуту» у ніч на суботу, зваливши все на стрілочників. Значить кількість тих, хто побажає стати стрілочником різко поменшає. Та й провокаторів стане важче фінансувати та легше виявляти, оскільки в дію вступив громадський контроль. І по суті вони вже виявлені в особі братчиків Д.Корчинського, відомого своїми зв’язками з В.Медведчуком та А.Клюєвим. Звичайно нові «тітушки» ще будуть з’являтися, але чим далі, тим матеріал буде все менш якісним, оскільки придатний для одноразового використання. Таким чином головна технологія за допомогою якої режим прагнув зберегти себе, здається, зазнала краху. І якщо Майдан протримається без особливих ексцесів кілька діб, то на політичному майбутньому В.Януковича можна ставити хрест.

Однак святкувати перемогу ще занадто рано, бо опозиція тримається виключно на настроях протесту і жодної позитивної програми поки не представила. В тому числі з неї не можна знімати вини й за сутички у неділю, позаяк ще в суботу можна було оголосити, що жодні силові дії протест не передбачає. І це б вберегло багатьох. Проте заради масовості опозиціонери також не нехтують усяким непотребом у своїх рядах, що значно збільшує ризики. Слава Богу, вчора лідери оговталися і діяли доволі рішуче, щоб зупинити насильство.  Думається, не без впливу західних дипломатів. Але в тому й цінність європейської спільноти, щоб утримувати стандарти цивілізованих стосунків.

Тепер якомога швидше треба переходити до позитивних дій. В першу чергу в стінах парламенту. Домогтися покарання винних у силовій розправі над студентами. Підтримуючи градус Майдану та хитання більшості, необхідно добитися відставки уряду, як такого, що не зумів досягти стабільності соціально-економічної ситуації, не передбачив ризики в стосунках зі своїм стратегічним партнером Росією та фактично зірвав підписання угоди про європейську асоціацію. Реалізувати право киян на вибори. Залишаючи в силі політичну вимогу зміни президента, треба відмовитися від розмов про імпічмент, як нереалістичних, а зосередитися на підготовці законодавчої бази майбутніх реформ. По суті це всі євроінтеграційні вимоги, корінна зміна судової та правоохоронної системи, податковий та виборчий кодекс. Надзвичайно актуальним залишається питання повернення до системи стримувань та противаг в політичному житті. Ключовою тут має стати реформа місцевого самоврядування.

Бо вже завтра треба бути готовим, що партія влади кине у бій важку артилерію. На кшталт рішення місцевих рад у підконтрольних регіонах в підтримку президента, мобілізацію свого електорату для протистояння Майдану, фінансовий та адміністративний ресурс з метою дискредитації опозиції.      

Тому не можна обійтися без конкретних законопроектів в медицині, освіті, пенсійному забезпеченні, ЖКГ і т.д. Тобто роботи на найближчий рік вистачить з надлишком й без імпічменту та егоїстичної боротьби за владу. Бо невикористання на цей раз енергії, свідомості та креативності кращої частини суспільства заради подолання безсовісного популізму в політиці, стане не менш зухвалим знущанням над молоддю, ніж її побиття. І тоді козел-провокатор таки переможе.

Теги: майдан, провокатор

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати