Остання зелена зона

У неділю, 2 червня, в Україні обирали 6 міських, 9 селищних та 102 сільських голів. У всіх містах перемогу отримали представники партії влади. Це Ялта в Криму, Алчевськ (Луганщина), Васильків (Київщина), Вознесенськ (Миколаївщина), Новодністровськ (Буковина) та наше Берегово. А загалом вони отримали перемогу у 86% населених пунктів.

Остання зелена зона

Напружена боротьба точилася лише у Василькові, де спільний висуванець від опозиційних сил – представник «Удару» С.Сабов – на 2% програв В.Сабадошу з Партії регіонів і там результати будуть оскаржуватися, хоча надії на успіх в опозиції при нинішніх судах немає.

Такі результати свідчать ніби про переконливе домінування Партії регіонів на політичних теренах України, хоча ситуація значно складніша і вона віщує дуже нелегкі випробовування в найближчі 1,5 роки.

На тлі рішення Конституційного суду про чергові-позачергові вибори, недільне  голосування взагалі треба розглядати під зовсім іншим кутом зору. Тобто там, де Партія регіонів має переважні шанси на перемогу, вибори призначаються, а там, де ні, їх відкладають на невизначений час. У Києві чи нашому Міжгір’ї мера немає значно довше, ніж у Берегові, але виборцям й досі відмовляють у конституційному праві самим визначатися зі своїм головою. Те саме стосується Тернополя, Херсона, Миколаєва. У 5 округах, де всупереч результатам ЦВК не визначила результат, вибори так і не призначені. Натомість у Севастополі, де гарантовано перемагає провладний кандидат, голосування відбудеться вже 7 липня.

Подібні маніпуляції точаться й навколо виборів у ВНЗ, що наочно демонструє ситуація з УжНУ. Таким чином, опанувавши всі гілки влади, взявши під контроль суди, силові, фіскальні, контролюючі органи, влада перейшла у наступ на останні бастіони демократії – самоврядування та виборче право загалом.

Рішення Конституційного суду ніби саме по собі й не обмежує Верховну Раду в праві призначати дострокові вибори. Але його заангажованість проглядається в тому, що, сказавши «А», суд не каже «Б». А саме про недопустимість будь-яких владних органів продовжувати собі повноваження. Отже, це відкриває можливості провладним депутатам заговорювати проблему до безкінечності, посилаючись на відсутність законів, коштів і т.д. і т.п. Такі ігри влади з суспільством можна охарактеризувати одним словом – безвідповідальність. Вона стосується й масового призначення чиновників без оголошення конкурсу  всупереч Закону про державну службу, що активно практикує Закарпатська ОДА. Це ставить під удар всю систему державного управління, оскільки через певний час діяльність і таких органів влади, і чиновників можна буде визнати нелегітимною з відповідними наслідками. Пояснити таку тактику можна лише в один спосіб – режим сподівається себе увіковічити.

Але нинішні події в Туреччині ніби спеціально доводять протилежне. Кілька сотень демонстрантів, що виступили на захист центрального парку в столиці, були зухвало розігнані поліцією. Прем’єр Ердоган, що вже 11 років перебуває при владі, очевидно, повіривши у свою всесильність, розбурхав зі звичайної екологічної акції загальнонаціональний політичний конфлікт, що охопив вже 67 населених пунктів країни. Це знівелює і всі попередні економічні досягнення уряду, і інвестиційну та туристичну привабливість країни, і неодмінно завершиться крахом режиму. Так віра у безкарність обов’язково  породжує агресивну відповідь, які примітивізують суспільство та доводять його до стану варварства. Причому, цілком вірогідно, що новий уряд Туреччини буде навіть гірший за теперішній, але така ціна безвідповідальності політиків, що втрачають здоровий глузд від безконтрольності.

Повертаючись до українських реалій, цілком безглуздим буде обійти мовчанням й провину попередньої влади та теперішньої опозиції в існуючому правовому хаосі. Перші паростки недовіри до «помаранчевої» влади почали проростати вже через кілька місяців її існування, коли десятки депутатів, що отримали нові посади, не позбулися своїх мандатів і за них голосували інші. Принцип політичної доцільності продовжував панувати і в кадрових призначеннях, і в рішеннях судів, і в тендерних закупівлях, і в способах приватизації та економічної діяльності. Та й правовий клінч у Києві також започаткований ще у 2008 році на догоду амбіціям колишнього прем’єра.

Нинішній режим полюбляє виправдовуватися тим, що, мовляв, третій тур президентських виборів був незаконним і тому вони лише продовжують традицію. Хоча цей приклад якраз недоречний, бо рішення про повторне голосування разом зі зміною Конституції було формою саме політичного компромісу, щоб уникнути громадянського протистояння. Але минула влада не зробила нічого, щоб навернути країну в жорстке правове поле, а нинішня зруйнувала цей компроміс, розкручуючи маховик боротьби на знищення. В таких обставинах навряд чи вдасться зберегти за собою «Межигір’я» та «Золоту гору», оскільки ненависть не визнає право власності. Про країну я не говорю, бо це надто високо для розуміння діючих можновладців.

Відтак, змагання на виборах, пошук єдиних кандидатів, організація масових протестів абсолютно необхідна, але зовсім не достатня умова успіху опозиції. Тому що переважна більшість свідомих громадян цілком слушно розглядають їх як звичайну боротьбу за владу без будь-яких якісних змін. Чому, до прикладу, не має законопроекту від опозиції, де б вибори призначалися автоматично, без умовлянь депутатів після закінчення строку або позбавлення повноважень? Та й в цілому виборчого Кодексу, про який всі так гаряче галасують. Чому не роз’яснюється альтернатива пенсійній реформі, а лише тиражуються популістські гасла про необхідність відміни існуючої? Чому немає альтернативного податкового кодексу, де б встановлювалися чіткі правила гри без можливостей ручного регулювання? Чому не має проекту судової реформи, яка б протидіяла існуючому правовому нігілізму? А як з місцевим самоврядуванням, страховою медициною, Укравтодором, професійною армією і ще з десятками «чому»? Одним словом, чому немає альтернативи, а лише безкінечна перепалка за принципом «сам дурень». Зрештою, за які президентські повноваження і відповідальність доведеться голосувати на наступних виборах, чи знову достатньо лише повірити у прізвище.

 І тут напрошуються дві відповіді. По-перше, для підготовки інтелектуального продукту, а не політтехнологічного набору гасел, необхідний сам інтелект, з чим у нашому політикумі дефіцит. По-друге, необхідна політична воля до владного самообмеження, з чим проблем ще більше. Бо, здається, наша опозиція, незалежно від кольору, мріє лише, як той лицар у відомій казці Шварца, знищити Дракона, щоб самому зайняти його місце. Але тоді це буде битва лише наверху, а внизу – страх і покора. До тих пір, поки у людей не почнуть відбирати останній клаптик зеленої зони, після чого починається бунт з усіма сумними наслідками…

P.S. Власне іскрою для бунту може стати й "бєзпрєдєл мєнтів", лікарів, суддів... А далі кожен пригадає своє власне приниження...

05 червня 2013р.

Теги: влада, суспільство, бунт

Коментарі

zoltán 2013-06-11 / 14:33:30
http://www.odnoklassniki.ru/profile/517434570186
:)

Ігор Баран 2013-06-11 / 09:09:31
У Василькові ( Київщина !) змагались два мадяри. На Берегово схоже

0000 2013-06-08 / 18:46:00
до сорри
Іди фантазьор непокорюйся, кіть нішоти біля хижі робити та йди хирньов страдай

сорри 2013-06-06 / 23:33:21
У цій ситуації єдиний вихід - акції громадської непокори, які призведуть до зміни влади. Нинішні можновладці самі. добровільно владу не віддадуть.

оненавиджу владу 2013-06-06 / 09:12:30
Обєднана опозиції це не триголовий дракон який нажене у владу страху, а три болвана звязані за руки і ноги і кожен щось собі гавкає. Не буде народ йти в бій за таку опозицію. А сама по собі вона ні на що не здатна. Абсолютно.

безпартійний 2013-06-05 / 23:10:24

«Повертаючись до українських реалій, цілком безглуздим буде обійти мовчанням й провину попередньої влади та теперішньої опозиції в існуючому правовому хаосі.»

«…змагання на виборах, пошук єдиних кандидатів, організація масових протестів абсолютно необхідна, але зовсім не достатня умова успіху опозиції.
Тому що переважна більшість свідомих громадян цілком слушно розглядають їх як звичайну боротьбу за владу без будь-яких якісних змін.»

«…Одним словом, чому немає альтернативи, а лише безкінечна перепалка за принципом «сам дурень» ».

Пане Вікторе, «не в бровь, а в глаз».
А перелік Ваших «чому» з відповідями взагалі б мав стати програмою дій Об’єднаної опозиції для залучення дійсно думаючих виборців, а не штатної поплаченої масовки, чим грішить, на жаль, не тільки партія влади.


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 12Газ, пес і Зеленський
/ 13Ужгородська громада: тест на цивілізованість
/ 4Нотатки до виборів-2019
/ 29Передвиборчий пасьянс Закарпаття
/ 19"Недільна бесіда" про поточну політику
/ 9Іван Волошин: гумовий виріб корупції
/ 23Новорічна десакралізація влади
/ 6Порошенко: "Дракон", відроджений у лицарі
/ 2Політологія як хобі. Інтерв'ю
/ 20Клімкін і terra incognita Закарпаття
/ 12Ужгород. "Липова" влада
/ 3"Кругова порука маже як кіптява..."
/ 7Закарпатське ківі як ознака політичної стабільності
/ 8Ужгородські розбірки
/ 15Професія Москаль
/ 14Феномен Саакашвілі
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.2
Дух Сент-Міклоша
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.1
/ 4Прощання з імперськістю
/ 33Трамп. Шлях до бабуїна
/ 15Ідолопоклонство. Савченко, Москаль, Андріїв і "пересічники"
/ 3"Кримінальне" ківі. Злочин без кари
/ 12Драгобрат. Опришки і влада
Україна: Очищення виборами
» Всі записи