Митець з гуцульського Парижа

От і Микола Дем’ян вписався в коло «шістдесятників». Заздравиці й віншування гараздів у таких випадках – справа звична. Та чомусь гадаю, що для Миколи особливо приємними будуть слова «книжкового» побратима Леоніда Годованого, бо єднає їх не лише багаторічна співпраця, але й глибинне розуміння суті творення книги.

Леонід ГОДОВАНИЙ:

Микола Дем'ян і його набуток

 

...Рахів – гуцульський Париж! 
Степан Клочурак,
газета “Нова свобода”, 1938 р.

                                               О Рахове, ти був колись Парижем...                                               Нехай гуцульським, але, кажуть, був!

                                      * * *
                                              Вби люди знали, вби люди чули,                                               Що й ми на світі були, гуцули...                                                                       Василь Кухта, 2006 р.

Ну хто з пересічних читачів інтернету, газети чи журналу вишукує ім’я фахівця, котрий визначає характер шрифтових накреслень, місце і розмір фотографії на шпальтах видання? Хіба що у так званому реквізиті виявиш прізвище того, кому можна висловити захоплення або обурення. Але скоріше там виявиш не ім’я дизайнера, а його службового зверхника...

Однак дизайнерам книги поталанило більше. Їх імена дрібнесеньким шрифтом віднайдеш побіля знаку охорони авторського права на звороті титульного аркуша або ж обіч адреси видавництва на останній шпальті...

Так повелось, що книгу, як людину, читач зустрічає за одежиною. Заглиблюється у зміст лише згодом, а достойне художнє вбрання видно зразу. Якщо одежина імпонує читачеві, то мозольні гривні кочують з гаманця за прилавок, а книга – у домашню книгозбірню...

До чого це гну? До того, любий читачу, що маю на оці саме такого кравця, який майстерно чинить одежину для книги – майстра книжкового дизайну, випускника Академії друкарства імені І. Федорова у Львові, художника-графіка Миколу Дем’яна.

Признаюся – намагатимуся бути неупередженим, бо згадаю лише найкраще і найважливіше з життя колеги, з яким спілкуюся понад три десятки років, з яким пройшов довжелезну творчу дорогу, з яким тримався не лише за лаврові вінки, а й разом зачухував потилицю і розминав гулі на лобі... Але з яким ні разу за всі роки не чубився, зате знаходив порозуміння і разом виповзав з найскладніших творчих колізій.

Літературний і художній редактори як сіамські близнюки. Готуючи книгу у дорогу поміж читачів, вони набивають кожен свої мозолі не лише у трудах, але і в пошуках, суперечках, сумнівах... Це було. Але не було поміж нами зверхності, зневаги і недовіри, бо мій побратим, художник-графік Микола Михайлович Дем’ян був – і залишається! – Людиною Добра, Людиною щедрої і доброї Душі, а насамкінець – фахівцем високого штибу на обширах книжкового дизайну.

Рахівщина, с. Богдан, 90-ті рр. ХХ ст. Фото Миколи Дем'яна

 

“ДОСТА НАМ ОДНОГО ХУДОЖНИКА В ХАТІ...”

                                               ...Вже місяць злотну драбину в’яже:                                               Було чи снилось – хтось краще скаже.                                                                                  Василь Кухта

По цих словах задумався. Чи заради штукарства у оповіді про Миколу Дем’яна вдатися до якихось сюжетних викрутасів на його біографічних манівцях, чи йти протоптаним пішником, аби читач не спотикався на словесних нагромадженнях чи вибоїнах. Словом, начисто  ab ovo – від яйця, як у Стародавньому Римі, чи від припічка, як повелося в Україні.

...Гуцульське село Богдан, що притулилося до підніжжя гордого Петроса, якраз така мальовнича гірська закутина поблизу міста Рахова, в якій за волею Божою повинні народжуватися саме митці. Шістдесят років тому у Богдані Микола Дем’ян зустрів свою першу весну. Ким виросте хлопець, батьки не переймалися, але коли з початком відвідин дитячого садка хлопчик почав вишуковувати клапті паперу, а з-під олівця на них з’являлися наївні замальовки, першою задумалася мама Марія.

Сусідські діти, як усі діти, просять цукерок чи ще якихось лакімок, а цей тільки й канючить олівці та зошит і замість бігання з однолітками горбатиться над мальовидлами. Лише тоді покидає хату, коли зачує весільну музику. Тоді проситься на гулянку, але всідається біля музик і поринає у звуки – не чує і не бачить більше нічого... В кого воно вдалося?

А батько не переймався. Він сам був знаний в Богдані коваль, а поза ковальством – в усьому майстер на всі руки і бачив свого первістка порядним теслею і меблярем. А для такого заняття хай росте синок, школує і набирається сил...

Здібну дитину завжди запримітять у школі. Накинув око на малого Миколку вчитель малювання Василь Іванович Попович і кращого помічника у шкільному оформительстві годі було шукати... На уроках геометрії вчителька називала Миколу не інакше як Николайко-мальир (з наголосом на другій букві «о») і просила малювати на дошці кольоровою крейдою геометричні фігури. Це хлопцеві подобалося.

Згодом батьки прикупили Миколі сестричку Оленку, яка на здивування матері, також не цуралася малювання і також відвідувала шкільний гурток. Вчитель всіляко сприяв малим Дем’янам, аби вони вчилися малювати. Миколу запрітив керівник образотворчої студії в Рахові Василь Дмитрович Зейкан і запросив на заняття. Малюнки хлопця потрапляють на виставки, з’являються у дитячих газетах і журналах. А ще він  встигав відводити душу з кларнетом або трубою у шкільному духовому оркестрі. Лише коли вуйко після літніх заробітків привіз із Слобожанщини справжню гармонію, хлопець на слух впродовж канікул вивчив всі мелодії, котрі можна було почути в селі. Це вміння залишилось при ньому й досі – жодна гостина не обходиться без Миколиної музики.

Так підійшло до завершення шкільне навчання. Батько наполягав, аби Микола вивчав меблярство у інституті прикладного та декоративного мистецтва, а Миколі хотілося зайнятися або малюванням, або музикою, а Олені – малюванням.

Мати міркувала про навчання дітей прагматичніше. Хай Микола вчиться на мебляра або художника, а Олена після восьмого класу най іде здобувати фах бухгалтера. “Доста нам одного художника в хаті...” – був її присуд. Так і вчинили.

Пощатило Олені – як відмінниця вона вступила до бухгалтерського технікуму без екзаменів. Микола ж не здолав конкурсу на мебляра – набирали лише сім чоловік, а заяв було сто п’ятдесят... Залишився на підготовчі курси, підробляв натурщиком і заодно дістав дозвіл відвідувати заняття з фахових дисциплін вільним слухачем а попри це для Устьєріцького лісництва Рахівського лісокомбінату малював панно і стенди на природоохоронну тематику.

Батальйонний художник Микола Дем’ян, 1974 р.

Навесні підоспіла служба в армії, відтак два роки збігли в якості батальйонного художника у Волгограді, а за тим абітурієнт у солдатському однострої здавав екзамени на факультет книжкової графіки в Академії друкарства імені І. Федорова. Зробити такий вибір наполіг керівник образотворчої студії з Рахова Василь Дмитрович Зейкан. Конкурс був 10 чоловік на місце. Але лише демобілізований солдат Микола Дем’ян єдиний у групі склав екзамени з малюнка на п’ятірку, а з живопису та композиції  на четвірки і був зарахований у студенти у першій трійці.

Збулася воля матері. Високоошколований “мальир” – інакше художник-графік – розробив специфічні конструктивні форми книжки-іграшки для дітей, намалював ілюстрації до казки М. Стельмаха “Чому у зайця не болять зуби” і подав все це на захист як дипломну роботу. Фахівець книжкового дизайну відбувся.

 

У “КАРПАТАХ”, АЛЕ... У ВИДАВНИЦТВІ

                                               І проростають крізь щербатий брук                                               Смерек столітніх Ейфелеві вежі...                                                                                              Василь Кухта

У видавництві “Карпати” Микола Дем’ян відбував переддипломну практику. Студентські роботи засвідчували його потенційні творчі спроможності, тому завідувач редакцією художнього оформлення видань Янош  Гашпарович доручив розробити модульний макет турист-ського путівника по Закарпаттю – першого із серії подібних видань. Сподівання виправдались, а путівники за типологічною тематичною розробкою та рівнем художнього оформлення журнал “В мире книг” (Москва) визнав кращими у своїй номінації. Це й послужило підставою для запрошення практиканта на постійну роботу в “Карпати”.

А згодом були ще путівники “Ужгород” і “Закарпатський музей народної архітектури і побуту” з високим фаховим дизайном і наступною увагою бібліотеки Конгресу США.

У видавництві Микола Дем’ян опікував туристські, краєзнавчі видання та книги виробничої і природоохоронної тематики. Впродовж 15 років у “Карпатах” за його участю побачили світ краєзнавчі і туристські видання для кожної з областей зони видавничої діяльності – Закарпаття, Прикарпаття і Буковина. Це путівники по обласних і районних центрах, найважливіших туристичних об’єктах. Ця сукупність книг в комплексі представляє цей регіон і до всіх них доклав рук художній редактор Микола Дем’ян.

Його стараннями народилося художнє оформлення міжвидавничої серії “Берегти природу – берегти життя”. Книги “Карпатський заповідник”, “Зелені перлини Карпат”, “Природні багатства Закарпаття” – найкращі у серії. Високим рівнем книжкової графіки відзначається збірка оригінальних природознавчих есе доктора біологічних наук, професора Василя Комендара “Барвінок для майбутнього”. Автор передає читачам не лише цікаві відомості про малознанні карпатські рослини, але й свою тривогу за їх долю у майбутньому, закликає оберігати представників флори, яким загрожує повне винищення. Глибоке проникнення дизайнера в зміст і образне переосмислення тривоги про захист довкілля визначили успіх книги у 1987 р. і її перевидання у 2005 р.

        

Під час роботи над “Барвінком для майбутнього” з’ясувалася цікава деталь. У 1952 р. аспірант-біолог Василь Комендар досліджував флору в околицях села Богдан та гори Петрос і квартирував у Івана Кріса – прадіда Миколи Дем’яна. Саме тоді він зафотографував гуцульське весілля, на якому побралися батько і мати Миколи. Напевне ця подія спонукала художника вихлюпнути весь запас творчої фантазії у дизайн книги Василя Комендара – відомого захисника природи Карпат, стараннями якого у науковому визначнику рослин України поряд із назвами едельвейс і білотка альпійська прижилась гуцульська назва гордої мешканки скелястих урвищ – шовкової косиці.

У сучасному книжковому дизайні зажила повно-правності  кольорова і чорно-біла художня фотографія, якою, до слова, майстерно володіє Микола Дем’ян. Мабуть саме тому йому до душі припав творчий доробок відомого майстра пейзажної фотографії, завзятого туриста і біохіміка за фахом Тібора Гасича з Ужгорода. Невтомний мандрівник все життя фотографував лише Карпати. Причому він доходив у такі закутини, куди не стукала нога заїжджого фотографа і куди не часто доходять навіть лісівники. Знімки дуже тонко передають настрої природи в різні пори року, зображують такі місця в Карпатах, які можна побачити лише на цих фотографіях, бо після жорстокого втручання людини ці місцини сьогодні викликають обурення і розпач.

Фотокнига Тібора Гасича “Іду Карпатами” нині нагадує реквієм по тих Карпатах, які ще існували 30–40 років тому... Непересічні знімки природньо поєдналися з композиційними відчуттями дизайнера і на кожному розвороті являють візуальну мозаїку, яка запам’ятовується надовго. Видавництво “Карпати” плекало великі сподівання на унікальну авторську фотокнигу, в якій зібрані пейзажні перлини Карпат. Модерні електронні напрацювання Миколи Дем’яна у дизайні дозволили створити ексклюзивне видання. Непересічний задум фотомайстра і художника через видавниче безгрошів’я сохне на пні – у редакторських шухлядах. А попри це потрохи зникає і краса Карпат...

Весілля Марії Луканюк та Михайла Дем'яна. Богдан, липень 1952 р.

Серед художньої літератури найбільше до душі Миколі Дем’яну народна творчість. Хіба до неї може бути байдужим серце гуцула? В ілюстраціях казок, легенд, притч та переказів Микола Дем’ян постає як зрілий художник-графік, у роботах якого професійна манера і образне бачення межують з етнографічною достовірністю. Тому його малюнки цікаві й зрозумілі різним верствам читачів, до якої б книги вони не звернулися – хай це буде “Чарівна торба”, “Ходили опришки”, “Зачаровані казкою”, “Правда і кривда” чи інші. До слова, останні три книги – із серії “Бібліотека “Карпати”, яку видавали львівський “Каменяр” та ужгородські “Карпати”.

Більше 100 значущих (дрібні – поза обрахунком) видань суспільно-політичної, художньої, виробничої, туристської, краєзнавчої і рекламної літератури побачили світ у художньому оформленні Миколи Дем’яна. І серед них варто вирізнити фотоальбом “Шовкова косиця” та монографію О. Соломченка “Писанки Українських Карпат”, удостоєних дипломів конкурсу “Мистецтво книги України” завдяки фаховому дизайну і художньому редагуванню.

     Це пристойна громада книг. Хай не така масивна як гори Карпати, проте вона громадилася в “Карпатах”, – але... у видавництві.

 

ХЛІБ З ІНШОЇ ПЕЧІ

                                               Тісно... Тісно у ціфрованих рамцях                                               гуцульської догми:
“Не той моцний, хто б’є,
а той, хто відержит!..”                                                                                              
Василь Кухта

Шістнадцять років Микола Дем’ян віддав газетному дизайну. Спочатку була “Срібна Земля”. Завдяки його творчим пошукам газета набула сучасних рис – у верстці, виборі шрифтів, акцентах на велику і незвичну ілюстрацію, і, здається, вперше у практиці закарпатської періодики на фотоколажах, коли з кількох ілюстрацій у нове зображення переходять найважливіші фрагменти і народжується твір з новими – насамперед смисловими – і композиційними достоїнствами. Такі колажі а також малюнки-карикатури є насамперед відгуком на актуальні події і явища, оперативно реагують на громадські події і вирізняють газету, яка вдається до подібних дизайнерських ходів. Цим відзначалася колишня “Срібна Земля”, коли у ній працював Микола Дем’ян, а потім газета “Фест”, якій він віддав тринадцять років.

У перебудовні роки в газети прийшла реклама, яку читачеві потрібно пропонувати незвично, завжди по-різному, а іноді з викликом чи парадоксом. І у цій царині Микола почував себе як риба у воді...

Це був творчий дизайнерський хліб з іншої печі. Микола виявився вправним “пекарем” і попри всілякі газетні веремії йому як істинному гуцулові вдавалося виходити моцним. Він… “відержив”!

В родинному колі

Доречно – і головне справедливо – згадати домашню музу і берегиню родинного вогнища. Дружина Настя – за фахом медик-акушер. За три десятки літ вона прийняла – свідомо не веде обліку! – стільки хлопчиків і дівчаток, що ними можна заповнити не один клас чи дитячий садок. Це у неї спадкове, бо ім’я Настя перебрала від бабці і продовжила її фах – та була сільською повитухою. Попри це Настя зуміла створити ауру творчості для Миколи, а ще й подарувала йому нині вже дорослих – фізика і програміста сина Віктора та доньку Мар’яну, студентку університету.

З колегами Олександром Наурсковим (зліва) та Дмитром Федакою
у видавництві "Закарпаття", 2006 р.

НА КРУГИ СВОЯ...

                                                           Щасливий повернуся у Париж...                                                           До гір... До звізд...  
Василь Кухта

Книга – перше творче кохання Миколи Дем’яна – не щезла із творчої майстерні художника. Поза газетними буднями впродовж останніх років він створив художнє оформлення більше 30 книг у різних видавництвах Ужгорода. І книга врешті переважила. Їй він сповна віддавався у видавництві "Закарпаття", а сьогодні Микола – художній редактор Закарпатської філії видавництва “Знання” (Київ). Коло замкнулося. Він знову у своїй стихії, і як художник виряджає поміж читача книгу, яка має святковий і сучасно модерний крій, вирізняється вишуканим смаком...

Художню вберю від Миколи Дем’яна мають поетичні збірки Анни Кобаль-Говерлянки, Олесі Попович, Василя Кухти, Людмили Кудрявської, низка науково-просвітницьких, рекламних, енциклопедичних та навіть політичних видань. Серед останніх книга професора-історика Романа Офіцинського “Сто вражень з Америки” та книги відомого закарпатського культуролога Олександра Гавроша  про сумнозвісні вибори мера у Мукачеві та його новітня фундаментальна праця “Закарпатське століття: 20 інтерв’ю” – бесіди з визначними земляками, діяльність яких позначилася на долі краю.

Художній дизайнерський доробок Миколи Дем’яна не залишився поза увагою громадськості. Оформлення книги Василя Басараба “Тернова ніч” було відзначене – на конкурсі “Ужгородський книжковий Миколай-2001” Микола Дем’ян став переможцем у номінації “Кращий книжковий дизайнер”.

Природа Карпат залишається улюбленою темою. Це нове видання нарисів професора В. Комендара «Барвінок для майбутнього», фотокниги «Запрошення на бал весни у Долину нарцисів» та «Ботанічний заказник «Розмарія». Творчий розвиток закоханості у природу простежується у найновішій роботі для видавництва «Карпати». Фотоальбом «Зачаровані Карпати» знайомить із заповідними територіями Закарпаття. Художник виконав повний обсяг дизайнерських робіт – оформлення, модульний макет і художнє упорядкування ілюстрацій за композиційними і кольоровими достоїнствами. Книга на 320 сторінок великого формату відзначається цікавими дизайнерськими знахідками, чіткістю побудови та образотворчими акцентами на погодних настроях природи у різні пори року і, навіть, доби. З професійного боку «Зачаровані Карпати» як видання відбулися завдяки Миколі Дем’яну, а традиційний «Ужгородський книжковий Миколай-2006» засвідчив це відзнакою «Гран-прі».

      * * *

Обидві іпостасі – визнаного книжкового і газетного дизайнера – тісно переплелися у творчості Миколи Дем’яна – художника з гуцульського Парижа. Вони одна одну доповнюють і вирізняють творче обличчя та фахову манеру неординарного художника і здобувають митцеві славу, читачам – естетичне задоволення, а видавцям і авторам – відчуття виконаного суспільного чину.

 

Сторінка «Енциклопедії сучасної України»

Подається зі змінами за публікаціями в журналах 
"Ґражда" (2007, ч. 16) та "Зелені Карпати" (2008, №1-2)

03 квітня 2013р.

Теги:

Коментарі


Іван Ребрик
Публікації:
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. XIV. Володимир Гнатюк
/ 1Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки.XIII
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ХІІ
Україна вітає Миколу Мушинку
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ХІ
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. X. Сторіччя Українського Вільного Університету
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. IX. Іван Іванець
Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. VIII. Іван Панькевич
/ 6Возз’єднати...
/ 2Інакші. Дмитро Федака
Звернення учасників Революції Гідності
/ 2Володимир Задорожний: Василь Кукольник
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. VII. Зореслав
/ 1Дві непроминальні дати нашої історії: Йоанникій Базилович та Михайло Лучкай
/ 5Світ прийшов до Курова
/ 1Чергове число "Екзилю"
/ 1Отчий поріг Миколи Мушинки
/ 3Володимир Кришеник: Гальмівні сліди на перегонах ліквідаторів України
Чверть століття "Ґражди"
/ 9Війна і Мир на сторінках "Новин Закарпаття"
Аркадій Шиншинов і його зелене чудовисько
/ 3Літературна сенсація
/ 3Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. VI. Федір Ґоч
...У тому шаленому ритмі життя...
/ 5Псевдолокалпатріотичні маніпуляції масовою свідомістю
» Всі записи